Фестиваль йолопів

Фестиваль йолопів

Як відомо, ідеології припинили бути вмістилищами сенсів та замінниками релігійних доктрин. Вони ненадовго пережили свою епоху – добу Модерну – щоби ще кілька десятиліть послужити афішами у театрі Постмодерну. Вони вже не здатні обслуговувати великі і дорогі політичні проекти. Бо від ідеологій тхне архаїкою та концтабором. Проте в цивілізаційній провінції та у глобальних «зонах сповільненого часу» на штиб Росії і Китаю ними не бридяться. Їх ще активно використовують. Й не лише «на підтанцьовках».

В минулому залишилися принципові суперечки між «правими» і «лівими». Політичні нащадки «правих» давно зійшли на лівацький популізм, а політичні нащадки «ліваків» перетворилися на ситий владний істеблішмент, далекий від страйкової і профспілкової боротьби за права трудящих. Зникли й базові соціальні групи, інтереси яких відображали «праві» та «ліві». Немає більше ані класичного пролетаріату, ані класичної заможної верстви капіталістів та «есквайрів».

Є мозаїчна суспільна верства «неуспішних» та не менш мозаїчна верства «успішних». Враховуючи, що перші запізнилися на потяг соціальної актуальності з різних причин, а другі так само з різних причин на нього потрапили, об’єднати ці верстви однією ідеологією (або ж навіть кількома «концептами») не виходить. Деякі спробували й переконалися: стопудово не виходить.

Ну, скажімо, що спільного у теперішніх, умовно кажучи, «бідних»? Деякі з них не хочуть або не можуть регулярно працювати. Роботи вони не вимагають, бо не бажають «надриватися за копійки». Інших позбавили звичних професій рекомбінації глобальних ринків та комп’ютеризовані системи. Ці хочуть працювати й стають на шлях перекваліфікації або ж – як в Україні – виїжджають за кордон. Благо, ринок праці стає глобальним й невпинно збільшується сегмент обслуговуючих та сервісних позицій. Треті програли конкуренцію у бізнесі. Й знову туди повертаються з низького старту. Четверті – пенсіонери, які все життя звикли надіятися на державу, а та взяла й перетворилася на купку чиновників з низькою соціальною відповідальністю.

Жодна ідеологія не може об’єднати 1) неробу, 2) професіонала, що перебуває у пошуку, 3) бізнесмена-невдаху і 4) старого, що ностальгує за часами Брежнєва.

І скільки б не придумували різноманітних «хитровидовбаних» концептів на кшталт солідаризму, вони, за великим рахунком, не функціонують. Невдахи ненавидять успішних, але ставати під зшиті з різнокольорових шматків знамена не спішать. Бурчать, клянуть, махають рученятами, але не відривають задниці від диванів. Навіть в день голосування.

Але ж на глобальному «Полігоні терпіл» повинна відбуватися гра під назвою Велике Ідейне Протистояння. Інакше це не Полігон, а хрін знає що. Щось таке, на чому не заробиш.

Тому перед тими інтелектуалами й, прости Господи, митцями, які обслуговують «Клуб планувальників» ставиться завдання: організувати Велике Ідейне Протистояння без звичного застосування ідеологій. Тобто такий парадокс – ідейне протистояння має бути, але ідеології не бажані. Інтелектуали з прости-господи-митцями перелякано перепитують в хазяїв: «Зовсім без ідеологій?»

«Зовсім», – кажуть ті.

«Ну може зробимо такий легенький ідеологічний салатик, – пропонують прости-господи-митці. –  Такий зовсім лайтовий. Трошки рідкої  марксятинки, трошки казочок про вкрадену ковбасу та священну землю предків. А зверху присипати тезами про етнічну єдність та про «жирних котів» і зайд, які відбирають майбутнє в дітей, народжених представниками титульної нації?»

«Ви політтехнологи чи поети довбані? Вам сказали «без ідеологій», значить без ідеологій. Тому що на задньому дворі цивілізації здох ваш коханий Постмодерн. Здох і смердить», – кажуть «планувальники» й дають політтехнологам під відоме місце золотого пенделя.

Й ті, сараки, чимчикують придумувати нові, новітні та найновітніші формати Великого Ідейного Протистояння (ВІП). Першим придумується технологічний формат, який ми умовно назвемо «Фестивалем йолопів». Відразу наголошу, що ця форма ВІП є найпримітивнішою, юзаною-переюзаною уздовж й впоперек. Але у нас, в Україні, й досі ефективно працює.

Питання тут лише в технологічному підході.

Схема така. Є, скажімо, певний комунікаційний простір. Наприклад, той, що його свого часу створив Марк Едвардович Цукерберг. Там тусує купа різного люду. І практично кожен має переконання. В переважної більшості вони базуються не на чітких світоглядних пріоритетах і, тим більше, не на чіткій ідеології. Ці переконання базуються на солянці з вірусних міфів, котрі певна персона підхопила в родині, у школі, в соціальних мережах та у застільних балачках з приятелями.

Якщо вдало розізлити критичну масу одноманітних ФБ-зависайлів, то вони, як це властиво комунікаційним занудам, почнуть всією зграєю тупо і галасливо доводити вищість своїх вірусних міфів над вірусними міфами нахаби, що їх дратує. От вам і перша сходинка до Фестивалю йолопів.

 Друга сходинка – створення груп авторитетів. Колись це називалося «створенням груп моральних авторитетів», але в епоху Гіпермодерну з уточненнями не заморочуються. Якщо країна, де розганяється технологія Фестивалю йолопів достатньо архаїчна, а серед вірусних міфів є багато таких, що включають в себе фрейми «мораль», «сімейні цінності», «заповіти предків», то авторитети можуть бути і «моральними». Зрештою, не важливо якого кольору кіт, лише б ловив мишей.

Третя сходинка – групи авторитетів починають обстоювати протилежні позиції. Й зовсім не важливо, щоби у тому обстоюванні була якась логіка. Головне, щоби авторитети демонстрували затятість і трагізм ситуації. Щоби ті, хто за ними йде, були свято переконаними: перемога вірусного міфу супротивників над їхнім вірусним міфом стане початком апокаліпсису, окупації, перемогою злобних рептилоїдів, падінням астероїду й т.п.

Якщо все запущено і зроблено вдало, на Полігоні починається Фестиваль йолопів, а по простому «мегасрач». ФБ-дописи транслюють через зомбоящики, позиції та висловлювання авторитетів обговорюють на ток-шоу, ботоферми розганяють і лайкають, наймані люди малюють фото-жаби, а інші наймані люди мітингують під адмінспорудами. А всі йолопи напружено дивляться: на якого ж то кота переписала свою хату та довбонута бабця.

Якщо ж раптом висмикнути з Фестивалю йолопів конкретного учасника й запитати його: «А яку ідеологію ти сповідуєш?» – він нічого певного не скаже. Він повторить той з вірусних міфів, який буде найбільш актуальним в його безпосередньому оточенні. Чи буде це міф про ідентичність, чи міф про державу у смартфоні – не важливо. Головне завдання, яке ставлять «планувальники» перед Фестивалем йолопів – відірвати людей від світу ідеологій. Від світу Модерну.

Адже переконувати людину Модерну дорого. Треба мати філософів, які зможуть увійти в роль ідеологів, відтак створити систему поглядів та освітню парадигму для її впровадження. Купа грошей і часу. А переконати йолопа Гіпермодерну можна однією тупою фото-жабою. Тому що йолоп – не живе. Він фестивалить.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Втома від Полігону Без честі “Цифрове середньовіччя”