By У 1979-му я закінчував передостанній, дев’ятий клас школи. Як і мої однолітки, я любив кіно, але переважно американське та французьке, яке, хоч і нечасто, та з’являлося у прокаті. А ще югославські фільми про партизан та стрічки про індіанців і ковбоїв виробництва НДР. Звичайно, ходив і на наше кіно, але більше полюбляв фільми про війну, про розвідників та шпигунів або ж комедії.
Наша школа була названа на честь Т. Шевченка. У коридорі другого поверху на стінах висіли фото з кадрами фільму “Сон” режисера Володимира Денисенка. У ролі молодого Шевченка – Іван Миколайчук. Ми знали його й за іншими стрічками кіностудії ім. Довженка: “Розвідники”, “Бур’ян”, “Анничка”, “Комісари”, він також зіграв у популярній тоді епопеї про війну “Визволення”. Кіностудія тримала “шефство” над нашою школою, періодично відправляла нові фільми, здебільшого “для дітей та юнацтва”, і хтось із знімальної групи виступав перед показами. Навесні нас відряджали допомагати працівникам кіностудії прибирати сад, який насадив сам Олександр Довженко. Це була нагода побувати там, де роблять кіно, і на власні очі побачити акторів. Був там й Іван Миколайчук – красивий і елегантний, у імпортному капелюсі, як у закордонних фільмах. Ми прибирали сад, а він обкопував дерева.
Тоді не було можливості подивитися “Тіні забутих предків”. Картину вилучили з прокату, старші пошепки говорили, що режисера засудили і він сидить у тюрмі. “Пропала грамота”також, як тоді казали, “лежала на полиці”. І, звичайно, я нічого не знав про українське поетичне кіно.
Тато працював на кіностудії редактором і того ж 1979-го якось приніс мені абонемент на лекторії до Будинку кіно. Там я вперше подивився “Вавилон ХХ” Миколайчука. Зізнаюся, тоді, як і усі мої однолітки, я не надто цікавився стрічками “про село” – вони здавались нудними. Але “Вавилон ХХ” – це було вже щось зовсім інше! Перші ж кадри затягували у дивовижне дійство. Туман, йдуть воли, зітхають та стогнуть, немов люди… Село із чудернацькою назвою Вавилон, філософ-трунар Фабіян (сам І. Миколайчук) із своїм цапом, фантасмагорична скульптура “Цар, і єво жена, і єво син”, човен-гойдалка поміж дерев, загадкова красуня Мальва (Л. Поліщук), веселі та по-доброму дивакуваті брати Данько та Лук’ян (Л. Сердюк і Я. Гаврилюк), подружжя Пріськи та Явтушка (Т. Литвиненко і Б. Брондуков), інші яскраві персонажі картини. Діалоги відразу запам’ятовувалися, їх хотілося цитувати:
- Ану, глянь, що там у Вавилоні?
- Тьма!
Або:
- Даню! Сьогодні ж ти мене несеш!
- Що?!
- Ну, так сьогодні ж середа!
Або:
- Що усі йдуть?
- Усі!
- Ну, й публіка!
1980-го я склав іспити і вступив на факультет режисури кіно Київського театрального інституту. Моїм художнім керівником став Володимир Денисенко, викладачем із монтажу – Наталя Акайомова (монтажер “Вавилон ХХ”), з акторської майстерності – Кость Степанков (Кіндратій Бубела у “Вавилон ХХ”), а однокурсником його син Костя, який теж знімався у епізодах фільму і багато нам про це розповідав. Завдяки Кості ми усім курсом вивчили пісню “Йшли корови із діброви” і постійно її співали на студентських гулянках. “Вавилон ХХ” завжди був з нами, він не відпускав.
Пізніше прочитав прекрасний роман Василя Земляка “Лебедина зграя”, за мотивами якого знятий фільм. Примірник 1972 року із дарчим написом автора моєму татові досі зберігається у домашній бібліотеці.
Сорок років тому вийшов “Вавилон ХХ” і багато з тих, хто творили цю картину, пішли у засвіти…
У 2013-му, у дні Майдану, молоде покоління кінематографістів почало фільмувати події Революції гідності. Своє об’єднання вони назвали “Вавилон 13”. Кінематографічна традиція продовжується.
Укотре переглядаючи стрічку, дивуюсь легкості, із якою на ті часи знятий фільм. І знову сміюся, хоча репліки давно знаю напам’ять.
- Звідки ця музика?
- Яка музика?
- Ось ця…
- Це волоська музика.
(Із діалогу Мальви та Фабіяна, “Вавилон ХХ”)
Сумую за тими, кого вже нема, і з теплотою та вдячністю згадую роки студентської юності та наших Вчителів.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
