Фільму Михайла Кауфмана “Небувалий похід” – 90

Фільму Михайла Кауфмана “Небувалий похід” – 90
Улітку 1931-го на екрани вийшла документальна стрічка “Небувалий похід” автора-оператора Михайла Кауфмана. Це була його друга повнометражна режисерська робота, яку він знімав самостійно, припинивши співпрацю зі своїм старшим братом Дзиґою Вертовим.

Цікаво, що й нині в багатьох ЗМІ трапляються твердження, буцім у стрічці йдеться про Чорноморський флот. Кадри маневрів флоту тут справді є, але лише кілька хвилин у фіналі. Очевидно, автор додав їх для підсилення настрою переможного поступу радянської влади.

Джерелом цієї доволі розповсюдженої помилки, ймовірно, є документальна стрічка російського режисера Євгена Цимбала “Дзиґа і його брати” (2002). Вона стала чи не першою ґрунтовною спробою розповісти про долю трьох братів, відомих кінематографістів Кауфманів: Давида (псевдонім – Дзиґа Вертов), Михайла й Бориса, блискуча кар’єра якого відбулася на Заході. Попри це, очевидно, що Цимбал тоді не мав змоги подивитися “Небувалий похід”, а у своїй кінорозповіді покладався на уривки документів.

Насправді у стрічці йдеться про значно важливіші речі. Також у ній доволі промовисто й показово відобразилася спроба автора поєднати несумісне: замовну і відверто пропагандистську тему із уже успішно освоєними у попередніх роботах візуальними пошуками та знахідками.

Ще одна важлива деталь: початкові титри повідомляють, що картину вироблено на кіностудії “Українфільм” у Києві. На той час легендарне ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), де й були створені шедеври українського кіноавангарду, за наказом із Москви було ліквідовано. Відповідно зникла й автономія кіновиробництва в Україні. Усе це теж свідчить, що період становлення й розквіту авангарду закінчився, курс змінено, і тепер мистецтво, а особливо кіно, має виключно агітувати та показувати генеральну лінію партії – бажано якнайпростіше, без зарозумілих формалістичних витребеньок. Незабаром у небуття піде й “Українфільм”, а назви колись підпорядкованих ВУФКУ кіностудій змінять на просто “Київська” та “Одеська”.

Отже, робота над “Небувалим походом” почалася в часи великих зрушень і змін політичного клімату в СРСР. Вони прямо стосувалися України. У 1928-му, спираючись на оголошену Йосипом Сталіним концепцію побудови соціалізму, в країні схвалили перший п’ятирічний план розвитку народного господарства, який вимагав від усіх звитяг на трудовому фронті, необхідності виконати успішно й достроково відверто завищені плани.

Декларувалися головні напрями розвитку країни – колективізація сільського господарства й індустріалізація. Для прискорення темпів колективізації партія скерувала на роботу в село двадцять п’ять тисяч робітників-комуністів, які мали очолити процес.

“Небувалий похід” починається з кадрів індустріалізації, винахідливо знятих Кауфманом. У них, як і в багатьох інших, впізнаємо операторський почерк “кінока” – оспівування технічного прогресу й захоплення досконалістю роботи машин.

Проте індустріалізація – це лише, так би мовити, заспів. Більша частина фільму присвячена селу, протиставленню “відсталого” індивідуального господарства перспективам майбутньої успішної колективної праці в колгоспах і радгоспах. На додаток підкреслюється необхідність боротьби з куркулями, які у фільмі порівнюються з комахами-шкідниками.

“Кіноки”, до яких належав Михайло Кауфман (він оператор славетного фільму “Людина з кіноапаратом”), заявляли про створення універсальної мови кіно, без сценарію та театру, без допомоги написів, акцентуючи на фільмуванні життя, яким воно є.

У “Небувалому поході” все навпаки – відчувається заздалегідь затверджений план знімання, вибірковість локацій, адже для пафосної картини “досягнень” конче треба було продемонструвати продуктивну й радісну працю із залученням передової техніки. До того ж у стрічці надто багато інтертитрів, часто вони дуже розлогі, подаються на повну площину екрана. Здебільшого це відверті гасла, цитати із Леніна і, звісно, “вождя всіх народів” Сталіна.

Успішну працю знімали на ланах великого експериментального сільськогосподарського підприємства “Гігант” у Ростовській області. На початку “Небувалого походу” є масштабні картини: сталевари в цехах; маси робітників, які прямують на роботу, поспішаючи взяти участь у соціалістичному змаганні; на конвеєрі заводу збирають новий, радянського виробництва трактор “Комунар”. Цей процес супроводжується промовистими й багатонадійними ритмічними інтертитрами: “Дамо селу” й “Машини”. А далі бачимо чимало закордонної, капіталістичної, а конкретніше – американської сільськогосподарської техніки: трактори Caterpillar, комбайни й віялки Holt, комбайни для збирання кукурудзи McCormick Deering.

Через багато років після того, як вийшов фільм Кауфмана, школярам на уроках історії СРСР вчителі розповідатимуть про великий і героїчний подвиг радянського народу в роки перших п’ятирічок, результатом якого став небувалий підйом народного господарства. От тільки про внесок у переможні здобутки закордонних спеціалістів із буржуазних країн, про постачання передової техніки волітимуть не згадувати. Усі досягнення подаватимуться виключно як заслуга радянського народу – звичайно, під мудрим керівництвом партії та уряду.

Вчителі не згадуватимуть і про те, що імпортна техніка і високі зарплати іноземних фахівців оплачувалися з продажу зерна, відібраного в українського селянства, і що це стало одним із чинників Голодомору, який почався вже за рік після виходу фільму Кауфмана на екрани.

Візуально “Небувалий похід” немов розвалюється на дві частини: пропагандистсько-агітаційну і все ще авангардну, коли Кауфман дійсно з неабиякою вигадкою знімає роботу техніки, красу машин. Притаманний йому авторський почерк без перебільшення видатного оператора впізнається й у низці портретів простих людей, влучно впійманих оком камери дрібницях побуту, сценках із тваринами, картинах природи. Деякі кадри дуже нагадують атмосферу й настрій його попередньої роботи, справжнього кінематографічного шедевра “Навесні”.

У 2018 році Національний центр Довженка випустив цікаве і важливе видання – книжку “Михаїл Кауфман: Українська дилогія”. Це збірка документів, світлин і протоколів засідань художньої ради кіностудії в Києві щодо двох повнометражних документальних фільмів Михайла Кауфмана – “Навесні” (1929) і “Небувалий похід” (1931). До видання також долучено два диски з цими картинами. Стрічки озвучені спеціально написаною музикою сучасних українських композиторів, а ще містять коментарі істориків. Історикиня Людмила Гриневич, яка коментує “Небувалий похід”, подає докладний аналіз подій на екрані, пов’язуючи їх із тогочасною ситуацією в країні.

Цікаво також, що Кауфман у монтажі чомусь використав кілька кадрів із “Навесні” і, здається, зробив це свідомо. Поза сумнівами, “Небувалий похід” вартий уваги бодай тому, що його автор – талановитий кінематографіст. Зараз стрічка сприймається, наче кінодокумент, у якому показаний той час, а водночас – як яскраве свідоцтво вимушеної роздвоєності митця між офіціозом і авангардом.

“Небувалий похід” став останнім фільмом Кауфмана, знятим на базі Київської кіностудії. Згодом митець повернувся до Москви, знімав багато як режисер і оператор, проте всі наступні роботи не стали подіями в кінематографі.

Згідно з фільмографією Михайла Кауфмана, він фільмував в Україні в 1935-му стрічку “Щаслива Україна”. Ймовірно, це короткометражна і також пропагандистська картина, хоча напевно професійно знята. Цієї стрічки немає у вільному доступі, й, цілком можливо, вона взагалі не збереглася.

Тож фільм “Навесні” так і залишився його найкращою авторською роботою й однією із найвидатніших картин доби українського і світового кіноавангарду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Слідами кіноальманаху “Вулиця вдовиних снів” Пристрасті навколо “Пропалої грамоти” Петру Юхимовичу Весклярову (Діду Панасу) – 110 Фільму Володимира Брауна “Мальва” – 65