By 
Розвиток інформаційних технологій значно послабив роль географічного чинника у міжнародних відносинах. Нова географія обумовлена, насамперед, процесами глобалізації і появою нових транснаціональних “гравців” у геоекономічному просторі. Це викликало потребу в регіоналізації і створенні нових конструкцій “великих просторів”.
Поняття “великий простір” (об’єднання декількох держав в єдине стратегічне утворення) запровадив Карл Шмітт, німецький юрист і політичний філософ. Разом з Гансом Фрайєром, Освальдом Шпенглером та Ернстом Юнгером належав до групи консервативних політологів антропологічної орієнтації, для яких політика була вищим модусом людського існування. Найдетальніше концепцію великого простору Шмітт розробив у 1922-1933 роках, коли його основні теоретичні переконання характеризувалися десізіонізмом (від decisio-рішення).
Великий простір виникає під дією геоекономічних та геополітичних процесів, описаних в теорії “просторової прогресії”. Великий простір перебуває під впливом держави, що має ідею, наприклад Північна і Південна Америка, об’єднана доктриною Монро, чи утворення світової імперії (Третього рейху) за планом нацистської Німеччини.
Сьогодні для багатьох країн є актуальними ідеї Великої Угорщини, Великої Польщі, Великої Румунії тощо. У сучасних міжнародних відносинах концепція великого простору з домінуванням ліберально-демократичної ідеї використовується при створенні держав-цивілізацій (Американська цивілізація, об’єднана Європа тощо). У цьому тренді відбувається трансформація міжнародних відносин, яка змінила принципи побудови міжурядових систем управління. Утворилися Світова Північ і Глибокий Південь, перехідне становище між якими належить пострадянському простору.
Світова Північ – це геоекономічний макрорегіон, світовий Центр, куди входить США, Канада, Західна Європа, Японія, Ізраїль, Австралія і Нова Зеландія.
Глибокий Південь – світова Периферія з характерними процесами демодернізації і криміналізації соціальних і економічних відносин. До цього макрорегіону належить багато країн, розташованих у тропіках і субтропіках (Центральна Африка, Індоокеанська дуга). Для більшості країн, особливо мусульманських, характерним є видобуток сировинних ресурсів. Держави цього макрорегіону наголошують на зміні сучасної системи розподілу природної ренти. Під впливом економічної глобалізації відбувається деградація соціальних організмів коштом корумпованої влади і орієнтованих на неї корпоративних угрупувань.
Серединний (трансформаційний) прошарок між Світовою Північчю і Глибоким Півднем складається з країн, які формально є членами глобальних утворень, зорієнтованих на європейські цінності (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Угорщина, Румунія, Грузія), держав, що перебувають під впливом імперсько-колоніальних інтересів Росії (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан тощо) та низки псевдодержавних формувань (Абхазія, Південна Осетія, Придністровська Молдавська республіка, ЛНР та ДНР).
Після глобалізації ринку розмежування між внутрішньою і зовнішньою політикою країни майже зникло. Якщо раніше ринок зазвичай співпадав з територією держави, то тепер кордони вже не відіграють тієї ролі. Натомість у геоекономічному середовищі з’явились нові великі простори, які змінюють принципи побудови міжурядових систем управління.
