By У структурі економіки Росії переважає важка індустрія, зокрема металургія, машинобудування, енергетика, хімічна промисловість. Добре розвинута й лісова галузь. Росія є одним із світових лідерів видобутку та експорту нафти. У країні також великі запаси природного газу, залізної руди, бокситу, нікелю, олова, золота, алмазів, платини, свинцю, цинку.
Багато із цих ресурсів зосереджені на північних територіях імперії, де значні відстані, слабка заселеність, суворий клімат й багатолітня мерзлота значно ускладнюють їхній видобуток і транспортування[1]. Наприклад, родовища кам’яного вугілля розташовані в Республіці Комі, у Східному Сибіру й на Далекому Сході.
На Півночі Росії видобувається понад 90% газу, 75% нафти, 90% олова, багато золота, алмазів, міді, нікелю, 15% вугілля, 17% електроенергії, половина лісопродукції. У регіоні виловлюють 50% риби і морепродуктів, створюють 20% національного доходу РФ, а його частка в загальному експорті сягає 60%. Виробництво ВВП у районах Півночі в 2,7 рази (в розрахунку на одного працівника) перевищує середній показник у РФ.
Сьогодні в Росії немає законодавчо закріплених північних кордонів. До районів Півночі віднесені повністю або ж частково території шести республік, трьох країв, десяти областей і восьми автономних округів. На величезній території (приблизно 40% РФ) мешкає 8% населення. Понад 200 тисяч – представники 30 корінних нечисленних народів Півночі – від долганів та нганасанів Таймиру на півночі до удегейців на півдні; від чукчів та алеутів на сході до саамів і ненців на заході. Строкатим є їхні етногенез, історія, культурні традиції і мови (фіно-угорські, тюркські, самодійські, палеоазіатські, тунгусо-маньчжурські, ізоляти).
Унаслідок русифікаторської асиміляційної політики імперії чисельність корінних народів Півночі зменшується. Вплинуло на це, зокрема, винищення в 1930-ті рр. національної інтелігенції, що тільки-но почала зароджуватися, “укрупнення” національних поселень, плутанина і недосконалість класифікації народів тощо.
У регіоні склалася звична для імперії ситуація щодо виробництва, розподілу і споживання національного доходу: є багато ресурсів, але охочих їх розробляти стає все менше; місцеві бюджети дрібніють, інвестиції не надходять. Натомість у малоосвоєних провінціях Канади дотації перевищують половину видаткової частини бюджетів. На півночі Швеції організована пряма допомога центрального уряду промисловим фірмам, надаються позики без повернення, податкові та інші пільги. На Алясці річні дотації (500 тисяч населення) становлять 300 млн доларів. Тому не дивно, що, скажімо, алеутів у США мешкає 4 тисячі, а в Росії – 400.
У цьому контексті варто пам’ятати й про національні інтереси корінних народів Півночі. 80%“російського”газу видобувається в межах Ханти-Мансійського округу та на ненецькому півострові Ямал. У багатьох випадках – безпосередньо на землях зі статусом “родових угідь”, вилучених із об’єктів, де можуть проводитися розвідувальні й видобувні роботи. Але від першого дня, коли ханти й мансі оголосили суверенітет над своїми надрами, московські картелі систематично підкупляють органи місцевої влади й пересічних людей.
Ханти, мансі, ненці обурені маніпуляціями, що проводить Кремль із їхніми природними ресурсами. На думку фахівців[2], слід призупинити видобуток газу на території Ханти-Мансійського та Ямало-Ненецького автономних округів і його транзит до підтвердження статусу належності надр корінним народам Західного Сибіру. Ще в 1992 р. їхні представницькі органи зробили відповідні заяви, що згодом були внесені в конституційні документи автономій. Ігнорувати їх протизаконно.
Чи не відбувається у Північній Росії національний сепаратизм окремих нечисленних народів? Боротьба ханти, мансі, саамів за національне самовизначення певною мірою відображається у прагненні зберегти довкілля, подолати всесильні газо- та нафтовидобувні компанії, що спотворили природу та забруднили ріки. У Росії діє Асоціація корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру і Далекого Сходу, а також Фонд розвитку корінних нечисленних народів “Батани”, який Москва кілька років тому внесла у реєстр “іноземних агентів”.
Сьогодні відцентрові тенденції у північних національно-автономних округах РФ можуть мати здебільшого регіонально-економічний, а не національно-визвольний характер через малу кількість народів і величезні ресурси, зосереджені на півночі Сибіру. Найбільш показовим прикладом регіонального сепаратизму, який має не етнічне, а адміністративне і економічне підґрунтя, є діяльність енергетичних компаній, які вже не обмежуються економічними інтересами. Наприклад, за деякими даними вже сьогодні політичний вплив “Лукойлу” розповсюджується на 22 суб’єкти Федерації, “Інтерросу” – на 25, “Сібнафти” – на 16. Регіони, в яких розташовані найпотужніші російські компанії, є економічно найсильнішими. Кожен другий мер за Уралом є ставлеником якогось великого підприємства.
Сьогодні Кремль занепокоєний створенням міжрегіональних асоціацій на кшталт “Сибирское соглашение” і “Дальний восток”. Підозри про спробу об’єднання регіональної еліти і консолідацію зусиль для ефективнішого протистояння Москві небезпідставні. Але економічні вимоги – це лише початок процесу, згодом будуть вимоги політичні.
[1]Аналитический доклад агентства “РиФ”
[2]Gazeta.ua:Кремль краде газ у корінних народів Сибіру
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
