By 
Помічник В. Путіна Владислав Сурков, якого вважають «сірим кардиналом» Кремля і головним куратором сепаратистів на Донбасі, нещодавно опублікував статтю “Самотність напівкровки” в журналі “Россия в глобальной политике” (№2 березень/квітень 2018). У матеріалі, присвяченому стосункам між Москвою і Заходом, автор називає Росію “напівкровкою”, яка за свою історію намагалась бути і Сходом, і Заходом і попереджає, що Росія готова воювати.
Цікавим є те, що стаття вийшла після того, як 6 квітня Мінфін США обнародував новий список санкцій, до якого увійшли російські топ-менеджери, бізнесмени, чиновники і низка компаній. Американські санкції негативно вдарили по російському ринку акцій, разом з індексами бірж знизився і курс рубля.
У статті “Самотність напівкровки” Владислав Сурков оголосив 2014 рік переломним. За його словами, саме тоді Росія припинила “неодноразові і марні спроби” стати частиною Західної цивілізації. “Ще від 14-го року тягнеться невизначено довгий новий час, епоха 14+, у якій на нас чекатиме сто (двісті? триста?) років геополітичної самотності. Буде важко, але цікаво”, – написав помічник Путіна.
Сурков вважає, що Росія марно намагалась стати частиною Сходу чи Заходу, і оскільки обидві дороги випробувані, автор пропонує шукати “ідеології третього шляху, третього типу цивілізації, третього світу, третього Риму”. За його словами, цей курс не передбачає повної ізоляції, як і безмежної відкритості. “Росія, без сумніву, буде торгувати, залучати інвестиції, обмінюватись знаннями, воювати (адже війна теж спосіб спілкування), брати участь в колабораціях та організаціях, конкурувати і співпрацювати, викликати страх і ненависть, цікавість, симпатію, захоплення. Однак уже без помилкових цілей і самозаперечення”, – заявив Владислав Сурков.
Через історичний екскурс автор прагне донести: “Росія – це західно-східна країна-напівкровка. З її двоголовою державністю, гібридною ментальністю, міжконтинентальною територією, біполярною історією вона, як годиться напівкровці, харизматична, талановита, красива і самотня”. Культурна і геополітична приналежність Росії нагадує Суркову “блукаючу ідентичність людини, народженої в змішаному шлюбі. Він скрізь родич і ніде не рідний. Свій серед чужих, чужий серед своїх. Усіх розуміє, але ніхто не розуміє його. Напівкровка, метис, дивний якийсь”.
Владислав Сурков не прогнозує, “якою буде майбутня самотність Росії. Животінням бурлаки на відшибі? Або щасливою самотою лідера, альфа-нацією, що пішла у відрив, нацією, якої дають дорогу інші народи і держави”. Автор статті вважає, що це залежить тільки від самих росіян. “Буде важко”, – передбачає Сурков, цитуючи композицію репера Oxxxymiron “Неваляшка”, герой якої прагне вибратись крізь терни до зірок. “Буде цікаво. І будуть зірки”, – такими словами закінчує статтю автор.
У 2006 році у тодішнього заступника глави адміністрації президента РФ Владислава Суркова були зовсім інші думки. У статті “Націоналізація майбутнього”, опублікованій у газеті “Эксперт” (№43 20 листопада 2006), він писав: “Росія освоює демократію в Європі. Тут інтелектуальні ресурси, без доступу до яких модернізація нашої країни неможлива. Співпраця у сфері науки, техніки, вищої школи, мультинаціональні корпорації в наукоємних і високотехнологічних галузях могли б пов’язати нашу економіку з європейською і атлантичною з більшою користю, ніж примітивні постачання сировини. Не випасти з Європи, триматися Заходу – важливий елемент конструювання Росії”. Але вже в листопаді 2017 року В.Сурков заявив, що зараз Захід переживає кризу, фіналом якої може стати тотальна революція або поява “сильної руки”. За його словами, зміна політичного ландшафту в країнах Заходу і “фріки”, яким все частіше віддають перевагу виборці, свідчить про “кризу лицемірства”, що стала причиною старіння західної системи.
Читаючи статтю, не покидає відчуття того, що автор пише про себе і проектує долю країни на свою власну. Адже це він – син росіянки і чеченця, Асланбек Андарбекович Дудаєв – напівкровка, “харизматичний, талановитий, красивий і самотній”. Це у нього немає союзників в середовищі сучасної російської “еліти”, зате є мрії “про зірки”. Безумовно, на тлі путінського камарильї Владислав Сурков виглядає щонайменше талановитим і харизматичним. І справді, про що може говорити інтелектуал Сурков, автор концепції “суверенної демократії”, представник школи Георгія Щедровицького, наприклад, з Сергієм Шойгу або з Валентиною Матвієнко? Самотність невизнаного генія…
У даної статті є декілька адресних груп. Першою є представники провладних кіл, т.зв. путінська “еліта”, звертаючись до цих груп, автор втішає їх образом самотньої Росії, яка в його інтерпретації не агресор-окупант, не вбивця дітей Донбасу і Сирії, а романтична напівкровка, приречена своєю “іншістю” на сторічну самотність. По суті, це ідеологічний, психологічний корвалол, валідол і валеріана в одному флаконі для російських “еліт”. Мовляв, заспокойтеся, все буде погано, але іноді навіть весело. Наступною групою є західні еліти, месседж Суркова тут такий: не намагайтеся нас змінювати або переробляти. Сьогодні Росія є невиліковною, а тому її потрібно прийняти такою, якою вона є: небезпечний норовливий пацієнт з ядерною дубиною в руках. І буде краще, якщо хворого не злити, а дозволити йому ізолюватися від здорових.
Цікавими є слова Суркова про наслідки серпня 1991 року: “Розлучилися з союзними республіками, почали було розлучатися з автономними… Але і така, принижена Росія не вписалася в поворот на Захід”. Радник Путіна стверджує, що сучасні держави колишнього СРСР – це частина Росії, а їхня незалежність – це “применшення і приниження Росії”. Показовим фактом є й націленість Суркова саме на століття самотності. У соціальній практиці “через 100-300 років” означає “ніколи”, оскільки сучасні люди не зможуть перевірити істинність цієї тези. Та й загалом, нормальні країни думають про сьогодення і найближче майбутнє свого народу, а погляд на сотні років уперед – вірна ознака тоталітаризму (“світле майбутнє комунізму”, “тисячолітній рейх”).
Є в тексті й відверті неспівпадіння та суперечності, наприклад, Сурков говорить, що територія Росії “міжконтинентальна”, але Європа і Азія не континенти, а частини світу, відповідно Євразія – це єдиний материк. Однак слово “міжконтинентальний” чи приставка “між” не об’єднують щось у ціле, а лише констатують тимчасовий контакт, зв’язок. Наприклад, “міжконтинентальними” називають ракети, адже вони летять з одного континенту на іншій, або спортивні трофеї, кубки, бо їх розігрують кращі команди континентів. За радянських часів були ще “міжрайонні огляди художньої самодіяльності”… Тобто, визначаючи територію Росії характерною приставкою “між”, Сурков говорить про тимчасовість, неміцність такого державного утворення.
У Кремлі Владислав Сурков займається “українським питанням” і начебто визначає кадрову політику в “ДНР/ЛНР”. Саме він зустрічається із спецпредставниками США щодо врегулювання конфлікту в Україні. На Заході його вважають одним з організаторів анексії Криму, тому проти нього ввели санкції, а колишній кандидат на пост президента РФ Ксенія Собчак стверджує, що Сурков відповідальний за війну в Україні.
При цьому, помічник Путіна не згадує в своїй статті безпосередньо про Україну, але зачіпає українське питання. Це помітно вже з самої назви – “Самотність напівкровки (14+)”, тобто самота стала реальністю для Росії саме з 2014-го року, від початку анексії Криму і окупації частини Донбасу. Тут Сурков фактично визнає, що захоплення півострова загнало Москву в історичну безвихідь.
Український політолог Євгеній Магда так коментує статтю Суркова: “…це зовсім не шедевр думки, а ще один симулякр російської політики. Сурков упивається ізоляціонізмом, показуючи власну орієнтованість на внутрішню аудиторію. Кремль і менш декадентськими методами вже не перший рік перетворює Росію на фортецю в облозі, мешканцям якої не рекомендується заглядати за стіни. Метод не новий, більш того – існував в набагато більших розмірах у Радянському Союзу, відновити який так хоче Володимир Путін”.
Отже, на тлі рубля, що пішов в піке, сюжетів російського ТБ про укомплектування бомбосховищ, безкінечних паралелей сьогоднішньої ситуації з Карибською кризою, помічник Путіна Владислав Сурков публікує статтю про майбутнє “Третього Риму”. У такий спосіб “сірий кардинал” Кремля прирівняв себе до мрійників-євразійців і фанатів геополітики, які вже сотню років чекають кінця Європи і обіцяють грандіозне “третє, особливе” майбутнє для Росії, про яке Захід може лише мріяти.
Міркування Суркова непогано вписуються в зовнішньополітичний дискурс Сергія Караганова, який впродовж останніх 5-7 років активно формує “нові сенси” російської зовнішньої політики. У його реальності Росія щороку “перемагає” на міжнародній арені. Характеризуючи підсумки 2017 років, Караганов пише: “…щастить сильним, і російські перемоги здебільшого рукотворні. Вони результат реалістичної оцінки світу і адекватних рішень”. С. Караганов без кінця рапортує про успіхи у побудові багатополярного світу, в якому Москва займає одне з лідируючих місць. Ось уже в Азії Росія стала “своєю” і разом з Китаєм “не допускає повернення гегемонії США”. І Караганова, і Суркова, і багатьох інших російських авторів об’єднує безкомпромісне констатування “прийдешнього хорошого і нового завтра”, в якому Росія однозначний переможець, а Захід нарешті погнив. У такій альтернативній реальності “Третього Риму” немає помилок Кремля, вся відповідальність за те, що відбувається покладена на ворогів, а Росія одночасно є сильною, але завжди скривдженою.
Що означає стаття В.Суркова для російського народу та опозиції? Нічого хорошого. Швидше за все, російська пропагандистська машина візьме на озброєння слова помічника В. Путіна, і почне декларувати перехід до мобілізаційної економіки у відповідь на економічні санкції Заходу, тим паче, що Кремль ще 6 березня цього року доручив міністерству оборони розглянути пропозицію Челябінського трубопрокатного заводу про організацію на цьому підприємстві військової служби солдат-строковиків з профільною освітою.
Нічого хорошого не чекає і на політичну опозицію: знову розпочнуться старі темники про націонал-зрадників, про п’яту колону в особі опозиції, про фінансування заходом революції тощо. “Третій шлях”, про який писав радник президента РФ, на практиці означатиме повну відмову від західних правових і соціальних норм – росіяни житимуть бідно, але в рамках “особливого шляху” або “геополітичної самотності”, іншими словами Росія стане державою-вигнанцем, а “залізна завіса” стає лише питанням часу.
Для росіян є дві новини – одна погана, інша хороша. Погана – зірок не буде, буде війна з цивілізованим світом, ймовірно, до останнього росіянина, влада “за ценой не постоит”; хороша – сушняк (валежник) збирати можна, поки що можна.
