By 
Останнім часом напруга в Тихоокеанському регіоні зростає, зокрема між Китаєм та Індією трапилося кілька збройних сутичок, спричинених конфліктом щодо спільного кордону. Ці країни, до слова, мають один із найдовших у світі недемаркованих рубежів.
Найбільше збройне протистояння між Індією і КНР відбулося в 1962 році. Тоді конфлікт закінчився на користь Піднебесної, що зайняла більшість спірних територій. Проте значна частина кордону залишилася недемаркованою, тому в 1988 році в долині Сумдоронг Чу спалахнув новий конфлікт. Оскільки військовий потенціал обох країн на той час був приблизно однаковим, сторони домовилися про припинення військових дій і налагодження довгострокових відносин. Це було вигідно для обох держав, які прагнули тоді посилити свою економіку. Індія до того ж зайняла мовчазну позицію щодо Тибету, де Китай порушував права корінних жителів. Але останніми роками економічний потенціал Піднебесної значно збільшився. У 2019 році китайський ВВП зріс до 14 трлн доларів, водночас індійський складає приблизно 2,7 трлн доларів. Тому наразі КНР посилює тиск на Індію, зокрема прагне захопити деякі спірні території. Індії ж у цій ситуації потрібно застосувати багатовекторну стратегію, маневруючи між ключовими геополітичними гравцями в регіоні.
З урахуванням того, що Азія залишається полем для суперництва між Китаєм, який має тут переважаючий економічний і стратегічний вплив, та США, які прагнуть зберегти тут свій авторитет, багато азіатських країн сподіваються, що Індія буде відігравати більш суттєву економічну та стратегічну балансуючу роль у регіоні. Експерти пропонують Індії активніше використовувати пов’язаний із цим додатковий політичний ресурс для розвитку зв’язків з азіатськими країнами, значущість якого досі цілком не враховувалася. Водночас експерти наголошують, що для отримання стратегічних переваг в азіатському регіоні Індії необхідно нарощувати свій військово-морський потенціал.
Індія сприймає Китай як головного зовнішньополітичного і стратегічного противника, оскільки це єдина країна, що зазіхає на індійський геополітичний простір. Індійські експерти припускають, що економічне і військове відставання їхньої держави від Піднебесної буде зростати. У давньому прикордонному конфлікті з Китаєм, який, на думку експертів, не буде вирішено ще багато років, Індія має “утримувати” нинішню лінію протистояння на північному сухопутному кордоні й одночасно нарощувати військово-морську перевагу на південних кордонах.
Особливість нинішнього суперництва Індії з КНР у військово-морській сфері полягає в тому, що Піднебесна, яка хоч і намагається скоротити своє відставання від Індії в цій галузі, у найближчі роки буде зосереджена на забезпеченні свого домінування в Жовтому, Східнокитайському й Південно-Китайському морях, а також у Тайванській протоці. Індійський океан поки не займає провідного місця в китайських пріоритетах. Індія має скористатися цим “вікном можливостей”, щоби наростити свої військово-морські сили в Індійському океані й одночасно зміцнити відносини з країнами, що протистоять КНР у морських акваторіях, щоби максимально відкласти перемикання уваги Китаю на Індійський океан.
У політичній сфері Індія побоюється вступати в пряму конфронтацію з Піднебесною. Наразі КНР не розглядає Індію як загрозу своїм інтересам, але допускає, що в союзі з іншими потенційними суперниками Китаю вона могла б створювати проблеми. Тому завданням індійської дипломатії є створення диверсифікованої мережі відносин з впливовими геополітичними гравцями, яка змусить Пекін бути стриманішим у відносинах із Делі. Водночас Індії необхідно уникати тих партнерів, яких Китай міг би сприйняти як потенційну загрозу.
Експерти визнають, що Індії навряд чи вдасться швидко переламати тенденцію до зростання дефіциту у двосторонній торгівлі з Піднебесною, позбутися залежності від китайського імпорту і змінити несприятливу для себе структуру торгівлі (експорт ресурсів в обмін на готову продукцію). У цій ситуації Індії потрібно домагатися від Пекіну політичних поступок у тих сферах, які її цікавлять.
Проблемою Індії є й надмірна залученість у двосторонні економічні зв’язки китайських держкомпаній, які з допомогою китайських держбанків легко виграють тендери в найбільших індійських інфраструктурних проєктах. Не маючи можливості боротися з цією тенденцією, Індія, на думку експертів, може хоча б обмінювати допуск китайців до великих проєктів на економічні та торговельні поступки.
Щоби зменшити геополітичну залежність від КНР, Індія прагне зблизитися зі США. Водночас Делі зважає на й національні інтереси Піднебесної, з якою не хоче починати конфлікт. Саме тому на прямий союз із Америкою проти Китаю Індія не наважиться. Якби партнерські відносини зі США були встановлені, Індія могла б виявитися постраждалою стороною, якщо американо-китайські зв’язки будуть поліпшуватися. Також незрозуміло, як вчинять Штати, якщо виникне загроза інтересам Індії з боку Китаю. До того ж Індія абсолютно не зацікавлена в тому, щоби передчасно нарощувати антагонізм у відносинах із КНР.
Загалом індійські стратеги вважають корисною активізацію зацікавленості у розвитку партнерських відносин з великими державами, однак найбільші переваги, на їхню думку, можна отримати саме від дипломатичних ігор навколо перспектив стати чиїмось потенційним партнером. Це дає змогу здобути вплив як на країни, які шукають дружби з Індією, так і на ті держави, проти кого це партнерство може бути направлено.
