Геополітика війни: нові російські армії на Далекому Сході та Примор’ї

Геополітика війни: нові російські армії на Далекому Сході та Примор’ї
У грудні 2017 року Російська Федерація заявила про створення нового військового об’єднання у Далекосхідному регіоні зі штабом на Камчатці, що включатиме сили протиповітряної та протиракетної оборони Тихоокеанського флоту та бомбардувальну і протичовнову морську авіацію. Метою такого проекту є оборона північно-східних кордонів країни.

Формування нового об’єднання розпочнеться в 2018 році. У його склад перейдуть авіаційні частини, зенітні, ракетні і радіотехнічні війська. Територія відповідальності майбутнього оперативного об’єднання пролягатиме від Північних Курил до арктичного острова Врангеля.

Ймовірних причин створення нової армії може бути кілька, зокрема захист нафтових та газових родовищ в російській Східній Арктиці. У червні 2017 року стало відомо, що компанія “Роснефть” знайшла нафту у Хатангській затоці моря Лаптєвих. Загалом російський арктичний шельф містить запасів нафти і газу на 20 трлн доларів. До 2050 року ці поклади можуть забезпечити 20-30% видобутку нафти, що є важливим для РФ в умовах міжнародних санкцій.

Іншою причиною формування нового військового об’єднання є необхідність збільшення ударного потенціалу Тихоокеанського флоту РФ через загострення ситуації довкола Північної Кореї. Зокрема росіян турбує підвищення військової активності США у регіоні, спричинена північнокорейською ракетною загрозою. У районі Чукотки і Камчатки Росія безпосередньо межує з Аляскою, де побудовані потужні авіаційні і морські бази США, зокрема у Тихому океані Америка має шість авіаносців.

Основа нової російської армії складатиметься з 53-ої дивізії протиповітряної оборони та дислокованого в Елізово під Петропавловськом-Камчатським 317-ого змішаного авіаційного полку, до якого зокрема належить ескадрилья протичовнових та транспортних літаків з модернізованими Іл-38Н “Новела”. У Елізово базуються також надзвукові всепогодні винищувачі-перехоплювачі дальньої дії МіГ-31. На Камчатці Росія має також ескадрильї вертольотів і безпілотників.

Захист і розвідку забезпечуватиме 53-тя дивізія протиповітряної оборони (ППО), що складається з радіотехнічного і зенітного ракетних полків, а також постів радіолокації, авіаційної комендатури, пунктів наведення авіації, розташованих на Камчатці, Чукотці, острові Врангеля і в інших районах російського Північного Сходу. Об’єднані під єдиним командуванням сили авіації і ППО зможуть оперативно відстежувати загрози та ефективно їм протистояти, а також виконувати своє основне завдання – запобігти раптовому повітряному нападу і миттєво реагувати на будь-які небезпеки.

Формування нової армії є також спробою Міноборони виправити помилки авіаційної реформи 2008-го. Тоді Росія створювала авіаційні бази на основі американського досвіду. Однак нові формування виявилися дуже складними в управлінні, і тепер Міноборони РФ вирішило відновити радянську схему з полками та дивізіями.

Створення військового об’єднання на Далекому Сході є лише першим етапом структурної реформи російського Тихоокеанського флоту. Згодом в Примор’ї з’явиться ще одна армія, яка буде “прикривати” південь країни – острів Сахалін, Курильські острови, Японське і Охотське море. Створення цієї військової сили є відповіддю на китайську загрозу.

Китайський чинник укріплення обороноздатності РФ у регіоні

Попри доволі тісні відносини з Китаєм, Росію турбує зростаюча військова потужність сусіда. За радянських часів на кордоні з КНР зосереджувались величезні російські військові сили. У 1954 році на Далекому Сході почалося масове будівництво укріплених районів, споруджувалися десятки кілометрів складних інженерних споруд, загород та мінних полів. Однак під час ймовірного військового конфлікту з Китаєм вони мали витримати лише перший удар ворожої армії. Головною ж обороною кордону мали стати переведені з інших регіонів доукомплектовані частини і підрозділи радянської армії. В 1979 році, після вторгнення Китаю до В’єтнаму, на Далекому Сході і в Сибіру радянські війська перевели в стан бойової готовності. Вздовж кордону з Маньчжурією сконцентрувалось 250 тисяч осіб (25 мотострілкових частин з авіаційною підтримкою). Вони погрожували вторгненням, якщо Китай негайно не покине В’єтнам.

У роки СРСР біля китайського кордону завдяки мобільному ресурсу можна було створити угрупування з півмільйона осіб. Країна мала протистояти китайській та іншим військовим загрозам шляхом масової мобілізації. Існували полки та дивізії резервістів, які отримували техніку і озброєння із складів кадрових частин радянської армії.

Сьогодні у Росії набагато менше оборонних можливостей. Після підписання російсько-китайської угоди про відведення військ на 100 кілометрів від кордонів систему укріплених районів законсервували. А в 2008 році Росія передала Китаю частину острівних територій на річці Амур, острова Тарабарова і частини Великого острова Уссурійського разом з оборонними районами.

Натомість Китай послідовно впроваджує довгострокову програму будівництва збройних сил, що “гарантують розширення стратегічних кордонів і життєвого простору”, а до 2050 року в країні планують створити армію, здатну “перемогти у війні будь-якого масштабу і тривалості з використанням усіх засобів і способів ведення збройної боротьби”.

У 2013 році військово-інформаційний портал “Военное обозрение” опублікував план нападу Китаю на російський Далекий Схід. Згодом цю інформацію під заголовком “Яким може бути 22 червня 2.0” поширили й інші Інтернет-ресурси. Автором статті є військовий російський експерт, заступник директора Інституту політичного і воєнного аналізу Олександр Храмчихін. Він описує фантастичний сценарій захоплення Народно-визвольною армією Китаю російських територій – Амурської і Єврейської автономних областей, Забайкальського, Приморського і Хабаровського краю: “Щойно настав 20… рік. Росія перебуває в традиційному новорічному анабіозі. У Москві пізній вечір 2 січня, на Далекому Сході ранок наступного дня, в Сибіру – глибока ніч. О 4 годині ранку 3 січня за місцевим часом два десятки вертольотів Мі-17 з китайським спецназом на борту на гранично малих висотах, ніким не виявлені, за декілька хвилин долають відстань від кордону в районі Фуюаня до Хабаровська і приземляються на стадіоні ім. Леніна…”

Прогноз Олександра Храмчихіна й справді б виглядав фантастично, якби наприкінці 2014 року провладна китайська газета Wenweipo не опублікувала статтю “6 воєн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років”. Зокрема це такі: об’єднання з Тайванем (2020 – 2025 роки), повернення островів Спратлі (2025-2030 рр.), повернення Південного Тибету (2035-2040 рр.), островів Дяоюйдао (Сенкаку) і Рюкю (2040 – 2045-ті), об’єднання зовнішньої Монголії (2045-2050-ті) та повернення земель в Росії (2055 – 2060 роки).

Підтвердженням агресивної політики Китаю щодо Росії стало розміщення найновіших міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) “Дунфен-41” у північно-східній провінції Хейлунцзян, яка межує з Росією по річках Амур і Уссурі, стикаючись з територіями Амурської області, Єврейської автономної області, Приморського, Хабаровського і Забайкальського країв.

Академік Олексій Арбатов вважає, що збільшення ймовірності того, що Китай здійснить ядерний удар по європейській частині РФ блокує переваги Росії щодо ядерних засобів середньої дальності і методів оперативно-тактичного класу, які зараз компенсують перевагу збройних сил КНР над російськими в Сибіру і на Далекому Сході.

Ще з 1996 року Китай цілеспрямовано та систематично збільшує свій військовий бюджет. У 2017 році він офіційно зріс до 151,8 мільярда доларів, а насправді ж перевищує 216 мільярдів, і є другим у світі після американського[1].

ЗМІ Китаю повсякчас наголошують, що Росія у XVII столітті незаконно захопила китайські території та примусила Китай укласти “нерівноправні договори”. У 1964 році Мао Цзедун заявляв, що Радянський Союз захопив багато земель на схід від Байкалу, зокрема Болі (Хабаровськ), Хайшеньвей (Владивосток) і півострів Камчатка. У китайських шкільних підручниках навіть є карти з позначенням “історичних кордонів Китаю” і “втрачених територій” –Сахаліну, Приморського, Забайкальського і половини Хабаровського краю, Алтаю, Туви і Бурятії, значної частини Іркутської області, Єврейської автономної області та Амурської області. Загалом, за оцінками китайських експертів, Росія зайняла 1,6 млн км2 китайських земель. Тож постійні “мантри” керівництва РФ про те, що Росія і Китай – “добрі сусіди”, “друзі”, “союзники” та “стратегічні партнери” не мають під собою жодного ґрунту.

Створення армій на Далекому Сході та Примор’ї є свідченням того, що російське керівництво усвідомлює загрозу зі сходу, хоча сьогодні вірогідність війни між Росією і Китаєм є украй малою. Запобігти збройному конфлікту може також наявність в обох країн ядерних арсеналів. Ослаблення Росії через міжнародні санкції та збільшення її ізоляції тільки на користь Пекіну. До сьогодні Китаю вдавалось вирішувати геополітичні завдання на кордоні з Росією дипломатичними, економічними та демографічними засобами, однак чи обмежиться китайське керівництво цими методами у майбутньому? До першої війни Китаю за Тайвань залишилося ще три роки, але Росія вже готується до власної боротьби.

[1] https://www.radiosvoboda.org/a/28439477.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ