Гіпноз і львівське телебачення

Гіпноз і львівське телебачення
Мій будинок на вулиці Івана Огієнка (колишня вулиця Куйбишева), себто його частина, де мешкає моя родина, був зведений десь у 1870 роках, коли у Львові почався будівельний бум і золота епоха цієї столиці імперської провінції. У той час вулиця мала назву католицьких церковних і громадських діячів Красіцьких, але звучала вона й писалася до 1871 року німецькою – Krasickische Gasse. Львів у ці роки ріс, а разом із ним росли аспірації та претензії на центральність, бодай у своєму регіоні. Сюди запрошували молодих і перспективних вчених, з-поміж яких вирізнявся оригінальністю Юліан Охорович.

Народився Охорович у підросійській Польщі, неподалік Варшави, тож був мешканцем і підданим Російської імперії. Він завершив навчання у Варшавському університеті, здобувши магістра філософії в 1871 році, коли мою вулицю у Львові перейменували з Krasickische Gasse на ulica Krasickich. Тоді ж молодий вчений видав свою промову (в той час була така практика видавати друком тези, промови чи лекції) “Майбутнє психології”, у якій твердив, що психологія стане окремою науковою дисципліною й на її знахідках формуватимуться філософські дисципліни, а не навпаки, як це було до цього. За кілька років, в 1874-му, молодий філософ-психолог, якого цікавили питання душі й духу, захистив наукові тези про “структуру свідомості людини” в Університеті Лейпцига, де провадив психологічні експерименти під керівництвом професора Вільгельма Вундта. Це був період, коли психологічна наука ще не була окремою ділянкою спеціалізації, а психічні розлади лікували так, як Жан-Мартен Шарко – холодною водою чи навіть новомодною тоді електрикою. Тому зовсім не дивно, що гіпноз та навіювання чи інші експерименти були типовою частиною досліджень душі і свідомості. З цього теж починав молодий Зигмунд Фройд в Австрії.

Охорович швидко налагодив стосунки з академічним середовищем підавстрійського Львова, його часто запрошували сюди з лекціями. У 1877 році він, наприклад, прочитав у Варшаві та Львові лекцію “Про поетичну творчість”, яку видала книгарня Кароля Вільда у Львові. Він починав цю лекцію, цитуючи Віктора Гюго: “Існує пейзаж кращий за море – це небо, існує пейзаж кращий за небо – це внутрішній стан людської душі”. Юліан зазначав, що це неймовірна сила, оця людська душа та свідомість – вона створює нові світи і змінює реальність. І доступ до душі має поет, священник та психолог. Смілива теза! Такий підхід був характерним для того часу. Науковці, що формували європейський позитивізм і вірили в силу доказової науки та експериментів, також писали трактати про естетику, думали про духів і передавання інформації на відстані. Особливо психологи, які активно використовували у своїх експериментах гіпноз та навіювання. Це ж дійсно було магічним феноменом: одна людина, не торкаючись іншої, могла лише силою голосу, очей і навіювань ввести свідомість опонента в стан залежності. Фактично можна було управляти суб’єктом дистанційно – як зараз робить пульт телевізора.

Період активних експериментів Охоровича та інших психологів – це також період телеграфу, телефона та великого ентузіазму, який ці винаходи спонукали. Подібно до гіпнозу, яким користувалися психологи, телефон дозволяв передавати інформацію на відстані. Мислення в цьому напрямку обіцяло велике майбутнє. У своїй лекції про поезію Охорович писав, що творчість має бути ідеальною, політика – практичною, а філософія – позитивною. Й усі ті люди, які бояться поступу, помиляються, бо наукові винаходи та інновації не загрожують ідеалам та цінностям минулого, а майбутнього – і поготів. Подібні думки про переваги наукового позитивізму над релігійністю чи романтизмом обстоювали інші львівські науковці, які у 1875 році створили Polskie Towarzystwo Przyrodników im. Kopernika. З 1876 року це львівське товариство вчених-природників почало видавати журнал “Космос” (з 1882 року цей журнал матиме назву “Всесвіт”), де друкували свої думки не лише вчені, як-от Юліан Охорович, але й експериментатори-фантазери, зокрема львівський електрик і фотограф Францішек Рихновський, який згодом оголосить про винайдення нової матерії – етероїда.

У 1878 році Юліан напише у цьому журналі текст під назвою “Про можливість створення приладу для пересилання оптичних зображень на довільну відстань”. На думки Охоровича у 1878 році, крім гіпнозу, звичайно, вплинули винаходи телефона Беллом і фонографа Едісоном. Тож у своїй статті він закликав: після цих винаходів ми маємо створити “телефотон” або “телефотоскоп”, апарат, знаний зараз як телевізор. Юліан називав його телеграфічним приладом для бачення на відстані. Для його створення треба було розв’язати кілька завдань, а саме знайти спосіб перетворення електричних сигналів на світлові. Пишучи цей текст 10 лютого 1878 року, Охорович був певний, що телеграф для передавання картинок мав би бути представленим у тому ж році на виставці у Парижі. Або ж уже наступного року цю виставку можна було б оглядати просто зі Львова.

Стаття Охоровича була першим теоретичним обґрунтуванням моделі майбутнього телебачення, і це відбувалося у нашому старенькому Львові! Не знаю, чи Київ, як столиця нашої країни, хоче цим пишатися, але львів’яни точно можуть “застовпити” за собою цю дату та ідею. До того ж Львів став центром телевізійної культури у радянський час – тут була одна з найбільших телевізійних студій в Україні і величезний завод із виробництва телевізійних апаратів. Місто телевізійників і медіумів!

Доктор і професор Львівського університету (Франко згадував його лекції як вельми цікаві) був не лише теоретиком. У 1885 році він презентував удосконалений телефон власної конструкції і з’єднав у Парижі будівлю Міністерства пошти і телеграфів із будівлею Паризької опери – а це 4 км відстані. Також на Універсальній виставці в Антверпені він уже передавав інформацію на відстань 45 км, а в Санкт-Петербурзі – на 320 км. Охорович провів низку цікавих досліджень, переважно технічних, активно працював над мікрофоном, пристроями для передавання звуку та світла на відстань тощо, тож його недарма вважають попередником радіо та телебачення.

Технічні прилади він намагався поєднати із власним зацікавленням месмеризмом і гіпнозом. Він був відомим медіумістом і написав кілька томиків про “медіумічні явища”. Перед Першою світовою війною праці професора “Уявне навіювання” і “Гіпнотизм і месмеризм” здобули відзнаки Паризької академії наук. На честь професора у Львові було назване Парапсихічне товариство (Towarzystwa Parapsychicznego im. Juliana Ochorowicza), яке активно вивчало гіпноз і директор якого Юзеф Світковський намагався фотографувати невидимих духів. Одним із таких духів минулого нашого міста є Юліан Охорович, ім’я якого, на жаль, малознане мешканцям пострадянського Львова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Львівські вар’яти”