Глобалістика і ноосфера

Глобалістика і ноосфера
Вступивши у нове тисячоліття, людство потрапило в ситуацію, подібної до якої ще ніколи не було. Футурологи і філософи, політики і географи починаючи з 60-х рр. минулого століття закликали звернути увагу на цілий ряд криз, що загрожують нашій планеті. Зростання кількості населення, обмеженість традиційних джерел енергії (нафта, газ і вугілля) та ресурсів прісної води і корисних копалин, забруднення ґрунту, води і повітря речовинами, чимало з яких до ХХ ст. взагалі не існували (наприклад, пестициди і радіоактивні відходи атомних станцій), загрозливі політичні тенденції, пов’язані з “глобалізацією”, під якою часто розуміють підпорядкування інтересів слаборозвинених країн тим, хто зумів вирватися вперед (концепція “золотого мільярда”), – усі ці явища породили те, що ми сьогодні визначаємо як демографічну, енергетичну, ресурсну, екологічну і геополітичну кризи. У результаті з’явилася спеціальна наука “глобалістика”, предметом якої стали закономірності загальнопланетних процесів і пошуки шляхів подолання криз, що назрівають. Перед людством постала надзадача пошуку виходу з кризи, для вирішення якої мислителі різних типів, наукових шкіл і країн пропонують свої шляхи.

Один з таких шляхів пропонує вчення про Ноосферу – сферу Розуму, геологічній оболонці, що виникла на певній стадії еволюції біосфери, тобто сферу Життя.

Критичним моментом, що визначає трагізм ситуації, в якій сьогодні перебуває наша планета, є глибокий розрив між технічними можливостями людини і її моральним розвитком. Що призводить до феномену, який можна позначити як “ноофобія” – страх перед досягненнями науки і невіра в здатність людства знайти розумний вихід з кризи. Розрив між розумом і інтелектом – основна перешкода на шляху формування ноосфери. Розум – це здатність творити добро і гармонію, знаходити етично виправдане рішення на основі здобутих наукою знань про природу речей. Він аж ніяк не зводиться до інтелекту – вміння ефективно вирішувати завдання, незалежно від їх етичного забарвлення. Завдання формування ноосферного світогляду насамперед полягає в подоланні цього розриву. Проблема ця набагато ширша, аніж запитання про взаємовідносини науки і релігії, – вона зачіпає найбільш глибинні шари людської поведінки, “базові міфи”, які цю поведінку регулюють, незалежно усвідомлює людина чи ні, який саме міф нею керує. Зіткнення світоглядів різних типів без бажання зрозуміти іншу точку зору (що вимагає часом серйозної інтелектуальної роботи і поваги до опонента) призводить іноді до абсолютно безглуздим ситуацій, на кшталт суперечок між “креаціоністами” і “дарвіністами”.

Про ставлення науки і релігії Вернадський писав: “Якщо ж ми вдивимося у всю історію християнства в зв’язку з віковою його суперечкою з наукою, ми побачимо, що під впливом останньої розуміння християнства починає набувати нових форм, і релігія піднімається на такі висоти і спускається в такі глибини душі, куди наука не може за нею слідувати… Як християнство не здолало науки в її області, але в цій боротьбі глибше визначило свою сутність, так і наука в чужій їй області не зможе зломити християнську чи іншу релігію, але ближче визначить і вияснить форми свого ведення”.

Режабек Б.Г.

3 Comments

  • Alexey K. Skalenko , 27 Грудня, 2020 @ 5:05 pm

    Алексей Скаленко

    ГЛОБАЛИСТИКА НООСФЕРНОГО MODUS VIVENDI
    НА АРЕНЕ СОВРЕМЕННОГО МИРА

    Внимательно и общесистемно прослеживая проблемы, научно – практические интересы и достижения современного человечества можно увидеть, что приближение ноосферного образа жизни становится очевидным, проявляясь во всей ее объективной закономерности. Итак, этот образ принимает не только актуальный, но и императивно наступающий характер.
    Однако, если научно и суть глобальносистемно подходить к проблемам, так или иначе связанных с реально уже почти наступающим кризисом общемирового масштаба, то в первую очередь логично надо зафиксировать наиболее полную, то есть всеобщую картину социально опосредствованного мира как свидетельство его всеединства и закономерной глобальности. Эту объективно существующую глобальносистемную реальность необходимо рассматривать как суть таковую, что начиная с доисторических времен, современное многомиллионное человечество со своими потребностями принципиально не может изменить, а тем более отменить глубочайшие основы своего существования. Ведь именно на этих основаниях homo sapiens всегда строили общества, а системно объединяющим фактором закономерно выступали информационные знания о необходимых законах природы, включая космическую сущность человека. В связи с этим в своих работах мы использовали именно наш глобальносистемный подход, а суть глобалистику мы назвали соответственно – фундаментальной наукой об основных факторах и механизмах всеобщесистемного управления современными мировыми социализированными процесами.
    Феноменальные реалии развития мира ХХ-ХХІ неотвратимо приблизили человечество к необходимости осознания глубинной сущности так уже названной глобализации всех сфер общественной жизни. Даже несмотря на очевидно пеструю, почти постоянно меняющуюся социально-экономическую картину мира, его объективно единая действительность все же как никогда реальна. И здесь мы также со всей очевидностью убеждаемся, что наш мир-то почти полностью уже глобализован, но в видимой сущности лишь некоей психо-информационно-технологической связью. Поэтому целью в этой работе было поставлено научное осознание связи между глобалистикой и пока-что лишь «футурологически» понимаемой ноосферой.
    Далее мы по необходимости лишь лаконично сформулируем ситуацию, сложившуюся в мировом научном сообществе и литературе в представлении о ноосфере. Логично будучи сферой разума, термин ноосфера непосредственно связан с понятием человек разумный. Но, учитывая многоголосие в понимании этого определения различными исследователями, мы сами поняли, что становление человека разумного — это процесс, имеющий свои этапы и свою продолжительность. Таким образом мы системно согласились на уже циркулирующее в литературе определение современного человека как homo sapiens sapiens, потому что у современного человечества, без сомнения, есть и существенные достижения в этой сфере. Однако тут следует нам предостеречь самих себя в недопустимости системного упрощения учения В.И.Вернадского у выражении «биосфера переходит в ноосферу».
    Здесь еще напомним себе, что всеобщим основанием и фундаментом в глобальном плане нашего рассмотрения «всегда были, есть и будут» материально-энергетическая первооснова и суть идеальная информационно-целевая основа социокультурной и технико-экономической деятельности в естественном, объективно существующем мировом пространстве. Однако заметим, что идеальная информация — это лишь некий «посол действительности».
    Но, идеальный информационный ресурс практически функционирует в социально-экономической сфере как мерило действительности, то есть как глобально ориентирующие, универсальные знания о всемирных, суть объективных процессах. Этот ресурс исторически накапливается и без всяких ограничений может быть использован в любой системе оперативной и стратегической деятельности. Здесь еще раз обратим внимание на то, что будучи единым «полномочным» представителем объективно существующего материального мира, именно этот ресурс, как объективным образом информационные знания, утверждает свою приоритетно стратегическую роль, ведущие функции и свой глобально влиятельный статус в личностной и общемировой социально-экономической жизни, а также и в суть цивилизационном процессе. В этом и состоит сущность и потенциал грядущей ноосферы.
    Итак: как объективно единственный ресурс экономического целеполагания идеальные информационные знания функционируют в сфере разнообразной человеческой деятельности целиком в качестве системообразующего фактора, то есть фактором формирования целей и их реализации, в том числе и в первую очередь – в процессах самоуправления трудовыми системами. Именно таким образом в функциональной структуре каждого трудового процесса возникли так называемые прямая и обратная связи, а также по уже нашей инновационной методологии еще и глобальносистемная связь как всемирный рычаг феномена ноосферы.
    Идеальный информационно – знаниевый ресурс своей глобально влиятельной, можно даже сказать – суперфункцией, предоставляет чудесную возможность homo sapiens для начала теоретически выходить именно в идеальную сферу закономерных возможностей природной, то есть объективной материально-энергетической среды, и уже активно-творчески используя знания, осуществлять идеальное трансинформационное моделирование и выбор вариантов практической реализации проектов, целенаправленных на удовлетворение социокультурных, духовных и экономических потребностей. И это – пргрессотворческая функция информации.
    Однако, будучи абсолютно идеальным феноменом и подчиняясь лишь компетентной человеческой воле, информационные знания имеют фундаментальное свойство свободно, то есть специфически, без традиционных препятствий и ограничений использоваться во всей социально-экономической сфере. Это специфическое свойство и н ф о р м а ц и и очевидно и особенно влиятельно проявилось в наш век супервысоких электронных и интернетовских технологий с их мобильно сверхскоростными носителями информации. Именно поэтому феномен глобализации предстал миру так императивно и так неотвратимо. В первую очередь в социально-экономических процессах, где например финансово-денежная сфера, какова она есть по сути лишь практически опосредующей, товарно-эквивалентной, информационно-идеально-целевой специализированной подсистемой во всемирной научно-информационной системе и является экономически супервыгодной, но при ноосферном качестве информации.
    Итак, глобальносистемным образом нами определено, с чего надо начинать в нашей непростой человеческой деятельности, но уже в условиях суть практически и исторически сложившейся сегодня глобальной суперсистемы: «человек, экосфера (экология и экономика) и информатизация мира». А конкретнее: – надо начинать с абсолютно глобализирующего фактора, то есть с естественно закономерного, хоть по-сути и идеального, но всегда, во всем и везде как приоритетно, стратегически и оперативно решающего фактора. Это потому, что всякий, локально даже значительно достигнутый прогресс в информационно ошибочной системе неизбежно приведет к великому регрессу. Добавим, что именно в этом, очевидно, и состоит негатив уже популярно известной и глубинно исследованной нами «нетократии».
    Дело в том, что сегодня фактически во всем мире свирепствует чрезмерно вредный для человечества вариант нетократического модус вивенди, основанного на антигуманитарных механизмах, практически без учета в сущности глобализирующих и решающих факторов: трансинформационно естественного, т.е. абсолютно-объективно закономерного фактора и человеческого как его уполномоченного трансформатора и движителя во всех системах трансинформационно обусловленной активнотворческой деятельности, главным образом в сфере социально-экономического развития и цивилизационного прогресирования к ноосфере.
    Особо зафиксируем, что человеческий фактор принципиально может быть суть реально действенным, успешно творческим и антикризисным только на основе абсолютного глобализирующего фактора, т. е. на основе объективных закономерностей природы, научно-достоверно познанных в процессах субъект-объектных отношений и трансинформационно поданных для практического использования во всех системах человеческой деятельности. Даже если эта деятельность имеет недостаточно осознанный, некомпетентный, аморальный или суть криминальный характер. Суммарно зафиксируем, что функциональная сущность ноосферы состоит в кардинальном поднятии качества НАУКИ – производителя знаний №1.

  • Олексій Карпович Скаленко , 17 Травня, 2021 @ 1:52 pm

    Олексій Карпович Скаленко
    Доктор філософії, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН, провідний науковий дослідник Національної академії наук України, член Асоціації футурологів РФО, президент Міжнародного фонду «Єднання»

    ГЛОБАЛІСТИКА АНТИКРИЗОВОГО ПОЛІТЕКОНОМІЧНОГО ПРОЦЕСУ ХХІ

    Особливо гострокризова проблематика сучасного світового життя історично неминуче проявилася в ХХ-ХХI ст. І саме вона викликає об’єктивну необхідність проведення системно поглиблених досліджень процесів людської діяльності і пошуку більш досконалих шляхів соціально-економічного розвитку та цивілізаційного поступу. Нажаль, сьогодні таке завдання залишається лише на узбіччі пізнання. В щонайпершу чергу це стосується ключових методологічних проблем, знання і рішення яких закономірно стане антикризовим кроком №1.
    Однак, завдяки небаченому раніше навіть в новітній історії феномену надінтенсивного прискорення життєвих процесів надвисокими, в першу чергу інформаційними технологіями, сьогодні вже цілком стало зрозуміло, що без адекватної зміни самого укладу життя на нашій планеті безкризовим шляхом принципово неможливо. І щоб люди не планували і не робили без наукового усвідомлення такої світ-системної ситуації, ефективного розвитку не досягнути
    Тепер, виходячи з невідворотних реалій, підійдемо до цієї, фактично гострокризової проблематики інноваційно та подивимось на неї з точки зору глобальносистемної методології
    І. Фактично незаперечним явищем в реальному житті людей новітньої історії постали так звані системні кризи і глобальні проблеми майже у всіх сферах діяльності і розвитку. Все частіше вчені згадують про кризу загальносвітового масштабу. Та про що ж вони ведуть мову? На жаль, здебільшого вони говорять власне про гострі кризи планетарної екології та економіки. Але тут в нашій роботі, хоча і в адекватно реферативному викладі, однак за змістовно поглибленою сутністю, представлені розроблені автором загальні концептуальні положення інноваційного визначення глобально системного прогресування і кризи сучасної цивілізації як процесу всесвітнього розвитку саме на пріоритетно стратегічній, ієрархічно і оперативно вирішальній основі інформаційно-цільових знань.
    ІІ. У повній відповідності з імперативно й очевидно невідворотно виявленими реаліями і тенденціями розвитку також цілком закономірно виникла потреба по можливості цілісно, всезагальносистемно пов’язати найбільш впливові на життя людства глобальні чинники зростання в процесі їх взаємодії. Йдеться передусім про феномени досі ще загадкової глобалізації та суперінтенсивної інформатизації світу ХХІ. Це, як нам представляється, вже можливо і слід негайно зробити, але лише фундаментально-науково розглядаючи зміст історично сформованої й сьогодні практично функціонуючої світ-системної структури чинників «Людина, екосфера (екологія і економіка) та інформатизація світу» в їх сутнісній ролі й політекономічних взаємозв’язках.
    ІІІ. Спочатку згадаємо, що з точки зору видатного глобаліста сучасності В.І. Вернадського наука як системно найбільш ефективний інститут дослідження природно обумовлених процесів, виникла з релігії та філософії. Якщо озирнутися і спиратися, наприклад, на біблійні тексти, то історичним, напевно й глобальносистемно первинним, і по суті кризостворюючим моментом в сфері людського буття слід визнати так званий «першогріх» як подія поїдання «яблука з дерева пізнання». Подальша філософська думка, окрім хіба що вульгарно матеріалістичної, принципово не заперечувала цього «релігійно-історичного факту». Проте як не дивно, «матеріалізм» хоч і однобоко, але своєю політекономією найбільше наближався до проблем подолання світових соціально-економічних криз.
    IV. Однак, тут необхідно звернути особливу увагу на т.зв. «гріховну сутність» зазначеного факту, а саме – на поділ об’єктивно єдиного світу на «щось добре і щось зле» вже в самому процесі пізнання. Глобальне, функціонально неминуче використання абстрактного методу, перш за все в науці, має своє соціально-історичне і загальноцивілізаційне підтвердження. І скажемо, що це і є суть первинний фактор глобальної трансінформатизаційної дезінтеграції природно цілісного світу в людській свідомості. Але тут також зрозуміло, що цією подією людство практично отримало на озброєння трансінформаціонний м е т о д – як шлях світогляду, життєво необхідної праці і поступу. Доречно також тут відзначити, що реалії та тенденції світового розвитку на сучасному етапі не тільки не заперечують, але з очевидністю і цілком переконливо підтверджують факт людського прогресу саме на цьому шляху. Додамо, що супервисокі технології і феномен надінтенсивної інформатизації світу – це реальний процес переходу найбільш розвинених країн на рейки широкої розбудови трансінформаційно – ноосферного буття. Це суть перший визначний крок до антикризового розвитку.
    V. Дуже прикро, але «акт першогріховного поділу світу» постійно супроводжує глобально й системно пов’язаний «ієрархічний ланцюг» дезінформаційно – дезінтеграційних ефектів в сферах політичної та соціально-економічної діяльності, і взагалі – в цивілізаційному процесі. Також нажаль, сучасні підходи до проблем побудови інформаційного суспільства, отже, і до проблем науково-практичного пізнання явищ, властивостей і закономірностей, а також реалізації світових процесів в об’єктивних умовах матеріально-енергетичного середовища не мають відповідних, методологічно обгрунтованих концепцій і підходів. Тому сьогодні, враховуючи ці невтішні реалії, невідкладно і в першу чергу, необхідно розробити відповідно до глобалізаційно-інформатизаційного часу методологію антикризової діяльності, тобто карту всебічно ефективного соціокультурного, політичного й економічного розвитку.
    Буду завжди радий допомагати в цьому усім розуміючим та відповідальним.

  • Олексій К. Скаленко , 4 Липня, 2021 @ 8:00 pm

    СКАЛЕНКО Олексій Карпович
    Доктор философії (PhD), академік МАІнформатизації при ООН, фахівець в сфері історично-економічної глобалістики, член Асоціації футурологів РФТ, керівник Міжнародного фонду «ЄДНАННЯ»
    ГЛОБАЛІСТИКА КІБЕР-ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
    Сучасність переконливо свідчить про те, що творче людське мислення на якісній інформаційній основі може бути могутнішим за ядерну зброю. Інформаційні війни — це сутність холодних і предтеча гарячих воєн. Єдиним рушієм інформаційного процесу є homo sapiens. Якісно поінформований — найкраще озброєний. Глобальносистемні висновки сучасного експерта
    З самого початку зафіксуємо декілька глобальносистемних, ієрархічно та пріоритетно вирішальних застережень: 1. Організація життя та управління процесами ефективного забезпечення хомосапіенс-спільнот історично завжди здійнювалось цілеспрямовано за допомогою суспільно значимої інформації, тобто — системно-інформаційного ресурсу знань. 2. Але усякий прогрес на основі помилкових або недоброякісних знань історично неминуче закінчувався великим, найчастіше неочікуваним регресом. 3. Відтак, гарантією безпечного життя сьогодні принципово, загальносистемно, об’єктивно необхідно й пріоритетно полягає у вирішенні методологічних питань на основі науково-теоретичних знань як інформаційно-цільового ресурсу соціально-економічної діяльності й цивілізаційного поступу. Отже, гарантом безпеки №1є інформація.
    Враховуючи вищесказане, методологічно та адекватно до мети цієї роботи,
    всезагально й системно зафіксуємо, що глобалістика – це фундаментальна наука
    про всезагальні фундаментальні чинники і механізми транс-інформаційного
    управління світовими процесами [1]. А кібернетика – наука про всезагальний
    вплив і механізми системної функціональної взаємодії в процесах людської
    діяльності та розвитку в умовах реально існуючого середовища [2]. Тобто, тут
    стає цілком зрозумілим, що кібернетика і глобалістика не просто спільні науки,
    а й суть їх майже однакова. Різниця лише в тому, що глобалістика – це наука з
    проблем і можливостей управління світовими процесами в умовах сучасності.
    Також передусім зафіксуємо, що проблематика всебічного забезпечення
    буття таких суперсистем як людина, держава і всесвітня спільнота полягає в
    необхідності визначення шляхів суть системного самоуправління життєвими
    процесами. Тобто, тут розмова має йти не тільки про об’єктивну необхідність
    опанування науки кібернетики з її лише механічною інформатизацією, як це
    у нас виходить сьогодні, але й про функціональну суть інформаційних знань
    як єдиної, глобально-ідеально-цілепокладальної та ієрархічно вирішальної
    основи безпечної діяльності, розвитку і цивілізаційного поступу людства.

    Феномен глобальної інформатизації світу ХХІ

    Сучасне людство дедалі все фундаментальніше усвідомлює вирішальне значення феномена інформатизації в процесах свого саморозвитку. Щодо обсягу вже накопичених в історичному плані інформаційних знань можна сказати все, що завгодно, але точно тільки не про їх кількісні чи якісні характеристики. Вже винайдені й функціонують фантастичної ємкості й потужності машини, які фіксують, концентрують, обробляють та передають інформацію. Вже виникають так названі холодні, інформаційні або гібридні війни. Цілком закономірними сьогодні здаються і теоретичні концепції всесвітньої глобалістики – вчення про життя в інформаційному суспільстві новоіндустріальної ери розвитку людства [3].
    Однак людина ще й сьогодні дивиться на інформацію як на “манну з неба”, тобто як на ресурс, що невідомо звідки падає. Правда, нічого дивного в цьому немає. Адже саме так було з усіма багатствами довкілля, особливо з водою та повітрям. Дефіцит останніх сьогодні вже чітко виявлений: чисті повітря і вода існують нині, можна сказати, тільки в заповідниках. Про дефіцит інформації почали говорити, здається, тільки після чорнобильської катастрофи. І, незважаючи на досить інтенсивні наукові і практичні розмови про інформатизацію, створення інформаційного простору або маніпулювання громадською думкою та психікою людей різними засобами інформаційного впливу, самий підхід до феномена інформації неприпустимо спрощується і глибинна його сутність та фундаментальна соціальна функція залишаються вирішальною мірою не усвідомленими.
    Що ж таке інформація? Чому цей, здавалось би, сам по собі інертний феномен викликає сьогодні так багато проблематичних розмов? Чому навіть у сучасно розвинених суспільствах на всіх рівнях про інформаційний ресурс, на відміну від матеріальних ресурсів, судять умовно, але з використанням навіть таких термінів, як “психоінформаційний процес”, “інформаційний вибух”, “трансінформаційна цивілізація”, інформаційне суспільство тощо.
    Сьогодні в світі існує більше сотні трактувань та визначень терміну “інформація”. І майже всі вони, як не дивно, мають право на існування. Тому, що це лише різні точки зору різних людей. Також тому, що це дуже містка категорія, причому як міжнаукова, так і міжгалузева, як по вертикалі, так і по горизонталі. Здавалось би, що навіть сьогодні не може існувати узагальнене визначення феномена інформації.
    Але в контексті нашого викладу інформація, передусім, означає знання людства про явища,здатності та закономірності об’єктивних, «саморухомих» природничих процесів. Із деяким випередженням логіки викладу зауважимо, що всяка «інша інформація» по суті є генетично похідною від цих первинно- об’єктивних знань і базується на них. Правда, прослідкувати конструктивно функціонуючий транс-інформаційний процес непросто, і тому він піддається тільки спеціальному науковому аналізу [4].
    Методологія такого аналізу також викладена в багаторічних авторських публікаціях: «Про інформацію живу і мертву» (1990), «Проблема створення інтегрованої інформаційно-економічної основи соціального розвитку» (1992), «Духовно-інформаційна основа соціального життя» (1993), «Глобальна інформаційна основа постіндустріального розвитку» (1994), «Єдина інформаційно-цільова основа діяльності» (1995), «Системно-інформаційна методологія побудови сучасного економічного процесу» (1996), «Інформаційна безпека України» (1997), «Глобальні резерви поступу: інформація+інтелект+інновації» (2000) і в багатьох ін. публікаціях.
    Отже, сьогодні нам вже можна чітко представити, що інформація є ідеально об’єктивним, у функціональному плані гуманітарно – соціальним феноменом або сутністю сучасної людини – людини активно-творчої, людини морально-право-свідомої, людини соціально-економічної. І зрештою, інформація це – надмогутній важіль й ресурс становлення і вдосконалення людини розумної, людини духовної, а також людини всебічно безпечного поступу в процесах її саморозвитку та самовдосконалення за усіх умов сучасності.
    Для системного затвердження викладеного, ієрархічно конкретніше розглянемо об’єктивно – природну закономірність та пріоритети глобально функціонального впливу чинників в методологічно і праксеологічно повних системах соціально-економічної діяльності й цивілізаційного розвитку. І саме для цього треба зафіксувати глобально і системно взаємодіючу структуру всесвітньо-історичного процесу в реальних умовах об’єктивно існуючого природного середовища в такому складі: «людина, екосфера (екологія + економіка) та інформатизація світу» [5].
    Відтак, споконвіку і об’єктивно завжди існувала речовинно-енергетична, тобто так звана матеріальна першооснова для розвитку усіх без виключення форм буття. Філософська думка сучасності визначає дві фундаментально існуючі форми всесвітнього об’єктивного процесу: стихійний хід самобуття та соціально опосередкований людиною розвиток. Але людина як активно творчий суб’єкт у вище визначеній глобальній структурі взаємодії чинників (проте на відміну від усіх інших) реалізує себе не тільки безпосередньо інстинктивно, а й, уже зовсім прямо так скажемо, трансінформаційно опосередковано, тобто вже з цільовим використанням знань про існуючі об’єктивні процеси. А знання як процесуально наслідковий результат вище визначеної взаємодії, тобто вже як інформаційний ресурс цілеспрямованої діяльності людства, історично накопичувались на різних носіях [6].
    Глобальна і вирішальна роль інформаційного економічного ресурсу в процесах сучасного світового розвитку поглиблено досліджувалась автором і викладена в багатьох публікаціях. В них, зокрема, йдеться про те, що здобуті фундаментально-прикладною наукою первинно-об’єктивні інформаційні знання цілеспрямовано творчо трансформуються в методологічно повних економічних системах та використовуються в усіх прикладних наукових розробках: проектуванні, раціоналізації, методичних та організаційно-управлінських рішеннях, в технологічному виробництві. А в цій роботі на глибинному рівні показано, що саме інформаційні знання як стратегічний соціально-економічний ресурс глобальносистемного впливу є пріоритетно головною складовою системи національної безпеки кожної держави.
    Таким чином, теоретичними і практично-концептуальними дослідженнями автора встановлено, що в загальносистемному вимірі механізм економічної діяльності і соціального розвитку принципово базується та може ефективно і безпечно функціонувати на трьох об’єктивно й пріоритетно необхідних та глобальносистемно впливових, отже, стратегічно вирішальних основах: а) інформаційній, яка є глобально єдиною ідеальною основою – ресурсом мислення та цілепокладальної людської діяльності; б) інтелектуальній, яка є глобально єдиним, але вже суть трансінформаційним ресурсом – рушієм активно творчої праці в її мікропроцесуальному визначенні; в) інноваційній, яка є “кінцевим” цілепокладальним ресурсом, що завершує комплекс по-суті “трансідеальних”, але пріоритетно вирішальних ресурсів в процесі досягнення ефективної результативності активнотворчої соціально-економічної праці уже транстехнологічним, тобто hi tech макропроцесуальним шляхом. В цьому і полягає основна сутність глобальносистемної методології людської праці.
    Однак, як і всякий, зроблений у “співавторстві” з природою людський «винахід», інформація може виявити і негативи. Будучи фактично глибинно сутнісним змістом людської могутності, основою і субстратом цілепокладальної діяльності, інформація може породжувати відповідно могутні антигуманні наслідки і навіть глобальні соціальні катастрофи. Отже, інформація – це двосічний меч. Скажімо, без ножа не можна уявити собі цивілізованого життя, але скільки злочинів скоєно з його допомогою? Уся військова техніка побудована на базі функціонально-життєво необхідної інформації, але служить також для вбивства. Таким чином, інформація може породжувати негативні явища тільки завдяки суб’єктивній діяльності, будучи сама для цього лише об’єктивною основою. Як же все це розуміти? Річ у тому, що це системно найскладніше питання в житті людства, яке на нашу думку, є сутністю навіть біблійних історій.
    Не маючи змоги розгорнути тут широкоформатну картину проблем, пов’язаних з функціонуванням інформації в соціальному житті людей, скажемо тільки, що всі складнощі тут полягають саме в ідеальному характері феномена інформації. Це треба розуміти так, що не зважаючи на функціональну необхідність її в житті людини, інформація є по суті «мертвим», тобто, на відміну від суто речовинно-енергетичних явищ, «несаморухомим» феноменом. І йдеться не тільки про її «співпородження», але й використання ідеальної інформації як знань про закони природи, деякою важливою мірою – навіть вирішальною щодо соціального розвитку, залежить від самої людини. Це тому, що функціонування інформації, реальні або так звані інформаційні процеси в цільовому відношенні рушійно забезпечуються виключно свідомою й компетентно розвиненою психікою людини, точніше її психоінформаційними імпульсами.
    Які ж конкретно причини породжують «інформаційні негативи»? По- перше, вже в процесі свого породження інформація може мати і має різний рівень об’єктивності й достовірності. По-друге, інформація сама собою принципово може бути тільки відносно істинною, тому що вона – лише відокремлений від реального об’єкта – носія його відтинок. По-третє, інформацію можуть викривлювати методи та засоби її фіксації на носіях, а також способи оброблення, передачі та сприймання використовувачем. По-четверте, існує і навмисне, свідомо-суб’єктивне викривлення та спотворення інформації з метою дезорієнтації її споживача. І нарешті, по-п’яте, інформація може втрачати рівень своєї об’єктивності та достовірності за рахунок надмірної абстракції, наприклад, у суспільних науках, де мають місце подвійний, потрійний і більше ступенів абстракції, а також інші схоластичні явища в політичному та соціо-культурно-економічному житті.
    Треба нагадати, що інформація у викладеному визначенні – це не тільки ідеальний фундамент – субстрат цілепокладальної діяльності людини, а й взагалі – єдиний зміст її мислення, свідомості та життєвої поведінки. Психіка, емоції і воля людей як рушійно-мотиваційна сила діяльності також мають ідеальну інформаційну «природу» і саме тому вони піддаються впливу так званих писаних та неписаних принципів права і моралі. Таким чином психіка, свідомість, мораль і вся емоційно-вольова сфера сутністю своєю невіддільні від інформації певної кількості та якості.
    Інформація в усі часи розвитку людства була об’єктивно позитивною основою, і цілепокладальну функцію цього феномена ми вже відзначили. Але були й гіркі часи в людській історії – і катастрофи, і війни, тоталітарні і фашистські режими. Більшість цих сумних подій, на нашу думку, пояснюється тим чи іншим ставленням суспільства до інформаційного ресурсу, до організації інформаційних процесів у соціокультурній та економічній сферах. Якщо взяти для прикладу останні геополітичні зміни – розпад специфічної імперії Радянського Союзу і так званого соцтабору, це явище можна пояснити не чим іншим, як нагромадженням псевдо – інформації в цих соціальних системах, замість необхідно функціональної і відповідно якісної. Псевдоінформація – це псевдомарксизм, псевдокомунізм, псевдосоціалізм, псевдонаука і псевдоосвіта. Тоталізований в ідеологічному відношенні союзний і соцтабірний режими як система деякий час утримувались завдяки інформаційній “залізній завісі” та надмірно змілітаризованому господарству. Але розпад цих псевдосистем став неминучим саме по інформаційному каналу, головним чином завдяки каналу світового радіомовлення, який і зруйнував занадто брехливу ідеологію, а за нею і псевдосистеми наддержави й соцтабору.
    Однак таке багатолітнє викривлення соціально-психологічної сфери не могло і не може пройти без далеко проникаючих наслідків. Зруйновані економіка, культура, менталітет, релігійні та етнонаціональні інститути. Інерція цих сфер, як відомо, велика. Врешті люди перестали орієнтуватись у державно-правових питаннях, стали жорстокішими міжлюдські відносини, поглибився економіко – екологічний занепад. Мораль і сумління, як сутність власне релігійних інституцій, стали майже абсолютно абстрактними поняттями. Зрозуміло, що за таких умов ніякі закони, а тим більше демократичні чи реформативні, принципово не можуть функціонувати. Найбільш ініціативна і, здавалось би, найосвіченіша частина суспільства, здебільшого колишні комсомольські діячі й молоді компартійці, не розуміючи своїх же стратегічних інтересів, у період так званої перебудови необачно увійшла в сферу псевдобізнесу, відверто спекулятивної і навіть кримінальної комерції. І це все – наслідки інформаційної дезорієнтації, в першу чергу на науково-методологічному рівні. Сюди можна також віднести і приклад із часів інтенсивної електронізації (АСУ) в період союзного, в інформаційному відношенні максимально викривленого суспільства, який закінчився астрономічною перевитратою коштів. Отже, з урахуванням досвіду та існуючих реалій сьогодні конче необхідно розробити методологію інформатизації нашого специфічного стану суспільства в контексті глобальної методології соціально-економічного поступу [7].
    А як же нам бути тепер? Як підійти до вирішення наших нагальних проблем? Нарешті, як вижити в ситуації сьогодення та вийти на шлях закономірно прогресуючого розвитку? Зрозуміло, що тут ми не можемо дати відповідь на всі ці широкі та глибокі методологічні питання. Обмежимося лише головними моментами загальносистемного, тобто соціально цілісного підходу, який тільки й можна розгорнути на інформаційно-цільовій основі як фундаментальній платформі діяльності, формування свідомої психіки, фахової компетентності, моралі та етики людей, передусім у суто трансінформаційній сфері освіти та підготовки кадрів. Це тому, що сучасне життя в Україні можна вважати аж занадто напруженим. Побудова самостійної державності відбувається за складних політичних умов. Економічний стан сягнув критичного рівня, а причини зростаючого валу соціальних проблем не усвідомлені суспільством навіть у концептуальному плані. Але чим раз зрозумілішою тут стає потреба саме цілісного і системно-інформаційного підходу, який дозволяє визначити найвпливовіші чинники ефективної праці та забезпечення життя людей на гідному їх рівні.
    У всезагально методологічному плані треба сказати, що необхідність цілісного підходу диктується законом всеєдності об’єктивно існуючого світу. У відповідності з цим законом картина психоінформаційно відображеного людиною світу також має бути цілісною, із збереженням деякого субстанційного зв’язку з живою дійсністю. В теорії пізнання і розвитку такий зв’язок має формальну назву практичного критерія істини. Нові інформаційні знання про закони дійсності відповідно до цього критерію повинні в постійному режимі перевірятись у творчих трудових процесах. Відсутність такої перевірки – це і є суть схоластика, яка робить знання мертвіючими, а соціально-економічні процеси затухаючими, викривленими в цільовому плані і навіть спотвореними в гуманітарному відношенні. Наприклад, сфера моралі та права – це жива психоінформаційна сукупність норм та принципів поведінки в усіх сферах життя. А етика – це ідеальне вчення про мораль, про її сутність та закономірності функціонування в суспільстві, в колективах та професійних групах. Отже, мораль – це саморегуляція об’єктивного (життя), а етика – її абстрактно інформаційне відображення. Тобто, ефективно функціонувати в житті вони можуть лише в саморухомій, соціально та гуманітарно спрямованій єдності.
    Проблема єдності феномена моралі та інформаційно-етичних принципів є особливо важливою у сфері активного розповсюдження знань або навчального етапу пізнання дійсності. Це загальноосвітні школи, професійно-підготовчі та передпідготовчі заклади. У цій сфері завжди дуже гостро стояло питання наближення навчально-виховного процесу до соціокультурної і виробничої практики. З системної точки зору тільки реальне життя може бути кінцевим етапом повного циклу перевірки освітніх процесів практичним критерієм істини. З одного боку, причини такої відірваности є цілком об’єктивними, адже соціальна форма саморозвитку світу своєю природною сутністю є абстрактно роздільною, з сучасною диференціацією наук, поділом праці та спеціалізацією кадрів. З другого боку, причиною цієї відірваності є слабке усвідомлення суб’єктом системно-субстанційної єдності світу в усіх формах його існування, включаючи процеси пізнання, діяльності та соціально-економічного розвитку.
    Незважаючи на значну кількість наявних концепцій інформатизації суспільства, сучасна фундаментальна теорія гуманітарно і соціально спрямованої освіти сьогодні фактично відсутня. З загальносистемного (цілісного) погляду така теорія може бути розроблена на основі глибинного знання транс-психо-інформаційного механізму соціально-економічного процесу. Такий погляд фіксує інформацію як морально-правовий важіль, як джерело етичних принципів праці й поведінки, як найголовніший фактор прогресуючого розвитку та системно творчого зв’язку в соціально повному науково-навчально — виробничо — споживчо — екологічному комплексі.
    Отже, найбільший ефект такого необхідного очищення суспільства, рятівної єдності процесів освіти і економіки може бути досягнутий тільки при дотриманні системно-інформаційної методології. Для цього необхідно терміново розробити та впровадити в усіх навчальних, наукових, виробничих та управлінських закладах методологічно універсальний лекційний модуль – комплекс принципів творчої праці і управління на генетично єдиній інформаційно-цільовій основі.
    Гуманізація і економізація освіти – гарант національної безпеки
    Проблематика сфери національної безпеки також повинна розглядатись у системі, яка в глобальному вимірі створюється інформаційним ресурсом і фундаментальним чином від нього залежить. Інформація в сучасному світі закономірно відіграє роль вирішального фактора виживання та конкурентоспроможного розвитку, оздоровлення соціально-психологічної сфери і рівноваги в економічно-екологічному комплексі. Саме методологічно глибоке бачення національних проблем і шляхів їх вирішення є найбільш актуальним у нашій державі.
    Системний характер кризи в Україні закономірно потребує системного підходу до вирішення наших насущних і майбутніх проблем. Такий підхід, у свою чергу, вимагає не тільки усвідомлення структурної повноти соціально- економічного комплексу, але й урахування пріоритетності та послідовності його складових у стратегічному та локальному вимірах. Якщо ж мати на увазі ще й об’єктивну необхідність системного взаємозв’язку елементів та рушійні сили цієї структури, то виходить, що ми повинні знати всі методологічно важливі параметри нашого національного господарства. Зрозуміло також, що методологічно повний механізм соціально-економічного процесу необхідно пов’язати з уроками свого власного і світового досвіду розвитку, особливо із специфікою конкретного стану нашого суспільства сьогодні.
    Щодо інтегральної за своєю суттю проблематики «економічна освіта і національна безпека» передусім треба сказати, що навіть у надзвичайному завданні подолання кризи вона має для нас вирішальне значення. Відомий мислитель класичної доби Е. Ренан із цього приводу висловився так: «Питання про освіту для сучасних суспільств є питанням життя чи смерті, питанням, від якого залежить їх майбутнє».
    У системному плані питання стоїть так: які чинники з теоретичного та практичного поглядів закономірно пов’язують у цілісну соціальну систему проблеми економіки, освіти і національної безпеки? Цей блок за всієї його складності не можна, та й не треба спрощувати. В цьому напрямку ми ще далеко не визначились і тому спробуємо тут дещо з’ясувати.
    А. Освіту ми розглядаємо як сферу цілеспрямованого розповсюдження необхідної для соціально-економічного життя інформації, з відповідною кінцевою продукцією – якісний кадровий корпус держави.
    Б. Науку ми розглядаємо як головного виробника пріоритетно страте-гічного ресурсу національного господарства, а саме – інформаційних знань. Інформаційний ресурс ми розглядаємо як головне джерело прогресо- творчого забезпечення економічного процесу.
    В. Прогресивний економічний розвиток нашої держави сьогодні ми розглядаємо як пріоритетно єдиний і реальний гарант національної безпеки.
    З проведеного викладу видно, що системним знаменником блоку «економічна освіта – національна безпека» об’єктивно виступає інформаційний ресурс, у першу чергу, природничонаукові знання та прикладна технологічна інформація. Системне функціонування цього блоку принципово можливе тільки з включенням у нього сфери гуманітарних, суспільних, природничих і технічних наук як безпосередньої бази освіти та підготовки кадрів.
    Таким чином, відповідно до системної логіки, нам треба розглядати блок-комплекс «наука-інформація-освіта-економіка-національна безпека». В першу чергу, подивимось, що тут у нас є та якої воно якості. Чи задовольняє воно нас за реальних умов сьогодення? І взагалі, чи здатні складові цього блоку прогресивно функціонувати без їх докорінного реформування?
    Багато говорилося про наш великий науково-технічний потенціал. Так, великий, але якої він якості та орієнтації? Адже формувався він за умов союзної спрямованості, волюнтаристської економіки та ідеологічної заорганізованості. Істотно відсталими треба визнати також гуманітарні та суспільні науки. Безумовно, вони потребують пріоритетної державної підтримки на основі методологічно кваліфікованої концепції суспільного розвитку на національному рівні. Природознавство і технічні науки сьогодні також занепадають. Намагання якось зберегти ці інститути, водночас ідучи шляхом, можна сказати, повзучого задушення фінансовим дефіцитом, треба прямо і чітко назвати ганебною політикою самознищення. Але ж якщо науку реформувати, то тільки з огляду на її об’єктивну безпосередню єдність з освітньо-економічним блоком. Не випадково фундаментальна наука розвинених країн зосереджена в університетах та інших державних закладах, а прикладна – у відповідних технопарках і галузях.
    Як вже було сказано, про кількісні параметри національної науково-інформаційної системи сьогодні важко сказати що-небудь напевно. Відомо тільки, що головна частина інформаційного фонду концентрувалась в бувшому союзному центрі. Тому нам не можна улещувати себе великим науково-інформаційним ресурсом, особливо за умов проблематичної розбудови держави. Треба наголосити також на украй неякісному стані інформаційних знань методологічного рівня. Якщо думати про реформацію в цій сфері, то тут треба вести мову не тільки про впорядкованість інформаційних джерел на різних речовинно-енергетичних носіях, але й передусім у нашому реальному світогляді, менталітеті, моральному, право- свідомому та й в усьому соціально-психологічному житті. Адже десятки років у нашому суспільстві, окрім функціонально необхідних знань, активно накопичувалась недостовірна інформація, і, що найважливіше, надмірно була заідеологізованою система підготовки кадрів усіх рівнів. Факт поразки на так званому ідеологічному фронті також можна пояснити недоброякісністю інформаційного ресурсу. Ясно, що в національному вимірі цей ресурс потребує відповідно спрямованої інвентаризації, систематизації та інтенсивного підживлення.
    Оскільки науково-інформаційна система є фундаментом освіти, то майже всі її переваги та недоліки закономірно переходять у процеси навчання і підготовки кадрів. Але тут є як об’єктивні, так і суб’єктивні проблеми. Скажімо, принцип соціально-економічного спрямування освіти ніколи ніким не заперечувався, та навіть класичні освітні школи в усьому світі завжди були тією чи іншою мірою відірваними від життєвої практики. Тому, що освітній процес – це ідеально-інформаційний процес, який потребує саморегулювання та перевірки практичним критерієм істини, принаймні в науково-дослідних лабораторіях, а найкраще, зрозуміло, в повному “науково-виробничо-споживчо-екологічному” циклі. Суб’єктивними також є факти нерозуміння управлінцями, вченими, педагогами та відповідними фахівцями субстанційної єдності світу, в тому числі і специфічно складних соціально-економічних процесів.
    Існуюча у нас сьогодні система освіти не тільки принципово відрізняється від західної, не тільки не відповідає вільно-ринковим відносинам, але й на всіх підставах її можна визнати значною мірою схоластичною, тобто відірваною від наших конкретних життєво важливих проблем. Отже, вже запропоновані проекти освітніх реформ, у першу чергу, навчальних програм, повинні бути доповнені спеціальними структурами, спецкурсами та лекційними модулями відповідно до специфічного стану нашого суспільства і до рівня сучасного, трансінформаційно глобалізованого світу.
    Ясно, що для того, щоб ми соціально та економічно прогресували і по-справжньому, на партнерських засадах, змогли увійти в європейську і світову спільноти, нам потрібні фахівці, передусім економісти, які б за своєю компетенцією, творчою та моральною здатністю переважали б спеціалістів західних. Це тому, що у нас системно всебічна криза, тому що ми фактично перебуваємо в соціально-економічній ямі, тому що нам об’єктивно потрібні неординарні заходи і більш поглиблене розуміння процесів ефективного розвитку. Сьогодні на повний голос треба сказати про необхідність економізації всієї системи нашої освіти, а точніше про ЕКОНОМІЧНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЮ ПРОЦЕСІВ ОСВІТИ І ПІДГОТОВКИ КАДРІВ. І це повинно стати вузловим моментом реформації в сфері безпеки держави.
    Оскільки соціально-економічна напруга нашого суспільства вже сягнула меж, отож є небезпечною для виживання та розбудови держави, сьогодні треба методологічно кваліфіковано, вдумливо і в режимі надзвичайності розробити та лекційно розповсюдити системно виважену концепцію нашого саморозвитку на основі науково-системно, політично-економічно, а також ГЛОБАЛЬНО й НООСФЕРНО обгрунтованої НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ.
    Проблеми безпеки нашого існування та забезпечення ефективного розвитку сьогодні здебільшого розглядаються, так би мовити, за галузевим принципом, або, прямо кажучи, – безсистемно. Але ми вже зрозуміли, що ефективна безпека держави – це не тільки відповідна організація військової оборони і не тільки екологія або інша сфера. Зрозуміло також, що небезпека може прийти не тільки ззовні. Сьогодні ми повинні зрозуміти критерії внутрішнього самозабезпечення нашої державності в ієрархічній єдності цих критеріїв. У дещо спрощеній мірі загальним показником національної безпеки можна вважати відчутне прогресування суспільства, тобто економічне визначення ВВП або ВНП. Кризова ж ситуація примушує нас шукати як конкретну зумовленість наслідків, так і першопричини кризи.
    Зрештою, попри принципову ресурсну самозабезпеченість України, наприклад, сьогодні вона заборгувала зарубіжним країнам, особливо різним фондам, майже по всьому радіусу міжнародних відносин. Отже, можна вказати на погану економічну самоорганізацію нашого суспільства, і саме тут ми говоримо про економічну безпеку. Якщо вкажемо на безвідповідальність в екології – мова йтиме про екологічну безпеку тощо. Але з погляду глобально-системної ієрархії – це все наслідки. Причини всіх цих наслідків треба шукати в рушійній, вірніше, в початково-спонукальній силі соціально-економічної діяльності. Ось чому ми сьогодні особливу увагу звертаємо на освіту, яка спеціалізовано формує кадри організаторів усіх соціальних процесів. Принцип же системної єдності факторів національної безпеки за конкретних умов українського сьогодення потребує відповідної реформації сфер шкільної, вищошкільної, фундаментальнонаукової, фахово підготовчої і перепідготовчої освіти.
    Узагальненою системною рекомендацією тут може бути наголос на необхідності термінової розробки та впровадження в усіх учбових, виробничих, управлінських та наукових закладах, скажемо повторно, методологічного модуля – комплексу принципів творчої праці і управління на єдиній, але на науково більш якісній, тобто вже ноосферній інформаційно-цільовій основі. Саме усе це і буде гарантом прискореного формування системно – гуманітарно орієнтованого, суспільно інтегрованого бачення національних проблем та шляхів їх БЕЗПЕЧНОГО вирішення.

    В роботі системно використані такі авторські та інші літературні джерела:

    1. Скаленко О.К. Глобалістика трансінформаційної цивілізації. – Beau Bassin, ЄС, Lambert Academic Publishing, 2018. – 92 c.
    2. Енциклопедія сучасної України: Кібернетика (грец. – мистецтво керування) — наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання та перетворення інформації у складних керуючих системах. – К., 2013.
    3. Скаленко О.К. Глобальна науково-інформаційна основа постіндустріального розвитку. Доповідь МА “Україна-Римський клуб.” – К.: ІСЕМВ НАНУ, 1994. – 30 с.
    4. Скаленко О.К. Глобальні резерви поступу: інформація + інтелект + інновації. Авторська докторська монографія. – К.: Основи, 2000. – 398 с.
    5. Скаленко О.К. Сучасний світ в глобальносистемних вимірах. // Аннали юридичної історії. Том 1, №2.- К.: МЦГП КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 2017. – С. 93-116.
    6. Скаленко О.К. Глобальна науково-інформаційна система як історична память і ресурс цивілізаційного поступу людства // Зб.наук.праць. – К.: НАН України, 2019.
    7. Скаленко О.К. Ключові виклики і алгоритми сучасного світового розвитку: історичний матеріалізм чи глобальносистемна методологія? // Суспільно-політичні процеси. Видання Академії політичних наук. Вип.4 – К., 2016. – С. 53-79.
    8. Скаленко О.К. Глобалистика всемирной нетократии ХХІ // “Век глобализации”, №4 та “Практична філософія” №4 за 2019 рік.
    9. Скаленко О.К. Глобалистика ноосферного modus vivendi на арене современного мира // авторский доклад на Международном конгрессе “ГЛОБАЛИСТИКА-2020”.
    Alexey Skalenko
    GLOBALITY OF CYBER-INFORMATION SECURITY OF THE WORLD-STATE XXI
    This work presents an innovative concept of a fundamentally secure world-state political economy and civilization advancement on the basis of the global-system methodology. It is shown that in the realities and trends of the XXI century, the phenomena of intensive informatization and corresponding globalization in the system of “man, the eco sphere and the informatization of the world” were dominant. Algorithmically, in the system of real interconnected mechanisms of functioning, the leading role and function of information resource and science as the modern socially most actual institute of production of high-quality informational knowledge about the comprehensive security of world and national life is shown.
    Key words: globalization, cybernetics, information, civilization, ecosphere, safety, progress

Залишити відповідь до Олексій Карпович Скаленко Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ