Вступивши у нове тисячоліття, людство потрапило в ситуацію, подібної до якої ще ніколи не було. Футурологи і філософи, політики і географи починаючи з 60-х рр. минулого століття закликали звернути увагу на цілий ряд криз, що загрожують нашій планеті. Зростання кількості населення, обмеженість традиційних джерел енергії (нафта, газ і вугілля) та ресурсів прісної води і корисних копалин, забруднення ґрунту, води і повітря речовинами, чимало з яких до ХХ ст. взагалі не існували (наприклад, пестициди і радіоактивні відходи атомних станцій), загрозливі політичні тенденції, пов’язані з “глобалізацією”, під якою часто розуміють підпорядкування інтересів слаборозвинених країн тим, хто зумів вирватися вперед (концепція “золотого мільярда”), – усі ці явища породили те, що ми сьогодні визначаємо як демографічну, енергетичну, ресурсну, екологічну і геополітичну кризи. У результаті з’явилася спеціальна наука “глобалістика”, предметом якої стали закономірності загальнопланетних процесів і пошуки шляхів подолання криз, що назрівають. Перед людством постала надзадача пошуку виходу з кризи, для вирішення якої мислителі різних типів, наукових шкіл і країн пропонують свої шляхи.
Один з таких шляхів пропонує вчення про Ноосферу – сферу Розуму, геологічній оболонці, що виникла на певній стадії еволюції біосфери, тобто сферу Життя.
Критичним моментом, що визначає трагізм ситуації, в якій сьогодні перебуває наша планета, є глибокий розрив між технічними можливостями людини і її моральним розвитком. Що призводить до феномену, який можна позначити як “ноофобія” – страх перед досягненнями науки і невіра в здатність людства знайти розумний вихід з кризи. Розрив між розумом і інтелектом – основна перешкода на шляху формування ноосфери. Розум – це здатність творити добро і гармонію, знаходити етично виправдане рішення на основі здобутих наукою знань про природу речей. Він аж ніяк не зводиться до інтелекту – вміння ефективно вирішувати завдання, незалежно від їх етичного забарвлення. Завдання формування ноосферного світогляду насамперед полягає в подоланні цього розриву. Проблема ця набагато ширша, аніж запитання про взаємовідносини науки і релігії, – вона зачіпає найбільш глибинні шари людської поведінки, “базові міфи”, які цю поведінку регулюють, незалежно усвідомлює людина чи ні, який саме міф нею керує. Зіткнення світоглядів різних типів без бажання зрозуміти іншу точку зору (що вимагає часом серйозної інтелектуальної роботи і поваги до опонента) призводить іноді до абсолютно безглуздим ситуацій, на кшталт суперечок між “креаціоністами” і “дарвіністами”.
Про ставлення науки і релігії Вернадський писав: “Якщо ж ми вдивимося у всю історію християнства в зв’язку з віковою його суперечкою з наукою, ми побачимо, що під впливом останньої розуміння християнства починає набувати нових форм, і релігія піднімається на такі висоти і спускається в такі глибини душі, куди наука не може за нею слідувати… Як християнство не здолало науки в її області, але в цій боротьбі глибше визначило свою сутність, так і наука в чужій їй області не зможе зломити християнську чи іншу релігію, але ближче визначить і вияснить форми свого ведення”.
Режабек Б.Г.
3 Comments