By Глобалізація як загальна тенденція світових процесів, як маніпулятивна технологія сучасності перетворилася у зброю постмодернізму. Але потрібно розрізняти глобалізацію як стирання “кордонів національного” та глобалізм як загальну теорію “третьої хвилі”.
Глобалізація нав’язує бідним країнам культуру та спосіб життя багатих держав. Оксана Пахльовська вважає, що глобалізація – наслідок постмодерну.
Глобалізація руйнує національні культури шляхом створення небезпечних міфів. Один з них був пов’язаний з бестселером Іммануїла Валлерстайна “Геополітика і геокультура”. Два штучно створенні поняття – геокультура та культурополітика, гуманні за своєї семантикою, на прикладі української нації означали формулу: створили Україну, а потім сформуємо українців. Однак неможливо побудувати патріотичну платформу без традицій і цивілізаційних досягнень культур на територіях, де створюються національні держави. Країну не утвориш без титульної нації.
Штучно створений міф про українську державу як поліетнічну, в якій мешкають різні національності, є проектом російських політтехнологів і піар-менеджерів. Насправді, за міжнародним правом, моноетнічною державою є та, в якій етнічна нація становить понад 67% від загального населення, українців ж в Україні – понад 70%.
Критики національної держави іноді спекулюють на тому, що в більшості країн живуть представники десятків, а то й сотень національностей. Однак наявність груп з кількох десятків чи навіть сотень осіб якоїсь екзотичної національності, які не здійснюють жодного впливу на країну, навряд чи дозволяє говорити про її багатонаціональність. У мононаціональних державах нацменшини, навіть якщо вони становлять третину населення, не мають впливу на державні справи[1].
Глобалізація через ЗМІ та мережу спотворює реальність. Інтернет став могутньою зброєю глобалізації. Віртуальність – маленький, штучно створений світ “неможливих можливостей”, що формує небезпечні міфи про культури різних держав. Через віртуальність виникає спокуса нав’язати людству сценарії розвитку світу. Так народжуються ілюзорні міфологеми[2] про культури бідних держав як “нецікавих”, “немодних”, “вторинних”. Антиглобалісти вважають, що культура могутньої держави проникає в культуру слабшої, шкодить її автентичності і згодом може призвести до американізації та вестернізації.
Культурна глобалізація – це поширення ідей та цінностей з розширенням та збагаченням культурних стосунків, що призводить до зростання взаємовпливу між різними народами. Цей процес розширює контакти між культурами, однак і зменшує унікальність ізольованих цивілізацій.
Отже, в постмодерну епоху глобалізація розмиває фрагментарну буденну свідомість. Наслідком для націй є криза національних та культурних ідентичностей. Водночас глобалізація провокує розвиток культурних національних ренесансів, пошуку ідентичності, збереження унікальності традицій. Взаємопроникність культур чи їх вихід за межі національного може означати втрату винятковості етнічних спільнот, злиття з іншими культурами, а також розвиток нових гібридних форм, які збагачуватимуть культурну полігамію світу.
[1]М. С. Дністрянський. Типологія держав світу за структурно-територіальними параметрами як метод політико-географічного аналізу
[2]Віртуальна Росія. Парадокси сходження до реального ринкового суспільства
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
