By 
Сучасні фінансові ринки втрачають характер “суми” національних економік, й натомість стають цілісною глобальною системою і знаходять нову, відповідну її суті та динаміці власну структуру. Це ставить перед українською інтелектуальною думкою нові геофінансові запитання. Як зберегти свою конкурентоспроможність в епоху фінансової глобалізації? Як здійснити прорив у процесі розподілу світового доходу коштом розвитку фінансових ринків? Як забезпечити геофінансовий статус для національної валюти і ресурсів?
Після зміни Бреттон-Вудської угоди Ямайською валютною системою, золото було демонетизоване і нівелювало свою значимість як основного курсового орієнтиру. Замість золото-девізного принципу офіційно ввели стандарт валютного кошика SDR (Special Drawing Rights). Ця нова міжнародна грошова одиниця стала базою фінансової системи, основою її паритетів, й згодом мала б перетворитись на провідний платіжно-резервний засіб.
Такі зміни спричинили введення плаваючих валютних курсів і офіційної конвертації для більшості грошових систем розвинених країн світу. На міжнародному валютно-кредитному ринку відбувся відрив валют від локальних масштабів цін держав-емітентів. Один із чинників прискорення цих процесів – енергетична криза 70-х років минулого століття, що спричинила зростання операцій з “нафтодоларами” і появу ринків євровалют. Тоді ж з’явилися нові інструменти фінансових операцій, зокрема євродепозити та єврооблігації. Значне збільшення кількості операцій з міжнародним капіталом призвело до підвищення можливих коливань курсу певних валют і пов’язаних з ними інструментів. Незбалансованість платіжних балансів збільшила попит країн, що розвиваються, на позиковий капітал, а також розширила географію і глибину міжнародних фінансових ринків.
Нова інфраструктура дозволила міжнародному капіталу вільно переміщатися, формувати нові інструменти, механізми і стратегії, водночас ускладнюючи державне оподаткування та регулювання, а також об’єднала операторів і ринки (акцій, валютні, боргові, кредитні) в єдину глобальну інформаційну мережу, що забезпечує геофінансові зв’язки.
Поступово зникає поняття центру і периферії, найбільші світові геофінансові центри формуються в колишніх “околицях” світових зон: Гонконг, Шанхай, Куала-Лумпур, Мумбаї, Сан-Паулу тощо. В умовах переважної діяльності міжнародних структур (бізнес-ланок) ключовим чинником економічного зростання інноваційного типу стає неотехнологічна теорія і практика. Отже, відбулося зародження специфічного середовища фінансової інформації, яка почала обслуговувати взаємопов’язані фінансові ринки з метою забезпечення участі операторів будь-якого рівня в глобальному онлайн-маркетингу.
Глобальний онлайн-маркетинг є основним інструментом в програмуванні і прогнозуванні ситуації, визначає справедливу ринкову вартість, ступінь ліквідності й рівень ризику для всіх інструментів, що обертаються на фінансовому ринку. Усі його складові частини беруть участь в процесах формування, перерозподілу і акумуляції світового доходу, що стає показником рівня господарської діяльності, стратегічною мотивацією включення в світові відтворювальні цикли, каркасом функціонування всієї геофінансової системи.
Глобальний онлайн-маркетинг – це своєрідне переплетіння методологічних і інформаційно-технологічних зв’язків геофінансового ринку. Найважливішу роль в розвитку і розповсюдженні світових методологічних стандартів зіграли інформаційні системи “Bloomberg”, “Dow Jones Telerate, рейтингові агентства “Fitch Ratings”, “Moody’s та інші, інвестиційні банки і їхні брокерські підрозділи, світові біржі “NYSE Euronext”, “NASDAQ” тощо, депозитарії, системи клірингу й аудиторські компанії. Відтак ці стандарти поширилися світом, розпочавши уніфікацію фінансових систем. Подальша еволюція міжнародних фінансових ринків і їхня консолідація спровокували зростання середньоденного обороту центральної геофінансової ланки – світового валютного ринку – до 4 трлн доларів США у 2009 році.
Географічний розподіл глобального обороту валютного ринку у 2013 році: Велика Британія – 40,9%; США – 18,9%; Сінгапур – 5,7%; Японія – 5,6%; Гонконг – 4,1%; Швейцарія – 3,2%; Франція – 2,8% тощо[1]. Така структура міжнародних фінансових ринків призвела до утворення взаємозалежності і асиметрії, які дозволяють учасникам світової економіки використовувати задля різних цілей однакові інструменти: арбітражні стратегії, різні види інвестування і кредитування, страхування від поточних ризиків, операції рефінансування. На практиці більшість крупних операцій розподілу світового доходу відбуваються в межах залучення капіталу, підтримки ліквідності і арбітражних стратегій з низьким та середнім ступенем ризику.
У 1999-2002 роках євро долучилось до процесів розгойдування міжнародних ринків. Згідно з Лісабонською стратегією, країни Євросоюзу протиставили свою наднаціональну структуру лідируючій на той момент економіці США. Відповідно до амбітного плану, економіка єврозони мала стати конкурентоздатною і обігнати США за показниками економічного зростання вже до 2010 року. З кінця 1998 до початку 1999 року фінансова криза в Росії сприяла падінню курсу долара США щодо ієни, й відповідно штучному зростанню євро. Європейські фінансові ринки також перебували у нестійкому стані, загострилася проблема відпливу капіталу з єврозони, а в 2000 році утворився дефіцит платіжного балансу.
У 2009 році цей негативний сценарій почав позначатись на економіці Греції, й учасники геофінансового ринку визнали ризикованість вкладень у боргові зобов’язання країни. За інформацією Міністерства фінансів Греції, державний борг за 2016 рік зріс на 5 мільярдів євро і до кінця року досяг 326,358 мільярдів євро. Невтішною була ситуація й інших країн-членів ЄС, зокрема Португалії та Італії.
З грудня 2009 року світові трейдери почали відмовлятися від вкладень у європейські цінні папери. На початку 2010 року фондовий індекс провідної європейської компанії “Dow Jones Euro Stoxx 50” був одним з найнижчих за всю історію компанії. У доларовому еквіваленті вона втратила 9,4%, що в 2,5 рази перевищує падіння “Standard & Poor’s 500”. Чистий відтік коштів з європейських фондових ринків у цей період склав близько 13 млрд доларів США.
Зміни у розвиток фондового ринку також вносять теракти. Так, вибухи у Лондонському метро 15 вересня 2017 року спричинили падіння індексів європейських валют на 3%, зокрема і фунту стерлінгів, а також показників таких компаній як “Dow Jones Stoxx 600”, “Dow Jones Stoxx 50”, французького індексу “CAC 40”, німецького “DAX”. Хоча падіння на ринку європейських акцій спостерігалося і ще до вибухів у Лондоні – інвестори побоювалися, що зростання цін на нафту до рекордних 61,62 доларів США за барель призведе до уповільнення розвитку економіки і падіння доходів компаній. Після повідомлень про інциденти в Лондоні, продажі на ринку акцій помітно посилилися. Одночасно, як це завжди буває при зростаючій нестабільності, стрімко підвищувалося котирування золота й зростав курс швейцарського франка.
Тенденція ослаблення єдиної європейської валюти може продовжуватись на фоні скорочення капіталу європейських банків і втечі інвесторів від ризикованих активів. Крім страху, що країнам єврозони доведеться виплачувати борги Греції, існує і побоювання, що темпи зростання в регіоні будуть повільнішими, ніж в США і Японії, а борговий тягар перевищуватиме докризовий рівень ще впродовж п’яти років. Та найближчим часом геофінансова конкуренція створить передумови для зміцнення регіональних і появи нових глобальних фінансових центрів та їхніх механізмів, що призведе до подальшого переходу від бівалютної архітектури геофінансів, заснованої на євро і доларі, до мультивалютної. Попри уповільнення економічних циклів розвинених країн нові фінансові центри зможуть сформувати свої ефективні моделі, що спричинить зміни в геофінансовій ієрархії.
[1] Triennial Central Bank Survey (2013). Foreign exchange turnover in April 2013: preliminary global results… – Available at: www.bis.org/publ/rpfs13fx.pdf
