By 
60 років тому почалася робота над фільмом «За двома зайцями», який став найвідомішою українською кінокомедією всіх часів. Режисер Київської кіностудії ім. Довженка Віктор Іванов ще наприкінці 1950-х мріяв екранізувати цей водевіль Михайла Старицького, написаний 1883-го.
Режисер уже мав досвід роботи в комедійному жанрі – поставив стрічки «Пригоди з піджаком Тарапуньки» та «Шельменко-денщик». Але кінематографічне начальство не поспішало запускати фільм. Можливо, здавався дріб’язковим сюжет про невдале сватання київського крутія – от якби про більшовика, який бореться з царським режимом!
Після кількох безуспішних спроб режисер схитрував. Подав керівництву допрацьований сценарій «За двома зайцями», запевнивши, що це буде сатира на «стиляг». Так називали молодь, яка цікавилася модою, захоплювалася стильними американськими речами, слухала західну музику тощо. В СРСР саме набирала обертів кампанія боротьби зі «стилягами», тож пропозиція Іванова виглядала цілком актуальною.
Роботу над фільмом почали 1960 року. В головній ролі шахрая-нареченого Голохвостого режисер бачив двох артистів: Тарапуньку (Юрій Тимошенко), якого раніше знімав у головній ролі, або Миколу Гриценка, тогочасну «зірку» Московського театру ім. Вахтангова. Він уже співпрацював з Кіностудією ім. Довженка – грав кар’єриста у фільмі Віктора Івченка та Ісака Шмарука «Доля Марини».
Тарапунька відмовився через щільний графік виступів на естраді. Натомість Гриценко вдало зіграв на акторських пробах і був затверджений.
На роль невдахи-нареченої Проні було багато претенденток. Головними вважалися артистка Київського театру Російської драми ім. Лесі Українки Віра Предаєвич та московська співачка Майя Булгакова, солістка естрадного оркестру Леоніда Утьосова і перша в СРСР виконавиця пісень Едіт Піаф (відомою актрисою стане пізніше). Творче змагання виграла співачка.
Важко сказати, яким був би фільм з Голохвостим-Гриценком і Пронею-Булгаковою. Адже стрічку мали знімати мовою оригіналу – українською упереміш із колоритним подільським суржиком. Москвичі, зрозуміло, грали б російською, а під час монтажно-тонувального періоду їх озвучили б київські актори.
Але Микола Гриценко разом із Театром ім. Вахтангова почав готуватися до закордонних гастролей (в часи «залізної завіси» це було дуже престижно). Стало зрозумілим, що шукати доведеться не просто іншого виконавця – слід формувати нову пару головних персонажів.
Відбувалися проби, але режисеру не подобалася гра претендентів. Студійна оповідка стверджує, що допоміг випадок. Одного дня на ролі батьків Проні пробувалися Микола Яковченко і Ганна Кушниренко. Знадобилася актриса, яка трохи підіграла б їм у якості дочки. Віктор Іванов вийшов у коридор і попросив першу-ліпшу дівчину допомогти. Її навіть гримувати не стали, лише пристебнули до волосся хвіст-шиньйон.
Та коли вона скомандувала: «Ви, мамінька, одягніть чепчика, а ви, папінька, – галстука!» – присутні заніміли: ось вона, справжня Проня! Так на головну роль потрапила Маргарита Криницина. П’єсу вона добре знала, бо грала в ній ще під час навчання у ВДІКу.
Щоправда, інша студійна оповідка подає, ніби режисера змусили взяти Криницину на цю роль. Наприклад, Таїсія Литвиненко, виконавиця ролі служниці Хімки, розповідала: «От до кого Іванов мав багато претензій – це до Маргарити Кринициної. Він просто не прийняв її від самого початку. Вважав, що йому нав’язали цю кандидатуру. В той час чоловік Маргарити Кринициної Євген Оноприєнко був головним редактором кіностудії і начебто сказав, що якщо його дружину не візьмуть у картину, то й самої картини не буде».
Так чи не так, але стосунки Віктора Іванова з виконавицею головної ролі справді не склалися. Про це згадував і оператор фільму Вадим Іллєнко. Кажуть, навіть кумедна зовнішність Проні – своєрідна помста режисера. Щоб Криницина виглядала максимально потворною, їй знебарвили брови, заклеїли зуб, напхали в ніс корки тощо.
На роль Голохвостого хтось запропонував артиста Київського театру Російської драми ім. Лесі Українки Олега Борисова. Він знімався в попередньому фільмі Віктора Іванова «Олекса Довбуш», грав Юзефа, слугу князя Яблонського. Але режисер лише відмахнувся, назвавши Борисова «салабоном». На тогочасному жаргоні – молодий, необстріляний. Та все ж таки його запросили на проби… Коли Іванов побачив на екрані «салабона» в циліндрі, картатому жакеті з краваткою-метеликом, зрозумів: більше нікого шукати не треба!
Значну частину сцен зняли в павільйоні Кіностудії ім. Довженка. Фільмували також на натурі: упізнаються Андріївський узвіз, Контрактова площа, старий Житній ринок, вулиці Гончарна, Покровська, Боричів тік, Володимирська гора, сходи Андріївської церкви тощо.
Держкіно присвоїло стрічці ІІ категорію – обмежений прокат (тільки УРСР), невелика кількість копій, показ переважно в будинках культури і заводських клубах. Навіть прем’єра відбулася в непрестижному залі на околиці Києва – в Дарницькому клубі залізничників (нині Палац культури «Дарниця»).
Проте успіх у глядачів виявився приголомшливим – люди буквально штурмували каси. Це не завадило кінокритикам назвати стрічку «За двома зайцями» найгіршим фільмом 1961 року. Популярність кінокомедії круто змінила її прокатну долю. Невдовзі стрічку переозвучили російською мовою і випустили у всесоюзний прокат. Фільм Київської кіностудії мав успіх у всьому Радянському Союзі і миттєво розійшовся на цитати. Наприклад: «Мы это что-то одно, а вы – что-то другое», «Позвольте самолично, конкретно, сопроводить вас», і нарешті найвідоміше: «А то шкварчала ваша папироска!»
Тим часом первісна версія фільму загубилася. Кілька поколінь глядачів протягом понад півстоліття навіть не здогадувалися, що кінокомедію знімали не російською мовою. Лише 2013-го завдяки щасливому збігові обставин копію з українською озвучкою виявили в Маріуполі. Що й казати, справжня сенсація! В липні того ж року її показав один з вітчизняних телеканалів. Нині правдиву стрічку «За двома зайцями» можна переглянути в Інтернеті.
