Головна російська страшилка про Європу?

Головна російська страшилка про Європу?

Ратифікація Верховною Радою Стамбульської конвенції очікувано спричинила сплеск критики й маніпуляцій навколо теми гендерних питань. А після того, як Україну офіційно визнали кандидатом на вступ до ЄС, таких “страшилок”, мабуть, побільшає.

Страшне слово “гендер”

Україна є серед авторів Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству, вона підписала її ще у 2011 році, але через політичні спекуляції і страхи консервативних політиків, що їх неправильно зрозуміє електорат, ратифікація документа відкладалася вже понад десять років.

Й от лише в червні цьогоріч у парламенті знайшлося вдосталь політичної волі для цього. Звісно, допомогло те, що це питання фактично йшло в пакеті з іншими євроінтеграційними рішеннями, які Україна має ухвалити для унормування свого законодавства й наближення його до стандартів ЄС. Зараз в історії України відбувається переломний момент, і було б, м’яко кажучи, неправильно змарнувати епохальний шанс на здобуття реального членства в ЄС через міфи, якими за ці роки була оповита Стамбульська конвенція.

Цей документ фактично є міжнародним стандартом захисту жінок від усіх форм насильства, зокрема й домашнього. Країни, які приєдналися до конвенції, повинні криміналізувати психологічне, фізичне й сексуальне насильство, переслідування, примусовий шлюб, примусові аборти та стерилізацію. Наявність у законодавстві таких норм є вже своєрідним маркером, що відрізняє цивілізовані країни від нецивілізованих.

Проти ратифікації конвенції була Всеукраїнська рада церков, а також деякі політики, які апелювали до того, начебто цей документ нав’язує “гендерну ідеологію”. Власне, саме слово “гендер”, як видається, стало головним подразником для противників конвенції. Можна припустити, що здебільшого це через необізнаність і елементарне нерозуміння термінів. “Гендер” вживається на означення соціальних ролей чоловіків і жінок, але активні борці з конвенцією бачать у використанні цього терміна загрозу “руйнування традиційної сім’ї” й “легалізації одностатевих шлюбів”.

Іронія в тому, що в українському законодавстві “гендер” і спільнокореневі слова насправді вживаються вже давно, як-от у понятті “гендерна рівність”. Пошук на сайті ВР видає майже тисячу документів, де є такі згадки.

Ба більше, в Україні Стамбульська конвенція була ратифікована разом з окремою заявою, у якій додатково прописано: цей документ не передбачає змін до Конституції, яка визначає сім’ю як “добровільний союз жінки й чоловіка”. Тобто про легалізацію одностатевих шлюбів не йдеться, а метою конвенції є захист жінок і недопущення домашнього насильства, зокрема щодо чоловіків, дітей і літніх людей.

Але це не означає, що спекуляцій на цій темі більше не буде. Одна річ, якби це було невіглаством окремих людей. Але особливо прикро, що такі підходи повністю співзвучні з тим, що просуває антиєвропейська кремлівська пропаганда.

У росії б’є – значить любить

Росія не може нічого протиставити Європі в плані рівня життя, добробуту, правопорядку, людського розвитку. Єдиний її аргумент проти Європи – це те, що там немає “традиційних цінностей”, що там начебто чоловіки перестають бути чоловіками, а жінки – жінками, і взагалі – там суцільні гей-паради, Содом і Гоморра. А в росії хоч і ґрунтові дороги та дерев’яні туалети, зате “скрепи”, тому не треба маленькій російській людині тієї бездуховної Європи.

На жаль, схожі ідеї в Україні лягають на вдячний ґрунт релігійності й консервативності великої частини суспільства, тому також можуть використовуватися проти руху України в ЄС, а отже – грають на руку ворогу.

Насправді в межах підготовки до ратифікації конвенції в Україні вже були ухвалені певні прогресивні норми. Наприклад, із січня 2019 року домашнє насильство стало кримінальним злочином, а до того правоохоронні органи могли навіть не приймати заяв про побиття й не відкривати кримінального провадження, якщо йшлося про офіційне подружжя.

Тоді як у росії час і прогрес йдуть у протилежному напрямку. У 2017 році Держдума декриміналізувала побиття в сім’ї, назвавши це необхідним кроком для захисту “традиційних сімейних цінностей – домострою”.

Зі змісту й тону перехоплених телефонних розмов російських військових, у яких ті розповідають рідним про свої звірства в Україні, стає зрозуміло, що в традиційних цінностях російського зразка мало місця для емпатії й поваги до людської гідності. У цій парадигмі головне, щоб жінки народжували гарматне м’ясо, і то якнайбільше. Не страшно, що чоловік п’є і б’є, не страшно, що діти вмирають на війні, головне – що не “гейропа”.

Та повертаючись до Стамбульської конвенції, звісно, не можна стверджувати, що всі, хто насторожено її сприйняв, однозначно “агенти кремля”. Найімовірніше, людям може бракувати поінформованості або ширшого розуміння. Зрештою, і на Заході гендерні питання залишаються чутливою темою і, мабуть, усе ще потребують унормування, щоб уникати подекуди абсурдних перекосів.

Але якщо в когось словосполучення “європейські цінності” асоціюється не з економічними й політичними свободами, не з захистом людської гідності й повагою до чужого особистого життя і, зрештою, навіть не з добрими дорогами, а передусім з одностатевими шлюбами і ЛГБТ-парадами, тоді для нього є погані новини: він дивиться на світ крізь лінзу російського телевізора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.