By 
У ці дні (21-24 січня) в Давосі, що у Швейцарії, відбувався щорічний Економічний форум, де збираються не лише експерти з питань економіки, але й лідери країн та думок. Одним і запрошених був ізраїльський історик Юваль Харарі, якого у нас часто люблять цитувати. Він виступив на одній панелі із Рен Женфей, головою ради директорів китайської компанії Huawei, яку американці звинувачують у використанні шпигунських технологій у мобільних приладах, які вона виготовляє. Харарі розповів, що, попри гонку озброєнь, яка набирає обертів, справжньою загрозою є медіатехнології, які вже зовсім скоро зможуть “хакнути” людину. Якщо у вас достатньо інформації про мене (а це вже реальність), добрі комп’ютери та знання у біології, то ви можете “зламати” тіло, розум та життя звичайної людини. Невидимо, тихо і без пострілів!
Водночас Женфей був більш оптимістичним і наголошував, що не вірить у те, що можна “хакнути” душу людини. Він твердив, що медіа дають владу не лише корпораціям та державам, але й простим людям, які стають розумнішими і отримують більше можливостей. Тож у 2020 році ми говоримо про те, що медіатехнології проникають усюди і не лише формують уяву людини, але й мають потенційну можливість заволодіти її тілом та мозком. А починалося усе порівняно недавно, медіа ввійшли у наші життя менше ста років тому.
Усі говорять про те, що ЗМІ заполонили голови людей, але історією медіа майже ніхто в нашій країні не займається. У січні, наприклад, ми традиційно святкуємо створення львівського радіо та українського телебачення, однак ці дати минають майже непоміченими.
90 років тому, 15 січня 1930 року, розпочало мовлення “Польське радіо Львів”, на той час п’ята регіональна радіостанція компанії “Польське радіо”. Багато програм та творців цієї установи увійшли в історію польської та української популярної культури. Львівське радіо розпочало мовлення на хвилі 385,1 метра, потужність передавача становила 1,4 кВт, що дозволяло транслювати програми в радіусі декількох кілометрів.
Спершу у програмах усіх регіональних станцій міжвоєнної Польщі переважали ретрансляції контенту з Варшави. Однак місцеві мовники швидко почали працювати над власними передачами. Познанське радіо першим почало транслювати релігійні обряди та спортивні події, краківське було відоме на всю Польщу щоденними передачами про Богоматір, львівське теж використовувало інтелектуальний потенціал слухацької спільноти міста. Випускник кафедри теології Львівського університету, священик Міхал Рекас, який був капеланом у багатьох львівських лікарнях, вже 31 жовтня 1930 р. почав вести програму “Радіо для хворих”. Львівська філія транслювала меси у трьох обрядах: латинському, українському та вірменському, і скоро досвід Львова перейняли в Італії та навіть rраїнах Південної Америки.
Музикознавець та композитор Львівської консерваторії Адам Солтис дбав про музичний рівень радіо. Із станцією співпрацювали й інші знаменитості львівського культурного життя – філософ Казімір Айдукевич, мистецький експерт Леон Хвістек, письменник Теодор Парніцький, поет Генрік Збєровський. Завдяки їм в ефірі з’явилося багато науково-популярних програм та цікавих рубрик.
А з 1931 року найвідомішою розважальною програмою міжвоєнного Львова стала “Весела львівська хвиля”, візитна картка львівського радіо. Придумав програму Віктор Будзинський, співавтор багатьох кабаретів, які містили велику кількість львівських пісень. У 1933 році фрагменти програми почала транслювати радіостанція у Кракові, а потім також головна студія “Польського радіо”у Варшаві. До 1939 року майже 6 млн людей прослухали цю програму, яка залишила нам, зокрема, знамениту пісню “Тільки у Львові”!
Виконавці скетчів та пісень, львівські актори Казімєж Вайда (Szczepcio), Станіслав Сєланскі, та Генрік Фогельфангер (Tońcio) створили образи незабутніх медіа-батярів, які стали символами львівського гумору та фольклору. Усі вони мусіли емігрувати зі Львова після нацистської та радянської окупації, і “Польське радіо Львів” припинило роботу у 1939 році.
У 1944 році трансляції львівського радіо відновили, але тепер уже під патронатом радянської влади. Якщо станом на 1939 рік програми українською мовою радіо транслювало менше години на добу, то тепер україномовна продукція почала домінувати в ефірі. А з 1957 року (формально роботи почалися ще 1955 року) до комітету, який регулював діяльність львівського радіо, додалося телебачення. Між 1957 і 1965 роками львівське телебачення мало певну форму автономії, і тамтешнє населення більше дивилося місцеві ефіри і Москву, ніж Київ. Програми створювалися здебільшого українською мовою, тож радіо і телебачення були не лише важливими інструментами радянізації галичан, але й мали на меті масову українізацію. Наші патріоти загалом не любить тезу про те, що у Львові радянізація дорівнювала також українізації!
У 1965 році сталася ще одна важлива подія, яку ми можемо відзначати у січні. Усі регіональні студії УРСР, а їх було 15 (комітетів було більше, за кількістю областей 24 плюс Київ), об’єднали в одну сітку мовлення, створивши у такий спосіб загальноукраїнське телебачення. У 1972 році воно отримало маркер “УТ” і стало важливим інструментом для об’єднання мешканців різних регіонів України у спільноту – у стабільну аудиторію, яка мала виразні національні риси.
Тому у січні 2020 року ми святкуємо дві важливі історичні події – 90-річчя появи львівського радіо та 55-річчя створення загальноукраїнського телебачення. Важливо пам’ятати, що саме ці два медіа, а не “герої”,яким ми ставимо пам’ятники, і створили сучасну українську національну уяву з усіма її позитивами і недоліками. І боротьба за цю уяву триває досі!
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
