Холівар

Цар Мідас у відомому міті перетворював усе, чого торкався, на золото, проте це його аж ніяк не зробило хоч трохи щасливим. Натомість росія, проголошуючи щось для себе важливим і коштовним, своєю цінністю, перетворює те на щось огидне і бридке. Так путін назвав себе оборонцем віри, світового православ’я. Проте потрібно розуміти, що насправді він є стражем аж ніяк не віри (християнство там і поруч причастя не брало), а огидних скреп “русского мира”. І війна чи не найкраще показує всю цинічність російської влади, а особливо її підлабузницької церкви, яка замість людинолюбства пропагує ненависть і смерть.

На Заході не бракує прихильників традиційних цінностей. Частина із них щиро симпатизує путіну, вважаючи, що той протистоїть клятим лібералам, лівакам і космополітам, які знищують моральні цінності, притаманні християнству. Думають, що він є своєрідним захисником якщо не всього християнства, то принаймні православ’я. А це викликає в них симпатію, особливо на тлі їхніх урядовців, які щораз більше підважують засади віри.

Серед західних фанатів путіна вдосталь маргіналів, які вірять у теорії змови та легко ведуться на кремлівську пропаганду. Потрібно бути або зовсім недалеким, щоб побачити в путінові захисника православ’я, або сповідувати схожі цінності. Тому часто це люди, які, як і росія та її влада, звернені в минуле. Консерватори, що люблять пригадати старі-добрі часи, коли можна було травити людей за їхній колір шкіри, зріст, недостатність чи надмір віри; що покладаються на “силу оружия” замість мови дипломатії і залюбки б палили зараз відьом як під час Просвітництва.

Проте поміж прихильників путіна трапляються й ті, хто не дуже заглиблюється в нюанси, а зациклюється на боротьбі із західною мораллю чи на перегинах західного світу, коли активісти за “все хороше” кенселять те, що їм не подобається, навіть якщо це нелогічно чи нерозумно. Таким фанам путіна дуже бракує розуміння, чим насправді є російське православ’я, ким є сам путін і як він використовує питання віри.

Чим насправді є рпц? Для кремля церква має величезне значення, бо це сакральний символ, інструмент пропаганди, зовнішньої та внутрішньої політики. Вона покликана легітимізувати владу путіна в очах пересічних росіян настільки, щоб ті бачили в ньому помазаника Божого; виправдовувати всі можливі вибрики режиму та примушувати виконувати його накази, ніби це провидіння з небес.

Також потрібно пам’ятати, що кирил (гундяєв) іменує себе патріархом всія Русі, посягаючи у такий спосіб на величезну територію, що не входить до складу росії. Як московський патріарх, кирил стоїть над низкою православних церков (здебільшого на просторі колишнього срср), зокрема й над упц мп. Отримання ПЦУ автокефалії дуже болісно вдарило по амбіціях кремля і його его, адже Київ є колискою руського православ’я, тому в концепті збирання земель посідає ключову роль. А оскільки російський двоголовий півень-мутант – це про зрощення церкви й держави, то саме тому кремль використовує рпц ще й у той спосіб, що й мову та культуру – аби за їхньою допомогою називати людей “соотечественниками” й іти визволяти їх, незалежно від їхніх побажань.

Російський церковний дискурс застряг у минулому, як перебуває в цьому застої вся країна. Рпц не пройшла того шляху, що його здійснила римо-католицька церква завдяки діяльності Івана Павла II, який суттєву частину свого папства присвятив перепрошуванню в жертв церкви: іновірців, представників інших конфесій. Натомість рпц не намагалася налагодити нормального міжконфесійного діалогу. Ба більше, після надання ПЦУ автокефалії розірвала зв’язки із Константинопольським патріархом і митрополіями, що визнають незалежність української церкви.

Рпц нічого не спокутувала й навіть не намагалася цього робити. Вона не має наміру змінюватися, а залишається такою самою рабинею (аби не сказати наложницею) царика, яка бреше й легітимізує його дії. Тому кирил розпинається про “росію, яка ні на кого ніколи не нападала”. Тож нічого дивного, що церква, яка, дотримуючись настанов Христа, мала б противитися загарбницькій жорстокій війні, навпаки розкручує машину “победобесия” і благословляє армію на геноцид, грабунки та ґвалтування.

Як і цілком логічно, що найвідоміший храм рпц, Головний храм збройних сил рф, – це справжня оселя зла та жадоби, присвячена мілітаризму й російському гніту над іншими народами. У храмі були зображення путіна, шойгу та сталіна, проте їх прибрали, коли про це стало відомо публічно. Натомість там зберігається трофейний кашкет гітлера.

Окремої уваги заслуговує російська пропаганда, яка від початку війни навіть не намагається імітувати щось раціональне, а перетворилася на повне божевілля. Американська журналістка Джулія Девіс відстежує послання кремлівських брехунів. І всередині квітня поміж них особливо популярним став меседж про священну війну, начебто росія воює в Україні із тотальним злом, демонами та сатаністами. Зважаючи на болючі поразки, кремль щораз частіше почав вкидати в публічний простір тему ядерної зброї, тож соловйови, сімоняни та скабєєві одразу підхопили це, стверджуючи, що путін не має боятися її застосувати, адже росіяни внаслідок ядерної війни потраплять у рай.

Тож усе, чого російський Мідас торкається, перетворюється на чергове лайно. Тому нічого дивного, що і “священна війна” виявляється нічим іншим, як холіваром. А холівар – це банальна сварка в інтернеті, довкола якої ламаються віртуальні списи. А все тому, що росія – це країна тролів і ботів, які “глас Божий” замінили на безконечні потоки телевізійного та цифрового лайна, сподіваючись затопити ними супротивника, аби він здався. Але дурного краще не зачіпати, а якщо він зачепив тебе, то його варто тримати на відстані. Тому й у житті, і в інтернеті росію потрібно держати якомога далі, відтісняючи артилерією чи блокуючи сайти та тролів. Аби навіть запаху звідти не долинало. Те саме стосується і філій усього російського, зокрема й упц мп, що більше не має права на існування в Україні після того, як кирил підтримав війну, а московські попи почали працювати навідниками й агентами в російської армії.