By 
Освоєння навколишнього світу – це пошук зв’язку між його елементами та наділення їх смислами. З одного боку, ці смисли формуються в процесі наших повсякденних практик: тут ми розвішуємо ярлики – “корисно”, “шкідливо”, “важливо”, “безглуздо”, “морально” тощо, спираючись на свій досвід; з іншого боку, основну масу інформації ми отримуємо через канали ЗМІ, соціальні мережі, інформаційні портали Інтернету.
На думку українського вченого та практика В. Зеленіна, теперішня інформаційна реальність уже не схожа на дикоросле поле архаїчних образів і фольклорних сюжетів, що прийшли до нас з давніх-давен. Це фахово оброблений, структурований, окультурений медіапростір, де міфи для нас генетично виводять, як нові види корисних бактерій. Сучасна міфотворчість – це універсальне знаряддя впливу на масове несвідоме шляхом таємного залучення нас до “програмного забезпечення” актуальної ідеології[1].
Міф – це концептуальний опис реальності, що керує нашою повсякденністю. Тому зрозуміти закони побудови правильного міфу – це отримати право формувати самобутність країни, створювати коректні міфи та зберігати свою державність. Міфодизайн виконує сім завдань: минуле він осучаснює, актуалізує; сьогодення сакралізує, синергізує, ритуалізує; майбутнє символізує, міфологізує.
У будь-якому суспільстві є негласні культурні штампи – дозволи/заборони, пояснювальні схеми, способи мислення і оцінок. Хто і яким чином програмує суспільство на такі моделі поведінки? Не горезвісні ж “пропагандисти” відповідальні за національну автентичність, культурні архетипи, стереотипи та інше. Вони лише користуються цим підґрунтям для ведення все нових інформаційних війн.
Вважається, що культурні патерни проникають в нашу свідомість разом з історичною пам’яттю, традиціями, мовою. Це свого роду генетична програма, дана народові з моменту народження для виживання на конкретній території. В цієї програми є оператори, провідники, спеціальні служби. Російський культуролог та соціолог Данило Дондурей називав їх смисловиками[2].
Поряд з міністрами, продюсерами телеканалів і знаменитими ньюзмейкерами діє армія професіоналів “на місцях”: вчені і прокурори, журналісти і бізнес-аналітики, сценаристи серіалів і директори шкіл. Їхні думки зовсім не обов’язково торкаються якихось глобальних тем, але вони завжди сприяють створенню цілісних “картин світу” у більшості.
Смисловики – це світоглядна “спецслужба” держави, що проектує й виробляє погляди мільйонів співвітчизників про поточні події. Вони щогодини формують суспільну думку про те, що важливе, а що ні, про що і як слід думати, на що сподіватися тощо.
Завданням будь-якої держави є формування групи ідеологів-смисловиків, міфодизайнерів, що створюють нову картину світу, актуалізують, осучаснюють міфи, формують та просувають національні цінності й інтереси, наповнюють смислами буття народу та нації. Вони імплантують в свідомість (і підсвідомість) мільйонів людей світоглядні, моральні, ментальні, соціально-психологічні патерни мислення і поведінки, пояснюють реальність. Смисловики – це ті ж ідеологи, інтелектуали, казкарі, шамани тощо.
Такі фахівці завжди були важливими для країни. Згадаймо монолог Мюллера в телефільмі “Сімнадцять миттєвостей весни”: “Золото партії… це для тих сотень тисяч інтелектуалів, які згодом зрозуміють, що немає в світі іншого шляху, ніж націонал-соціалізм. Золото партії – це міст у майбутнє. Це звернення до наших дітей, до тих, кому сьогодні місяць, рік, три. Ті, що зараз ще нічого не розуміють, вони говоритимуть про нас, як про легенду! А легенду треба підгодовувати! Треба створювати казкарів, які перекладуть наші слова на інший лад, той, яким житиме людство через двадцять років”[3].
Росія
Смисловики, на відміну від пропагандистів, не отримують спеціальних завдань щодо роботи з масовою свідомістю. Вони займаються повсякденними справами, відтворюючи коди національної культури, формують маршрути загальнонародного мислення. Саме вони запропонували заборонити американцям усиновлювати російських сиріт, підказали офіційним ЗМІ називати Україну фашистською державою і хунтою, а організації, що отримують гроші з-за кордону, – іноземними агентами. Смисловики створили умови для того, щоб такі слова минулої епохи, як “реформи”, “ліберали”, “демократія”, “революція” стали в Росії лайками.
У 2012 р. разом з другим президентським терміном В. Путіна розпочалося потужне перезавантаження координат сприйняття населенням того, що відбувається у країні. Займалися цим різні інтерпретатори: чиновники, вчителі, політологи й економічні експерти. Здебільшого вони не отримують прямих вказівок згори. Смисловики використовують не лише найпростішу технологію – контроль за подіями в державі, але й складнішими інструментами, як-от дозована критика ситуації у країні або виправдання економічної кризи винятково падінням цін на нафту.
Для збереження діючої культурної моделі існування смисловики використовують ментальні стереотипи, міфологічні й ціннісні установки, відтворюють “духовні скрепи”. Ще наприкінці ХХ століття російські смисловики зрозуміли, що при вмілому програмуванні масової культури надані ринковою системою можливості абсолютно безпечні для збереження концепції “особливого шляху” російської “держави-цивілізації”. Приватна власність, підключення до світової фінансової системи, відсутність цензури в її колишньому вигляді, підписання безлічі міжнародних правових конвенцій, наявність елементів громадянського суспільства і навіть певний об’єм конкуренції не перешкоджають відтворенню протофеодального устрою російського життя.
Смисловики поступово закладали у росіян радянський тип свідомості. Вони заборонили згадувати “червоний” терор, насильство над переселеними народами, жахи ГУЛАГу, масові доноси тощо. Натомість іноді створюють ролики, як-от “Зроблено в СРСР” – класичний приклад міфодизайну, сакралізації минулого, осучаснення, ренеймінгу та реанімації радянського міфу про втрачений рай.
Саме тому, за результатами дослідження “Левада-центру”, 76% росіян пишаються радянським минулим[4]. Усупереч ідеалам російської Конституції, троє з чотирьох громадян Росії не сприймають ринкові відносини і приватну власність. Вони переконані, що держава – це зовсім не система інститутів, а передусім народ, мова, культура, історія, друзі, батьки, батьківщина і влада. Загалом росіяни мало розуміють, що таке сучасна орієнтована на конкуренцію система, її безпосередній зв’язок з мораллю, свободою, демократією і можливістю росту особистих потенціалів. Усе це змусило директора “Левада-центру” Льва Гудкова констатувати: “Ми зрозуміли, що радянська людина нікуди не зникає”[5].
Смисловики переконали росіян, що сьогодні важливо протистояти будь-яким спробам зарубіжних “партнерів” нав’язати їм глибоко чужинні цінності, які перешкоджатимуть реалізації національних інтересів, а отже, і суверенітету. Так думати, безумовно, набагато простіше, ніж переживати за низьку продуктивність праці, виховувати відповідальність у підприємців. Імпортозаміщення – ось російська концептуальна відповідь на сучасні цивілізаційні виклики, як-от участь в трансдержавній кооперації, множення людського капіталу, поєднання ціннісних і моральних поглядів населення різних країн, без чого у майбутньому буде неможливо створювати конкурентоздатні продукти вторинної обробки.
Смисловики також адаптували ідею томських журналістів Сергія Лапенкова, Сергія Колотовкіна та Ігоря Дмитрієва “Безсмертний полк”. Вони створили відчуття психологічної причетності до міфу “Великої Перемоги”: “Не думай про жертви, про жахи війни, про її жахливість – але пишайся прадідусем!” Щороку в травні мільйони громадян РФ виходять на вулиці з портретами “дідів, що воювали” і відчувають себе щасливими.
Отже, в Росії смисловики зробили все, щоб зберегти протофеодальну культурну матрицю, трансформувати її і пристосувати до сучасних реалій за допомогою трансляції царських і радянських міфів.
Україна
Завдання смисловиків в Україні – творити думки і транслювати їх у медіа-простір, спираючись на потужні канали інформаційного впливу на населення, формувати національну “картину світу”, пропонувати світоглядне забезпечення економічних і соціально-політичних реформ, створювати системне проектне мислення, супроводжувати підключення України до загальносвітових трендів, європейських і євроатлантичних контекстів, до міжнародного розподілу праці.
Перед нами постає низка питань: який концепт Україна може протиставити ідеї “русского мира”, яке смислове наповнення він повинен мати, хто буде його формувати та транслювати у маси? В умовах гібридної війни проти України нам конче необхідні національні міфи про героїв, засновників держави та міфи великих предків (у всіх сферах життя – від політики до культури), про вождів-рятівників і великі перемоги.
Уже нині в Україні з’явилися професіонали-смисловики. До слова, 29 червня – 1 липня 2018 року в Києві проходив Міжнародний “Форум Медіа-Патріотів: Міфодизайн” – освітній проект, направлений на підготовку експертів у сфері ідеологічного менеджменту.
Отже, національний інформаційний простір країни повинен базуватися на віковічних матрицях, загальнолюдських та національних цінностях, які постійно актуалізуються і наповнюються сучасним смислом. Це дозволить зв’язати українське суспільство єдиними цілями, що стане запорукою створення політичної нації.
[1] Зеленін В. Основи міфодизайну: Психотехнології керування медіа-реальністю. Навчально-методичний посібник. – К. :Вид-во “Гнозіс”, 2017. – 168 с.
[2] Дондурей Д. Смысловики могущественнее политиков. Режим доступа:Джерело
[3] YouTube: Золото партии мост в будущее
[4] Ведомости: А. Левинсон. Россияне привыкли гордиться историей страны
[5] Ведомости: Е. Мухаметшина. “Мы поняли, что советский человек никуда не уходит”
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
