Хижі панцерні водорості

Хижі панцерні водорості
Колізія Землі з планетоїдом 66 млн років тому призвела не тільки до вимирання динозаврів, але й де-не-де відкинула життя в океанах до часів, коло воно обмежувалося не надто довгим переліком мікроорганізмів. Воно не завмерло цілком, можливо, тільки тому, що вижили панцирні водорості, які можуть харчуватися іншими організмами, але також мають здатність до фотосинтезу. Це дало змогу зберегти складну трофічну мережу від повного руйнування – пише Райлі Блек у журналі Scientific American.

Цей хижий планктон належить до родини черепашкових, схожих на водорості організмів, званих коколітофорами, а простіше – коколітами. Коколіти живуть приблизно 200 млн років, а багато з них і надалі провадять планктонне життя в сучасних океанах. Але найважче для них випробування прийшло під час великого вимирання наприкінці крейдового періоду, коли крихти скельної породи, що витали над місцем зіткнення, та пил із лісів, що палали, вкрили атмосферу і відрізали сонячне проміння на два роки. Почалася тривала “нуклеарна зима”, яка поклала край фотосинтезові. 

“Харчовий ланцюжок як в океанах, так і на суші опирається на фотосинтез, але в океанах його здійснюють мікроскопічні організми: бактерії і водорості”, – каже палеонтологиня із Саутгемптонського університету Саманта Ґіббс, головна авторка нової праці з Science Advances. Коколіти були в крейдовому періодінайважливішими виробниками енергії, але приблизно 90% їхніх видів не пережили великого вимирання. 

Щоб вижити за умов браку світла, невелика частина видів перейшла на інший, активніший спосіб здобування енергії: хапання й перетравлювання менших організмів. Невеликі отвори в скелетах коколітів вказують на те, що ті вцілілі мали гнучкі джгутики, завдяки яким могли пересуватися й переслідувати своїх жертв. Дослідники проаналізували наявність цих хижих водоростей у записах про викопні решткиі прослідкували їхню еволюцію, щоб визначити, як їм вдалося вижити і пристосуватися до “довгої ночі”, а потім повернутися до більш нормального для водоростей способу екзистенції. 

Фахівці вже давно задумувалися над тим, як фотосинтезувальні організми, як-от коколіти, вижили в повному затемненні нашої планети. “Це справді захопливе відкриття, яке дозволяє краще зрозуміти той парадокс, що супроводжував велике вимирання”, – каже палеонтолог Крістофер Лоєрі з Техаського університету, що в Остіні, який не брав участі в цій праці. 

Запропонована модель може також пояснити зміни, що відбуваютьсяв інших організмах. Вимирання пережили не тільки коколіти, але й, наприклад, форамініфери, яким теж довелося зіткнутися з викликами долі. Вони теж мали панцери, а ті, що вижили, були оснащені спеціальними висувними органами. Ті органи, як твердить Лоєрі, допомагали мініатюрним вусикам і щупальцям, якими форамініфери хапали своїх жертв – це підтверджує переконання, що й інші мікроорганізми могли здійснити зміни в способі здобування їжі. 

Коли морок урешті-решт розсіявся, вцілілі коколіти відновили фотосинтез, повертаючи порушене функціонування трофічної мережі в океанах. Маленькі горді водорості врятували водний світ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Фальшиві квіти Чужі “Місяці”