By Упродовж своєї історії російська пропаганда створила низку ідеологем, концепцій та міфів, через які Москва поширювала свій вплив на інші народи. І хоча сьогодні ці міфологеми здебільшого зазнали краху, пропагандисти творять нові концепції, що лягають в основу імперської парадигми російського народу.
Під час правління Петра І виникла ідеологема про “три братні народи”, що походять з однієї слов’янської гілки. Цей міф спростував Михайло Грушевський та інші історики. Насправді українці генетично споріднені з білорусами та поляками, а росіяни – з угро-фінами й монголами.
Концепцію триєдиного народу висунув київський філософ Інокентій Гізель у праці “Синопсис Київський” 1654 року. Згодом її розвинув українець Феофан Прокопович, який став сподвижником Петра І. Закінчили її формування історик Василь Татищев та Михайло Ломоносов (незаконний син царя). Загалом теорія пояснювала спільну історію, подібність мови й культури, але за Петра І перетворилася в імперську ідеологему.
Ідею “братів-слов’ян” перейняв російський панславізм та слов’янофільство. Як великодержавницьку концепцію й монархічну доктрину Російської імперії її сформував граф С. Уваров – міністр освіти за Миколи І. Тоді ідея виражалася формулою “самодержавство, православ’я, народність”.
Слов’янофіли, зокрема Т. Шевченко, хотіли об’єднати слов’янські народи в потужній федерації, а московити – керувати цим союзом. На Галичині та Закарпатті поширилося москвофільство, що створило “язичіє” – штучний мовний суржик галицького та російського діалектів. Наприкінці ХХ ст. у східних і південних областях незалежної України виникла “п’ята колона”, що просувала кремлівські ідеологеми серед російськомовних українців.
Концепція “Москва – третій Рим” була спробою зазіхнути на спадщину Візантійської імперії, поділити історію на періоди, де Росія би відігравала роль всесвітнього імперського гегемона. Цю теорію московити перейняли у Болгарського царства, яке й собі хотіло панувати над світом. Росія також стверджує, що є правонаступницею Русі, хоча до цієї давньої держави Московське царство не мало жодного стосунку. Та й російська мова не є спорідненою з українською, адже утворилась із церковнослов’янської, діалектів тюркських та угро-фінських племен.
За часів Російської імперії московити створили багато ідеологем, наприклад принизливе прізвисько “хохол”. У праці “Дві руські народності” Микола Костомаров зазначає, що росіяни вживали образливі, зневажливі прізвиська, зменшені форми імен, тому козаки називали їх москалями-кацапами (від форми бороди).
Після Переяславської ради імперія створила новий термін на позначення України – “Малоросія”. Раніше це слово вказувало на землі навколо Київської Русі, а у XVI ст. Малоросією вважали Московію. Також воно подібне на термін “Малопольща”, яким Річ Посполита називала свої історичні території. Іван Вишенський звертався у своїх посланнях до “малоросів”, тобто до етнічних русинів-українців, натомість Богдан Хмельницький використовував для етнічних українців термін “Велика Русь”. Олексій Михайлович був першим царем “всієї Великої й Малої Росії”. Згодом слово “малороси” стало зневажливим синонімом українців. За часів УНР цей термін зник з ужитку.
Після падіння Російської імперії московити створили ідеологему радянського народу. Ідея пролетарської світової революції втілилась у новій азійській імперії, вираженій у формулі “дружби народів”. Жорстокі людиноненависницькі ідеї, тоталітарне правління, масові репресії, геноциди, голодомори приховувала маска дружелюбності. Насправді ж СРСР – це відновлена Російська імперія з правом вищості Москви над іншими республіками-народами. Радянський вождь є замінником російського царя та аналогом вождя азійського. Кремлівська пропаганда переписала історію, створила нову людину, що жила в “радянському раю”, отруїла брехнею, міфами та зверхністю кілька поколінь, які навіть сьогодні заважають нам будувати сучасну націю.
Після розпаду СРСР Росія проголосила себе його правонаступницею, а тому нині повинна відповісти за сталінські злочини, віддати “чужі землі”, виплатити компенсацію “жертвам дружньої політики”. Натомість Москва лише прагне відновити свої імперські кордони. Без України Російська Федерація не почувається європейською державою, саме тому пропагандистські міфи найперше спрямовані на нас.
Сучасні кремлівські ідеологеми, як-от “русский мир”, “русская весна”, “Новоросія”, “ДНР/ЛНР” уже зазнали краху. Московський патріархат також втрачає свою гегемонію. Під час російсько-українського гібридного протистояння були створені міфологеми про громадянську війну в Україні, про фашистські угрупування, про захист російськомовного населення тощо, які розповсюджували кремлівські ЗМІ.
Росіяни вкрали нашу історію, епос, пам’ятки, історичні назви, релігію, мову, а нам натомість нав’язали брехливі концепції та ідеологеми. Сьогодні українцям потрібно встановити історичну правду, проаналізувати помилки минулого, щоби не повторювати їх надалі. У цьому процесі ми маємо керуватися власною національною концепцією, яку підтримували П. Куліш, М. Хвильовий, С. Бандера, А. Шептицький та іншими діячі. Україна повинна назавжди відокремитися від Росії, щоби розвиватися як європейська нація, а не сидіти в азійській ямі.
Література:
Байцай А. Назва “Русь мала, або Чорна”на карті французького географа П’єра Дюваля. 1654.
Івшина Л. Про малоросійський міф ХХІ століття. Україна Incognita. Київ, 2014. С. 159–169.
Івшина Л. Як Московія привласнила історію Київської Русі. Україна Incognita. Київ, 2014. С. 77–83.
Костомаров М. Дві руські народності. Лейпціг, 1920.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
