Ігри у “войнушку”

Здавалося вже, що лякалки на кшталт “не розслабляйтеся, бо Путін нападе” вийшли з моди. Аж тут раптом “загострення на Донбасі”, і то не таке собі звичне, “сезонне”, а масштабне: із небувалою медійною активністю розвідслужб, із дещо призабутою схвильованістю європейських лідерів, із бойовою риторикою американських генералів. Невже готується щось надзвичайне?

Що ж насправді відбувається? Тобто цю фразу треба розділити на дві, бо про те, що щось діється, ми, прості громадяни, знаємо з масмедіа та соціальних мереж, а про те, що діється насправді, не знаємо й навряд чи дізнаємось.

Отже, як “вялотекущее” перемир’я раптом перетворилося на “загострення” – не зовсім зрозуміло. Але кілька тижнів надходить інформація про посилення обстрілів із боку сепаратистів і про жертви у лавах наших оборонців. Хто читає сайти або профілі в соціальних мережах протилежного боку, може дізнатися, що ЗСУ активно обстрілюють населені пункти, наближені до лінії розмежування, в результаті яких загинув 5-річний хлопчик чи пенсіонер.  

Ба більше, українська розвідка охоче інформує західних партнерів і пресу про те, що “Росія значно посилила військову присутність біля українського кордону” й може здійснити спробу “просування окупаційних військ углиб території України”. Сам головнокомандувач Збройних сил України повідомляє, що під виглядом підготовки до майбутніх військових навчань “Запад-2021” РФ стягує війська до українських кордонів на північному сході та в Криму.

Західні партнери сприймають ці сигнали серйозно. За даними військового видання Stars and Stripes, командувач Збройних сил США у Європі змінив кваліфікацію ситуації в Україні із “можливої кризи” на “кризу, що потенційно насувається”. А це означає найвищий рівень загрози. Американські політики офіційно заявляють, що не покинуть Україну наодинці в разі ескалації конфлікту. Глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель, обговоривши із шефом українського МЗС питання “загострення Росією безпекової ситуації”, теж запевнив колегу: “ЄС із вами”.

Появилась навіть інформація про те, що Україна відкрила свій повітряний простір для військових авіапатрулів НАТО. Аж страшно читати, адже все має такий вигляд, наче ми й дійсно перебуваємо ледь не на порозі повноцінної війни із значно сильнішим ворогом.

Тут треба зауважити, що до нагнітання ситуації спричиняється й інший бік – так звані друзі Путіна в приязних до них європейських медіа. Та й не тільки. Для мене, наприклад, стала повною несподіванкою поширена в кількох ЗМІ традиційно приязної до українців Хорватії стаття такого собі соціолога і колишнього посла в Італії Драго Кральєвіча під заголовком “Україна готує військову інтервенцію як розв’язання проблеми на Донбасі?”. Автор статті посилається на безіменних експертів, а також на сайт російської авіаційної агенції Avia.pro, яка “поширила відеозапис, на якому видно, як Збройні сили України спеціальними поїздами перевозять військову техніку на Донбас”. Кральєвіч переконує свого читача, що українці вже готові атакувати т.зв. ЛНР/ДНР, але чекають команди від американського президента Байдена. “Якщо США розцінять, що прийшов час для фронтального зіткнення з Росією, то воєнна операція проти самопроголошених республік Донецька і Луганська може бути ідеальною нагодою для його початку”, – завершує свою “експертизу” хорватський соціолог і дипломат. Стаття є очевидно прокремлівською, але сама її з’ява може говорити про те, що не тільки українському, але й європейському суспільству намагаються нав’язати думку про те, що насувається щось грізне.

І тут виникає питання: для чого це робиться? Тобто як пересічний споживач інформації мав би реагувати на всі ці загрозливі повідомлення? Готуватися до війни: чистити і змащувати автомат, сушити сухарі, закопувати на городі цінні речі?

Та й великої війни, найімовірніше, не буде. Люди, які знають стан ЗСУ з середини, говорять про повну нездатність вести будь-які наступальні дії. Поважніші від цитованого хорватського соціолога експерти висловлюють обґрунтовані сумніви, що й Росія навряд чи готова до відкритої агресії. Натомість причини загострення пояснюють швидше бажанням адміністрацій у Вашингтоні й у Москві “пограти м’язами” – кожна зі своїх міркувань. І тут Україна справді є розмінною монетою. Але навряд чи вартою того, щоб спричиняти відкритий конфлікт.

Тоді якій меті має служити це нагнітання страху в суспільстві, чи воно здатне змінити щось у планах військового командування, вплинути на рішення ключових політиків? Дані військових розвідок чи аргументи воєнних стратегів не подаються насправді до відома громадськості і не є темою для публічних обговорень. Зате посилання на них у пресі є відомим вже засобом маніпуляції громадською думкою. Тож є підозра, що всі ці “загострення” й “наступи”, які вже ведуться на сторінках різних видань та в соціальних мережах, покликані лише на те, щоб перетворити нас всіх на олов’яних солдатиків, якими поважні дядьки у високих кабінетах граються у своїх політичних “войнушках”.

Найгірше, якщо в рамках цих “войнушок” в окопах на сході загине ще якась кількість Богу душу винних військових. Але суспільство, гадаю, і це переживе – “головне, щоб не було війни”. Справжньої.