By 
21 березня Росія та Угорщина уклали договір про постачання газу в обхід України. Про це заявив міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто за підсумками переговорів із головою правління російської корпорації “Газпром” Олексієм Міллером. А вже наступного дня українські політики Ю. Бойко та В. Медведчук зустрілись із прем’єр-міністром РФ Д. Медведєвим у Москві, щоб обговорити “газову складову”. “Збіг? Не думаю”.
Європа нас щоразу переконує, що енерготранспортні можливості України є частиною системи забезпечення країн ЄС енергоносіями. Ба більше, сьогодні Євросоюз намагається об’єднати зусилля країн-членів і створити європейську зовнішню енергетичну політику для протидії майбутнім викликам й уникнення залежності від одного постачальника. Але ж хто забезпечить цю енергетичну політику і якою ціною?
За останні кілька років кремлівська пропаганда доклала колосальних зусиль для того, щоб переконати світ у необхідності відмови від використання українських газопроводів у постачанні палива до ЄС. Мовляв, Україна за газ не платить, систематично його цупить та ще й “використовує питання транзиту у політичних цілях з метою тиску на Москву”. Тому, жертвуючи дешевою для поставок українською газотранспортною системою, РФ з геостратегічних міркувань буде затягувати підписання газових контрактів, нав’язуючи перед цим неприйнятті умови для України.
Ще одна проблема – наповнення “блакитним паливом” Північно-Європейського газогону. Сьогодні “Газпрому” не вистачає газу навіть для виконання вже взятих на себе зобов’язань з постачання, тому звідки ж візьмуться оті 55 млрд м3 газу на рік, на які розрахована нова труба? Зазвичай навколокремлівські експерти багатозначно кивають головою на Штокманівське родовище, яке містить приблизно 3,7 трлн м3 газу. Однак вартість його освоєння сягає 10 млрд доларів. Чи є у “Газпрому” такі гроші? Зрозуміло, що до проекту знову запросять інвесторів, якщо такі знайдуться в умовах міжнародних санкцій. Однак прийде час, і кредиторам потрібно буде віддавати позичене, до того ж із відсотками.
Транзит газу з Росії через Україну був дешевим – 1,7 долара на 100 км. Однак нинішній контракт між “Нафтогазом” і “Газпромом” закінчується наприкінці цього року, а вже з наступного, за пропозицією Єврокомісії, поставки можуть відбуватись на стандартних європейських умовах. Новий договір має бути довгостроковим (понад 10 років) і передбачати обсяги газу, що зацікавили б європейського споживача. Якщо ж Кремль не пристане на пропозицію Єврокомісії, Україна вимагатиме 10 млрд доларів компенсації через арбітражний суд.
РФ натомість відповіла шантажем: заступник міністра закордонних справ Росії О. Панкін заявив, що якщо завершенню “Північного потоку-2” чинитимуться перешкоди, аби “змусити Росію качати газ через Україну на їхніх умовах з їхніми тарифами, з невизначеністю в юридичних речах, напевно, цей номер не пройде”. Він також пообіцяв можливі труднощі європейським споживачам. Водночас “Газпром” говорить про збереження транзиту через Україну обсягом 10-15 млрд м3, якщо Київ пристане на його умови.
Україні належить найпотужніша мережа підземних сховищ газу (ПСГ) в Європі, загальна активна місткість якої[1] становить понад 30950 млн м3 (що відповідає чверті обсягів ПСГ країн ЄС). “Укртрансгаз” експлуатує 12 ПСГ на материковій частині України. Окрім того, на непідконтрольній території в Луганській області розташоване Краснопопівське ПСГ об’ємом 0,4 млрд м3, ще одне газове сховище на 1 млрд м3 є в окупованій АР Крим.
Завдяки великому загальному обсягу ПСГ Україна має майже 15 млрд м3 вільних потужностей, які може запропонувати європейським споживачам. Найбільші сховища розташовані на західному кордоні держави на перетині ключових газогонів, що поєднують газотранспортні системи України, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.
Україна запропонувала використати цей потужний вузол, а також розташовані поруч з ним ПСГ, як основу Східноєвропейського газового хабу. Для реалізації цього проекту насамперед потрібно витримати конкуренцію у тарифах та можливостях закачування і подачі газу на всі напрямки. За свідченням фахівців, для цього Україні необхідно імплементувати положення другого та третього енергетичних пакетів ЄС, модернізувати систему управління сховищ та підписати угоди про інтерконектори з операторами суміжних ГТС країн-членів ЄС.
Однак “кісткою в горлі” цього проекту залишається поточна взаємодія операторів ГТС країн ЄС (Угорщина, Словаччина тощо) з “Газпромом”. Формати цих відносин, що склався ще за радянських часів, суперечить сучасному законодавству Енергетичного співтовариства, членом якого з 2010 року є й Україна, а також упливає на геоекономічну та геополітичну ситуацію в регіоні.
Імовірно, зміни у цій ситуації відбудуться після наступного раунду переговорів Єврокомісія-Україна-Росія, що розпочнеться у травні 2019 року.
[1] На підконтрольних територіях
