Ілюзія народовладдя

Ілюзія народовладдя
Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким українці можуть долучатися до керівництва державою завдяки референдуму. Хтось каже – козацькі збори, наче на Хортиці, а мені більше схоже на новгородське віче, де впливові люди наймали крикунів, з допомогою яких приймали рішення, що були їм вигідні. 

До ухвалення закону про референдум президент Володимир Зеленський ретельно готувався. Документ, поданий ще у червні 2020-го, відразу накрила лавина критики. Попри це, закон прийняли у першому читанні із умовою, що він буде допрацьований.

Зробили це за допомогою опитування – п’ять запитань від президента. Як на мене, воно й було тестовим запуском референдуму. Оскільки патріотичні сили відразу закликали ігнорувати цю ініціативу, то на запитання Зеленського здебільшого відповідали його прихильники, а також нейтрально та проросійсько налаштовані громадяни. Для останніх у списку було зроблено окреме запитання. 

Отже, розпочали опитування нейтральним питанням про Будапештський меморандум. Із відповідей на запитання про канабіс дізнались,що молодь, яка готова прийти на такий референдум, більше цікавиться йогообгортками, ніж суттю. Пункти про довічне ув’язнення за корупцію та скорочення депутатського корпусу показали, що будь-яке запитання, що ґрунтується на популізмі, однозначно пройде. А справа побудови вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей розділила опитаних, показавши, що різкі рухи щодо територіальної цілісності ще не на часі. Це питання було тут найважливішим. Звичайно, його не могли сформулювати, як “Чи готові ви віддати Росії Донецьку та Луганську області?”, тому написати простіше і м’якше.

За допомогою опитування також з’ясували, як будуть діяти проукраїнські сили під час проведення можливого референдуму. Виявилось, що вони закликатимуть його бойкотувати. Випадків реального спротиву, коли люди викликали поліцію та наголошували на незаконності опитування, було дуже мало.

Явка на місцеві вибори остаточно продемонструвала, що народ в апатії, тож опиратись не буде. Отже, за допомогою обману, гречки та інших “бонусів”можна привабити на референдум тих, хто проголосує так, як владі треба. Інші скажуть, що у клоунаді участі не беруть.

Заручившись підтримкою групи позафракційників “Довіра”, монобільшість протягує закон, за допомогою якого можна змінити майже все, що владі не подобається. До того ж весь негатив від того, що відбудеться,можна буде повісити саме на народ, залишивши керівництво держави незаплямованим. 

Що можна, а що ні

Заручившись підтримкою групи позафракційників “Довіра”, монобільшість протягує закон, за допомогою якого можна владнати майже все, що владі не подобається: змінити Конституцію, скасувати закони, розглянути питання про зміну території України. Тут, однак, є певна колізія: у документі також йдеться, що не можна виносити питання, спрямовані на порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України. Як хочете, так і розумійте.Однаково весь негатив від того, що відбудеться,можна буде повісити саме на народ, залишивши керівництво держави незаплямованим. 

Здавалося б, що поганого у народовладді? Однак якщо прочитати документ, стає очевидно, що народ якраз і не має ні на що права. Ініціювати референдум про зміну Конституції може президент. Питання про зміну території України – парламент, а зважаючи на нинішню ситуацію – монобільшість.

Референдум з народної ініціативи теж оголошує президент! Для того, щоб народ міг подати на нього якесь питання, треба зібрати не менш ніж три мільйони голосів та оформити ці всі підписні листи у відповідний спосіб. Процедура геть непроста, і приводів відмовити у реєстрації буде безмежна кількість. 

До речі, хто має можливість створити у різних регіонах України ініціативні групи, які будуть збирати підписи, оформлювати документацію, потім подавати все це на затвердження та оскаржувати відмови? Організувати це можуть тільки олігархи чи якась політична партія, яка має осередки та кошти. Але хіба це народовладдя? Народу тут відводиться роль хіба що статиста. 

Питання на засипку 

Як має виглядати питання, винесене на референдум? Цитата:“Питання всеукраїнського референдуму – це текст, яким викладається пропозиція всеукраїнського референдуму, у формі питального речення, що пропонує виборцю чіткі відповіді «так» або «ні». Питання всеукраїнського референдуму повинно мати чітке і зрозуміле формулювання, що не допускає різних тлумачень”.

І тут відкриваються безмежні можливості для маніпуляцій. Хочете приклад? Отже, питання: “Чи бажаєте ви, щоб були прийняті закони та підписані міжнародні угоди, завдяки яким газ буде вдвічі дешевший, ніж зараз?”. Покажіть людину, яка відповість “ні”.

Винесли на референдум, прийняли. Як наслідок, виконуючи народну волю, підписується угода про вічну дружбу із Росією, Москва дає дешевий газ. Міжнародні санкції із Росії знімаються, оскільки ми не маємо до неї претензій. Про Крим та Донбас можна забути. 

Питання про зміну території України теж не дарма внесли у перелік можливих. Ми хочемо або віддати якісь території, або приєднати. Якщо приєднувати, то як? Підемо на когось війною? До кого маємо територіальні претензії? До Польщі? Румунії?

Звичайно, відразу скликати референдум із запитанням “Чий Крим?”не будуть. Зважаючи на істерію, яку розганяє Росія та проросійські ЗМІ в Україні щодо мовного закону, на референдум винесуть питання про його скасування чи, якщо зовсім осміліють, про визнання російської другою державною мовою. 

Патріоти клоунаду проігнорують, а на Сході, де є містоутворюючі підприємства, і більше людям працювати фактично ніде, Медведчук, Ахметов та Коломойський, під загрозою звільнення, організованою колоною виведуть працівників цих підприємств на голосування. Як думаєте, яким буде результат?

Трохи історії 

1934 рік – всенародний референдум у Німеччині про об’єднання державних постів президента та канцлера. Результат – Гітлер стає верховним головнокомандувачем та очільником держави. 1938 рік – референдум про аншлюс Австрії. 2014 рік – окупаційна влада проводить референдум про статус Криму та проголошення “ЛНР” і “ДНР”. У жодному з цих референдумів думка народу не була потрібна. 

Прихильники закону відразу наведуть приклад референдуму 1991 року, в результаті якого Україна стала незалежною. Факт беззаперечний. Але для чесного референдуму необхідна добра воля керівництва держави та її політичних еліт. Але як можна вірити у добру волю президента, який своєї воліне має, оскільки був приведений до влади коштом олігархату? А ті, хто зараз є політичною елітою, монобільшістю у парламенті, хіба мають власну волю? 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Безнадія як спосіб управління Убивство бойового духу