By Існує думка, що кризи загартовують сильні народи, слабкі ж роблять ще слабшими. Щось подібне спостерігаємо в Україні за її чвертьстолітні спроби розбудови держави. Цей часовий термін є достатнім для бодай однієї зміни поколінь. Що ж діється сьогодні з інтелігенцією вже незалежної держави? Де та нова інтелігенція?
Великою бідою України стало те, що її нову еліту сформували люди, які у більшості своїй займали керівні посади в попередній, радянській системі. Достатньо їм було перефарбуватись публічно в патріотичні кольори чи вдягнути вишиванки, як їх було допущено до творення державної системи. Однак нічого нового вони творити просто не вміли, а часто й не хотіли, щоб зберегти свій вищий статус, до якого звикли.
Саме тому за два десятиліття була зруйнована армія як система, а важливі сектори економіки замість модернізації були знищені. У системі освіти, з одного боку, відбулося невмотивоване підвищення статусу навчальних закладів (з інститутів – в університети, з технікумів – в інститути), а відтак – і їхніх старих кадрів, з іншого ж боку, здатність кадрового чи технологічного оновлення українських вишів зійшла практично до нуля. У результаті ВНЗ перетворилися на заклади з продажу дипломів, тому на ринку праці тисячі дипломованих псевдо-фахівців. Заклади охорони здоров’я стали асоціюватися з місцями, де продають сумнівні медикаменти і надають неякісні лікарські послуги, а ще проводять ризиковані експерименти над хворими. Правоохоронна система, як небезпідставно вважає більшість громадян, повністю підпорядкована обслуговуванню інтересів владних еліт та організованої злочинності.
Якщо молода людина в Україні, скажімо – ровесник незалежності, бачить змалку, що вчитель намагається свою бідність і часто погану зорієнтованість в нових знаннях (котрі учень і сам може почерпнути завдяки сучасним технологіям) прикрити вдаваною патріотичністю, то як він може поважати такого вчителя? Щонайбільше – співчувати. А пацієнт, котрий бачить в очах лікаря очікування високої винагороди, а не гарантії кваліфікованих послуг, мав би мати до нього довіру? Те ж стосується й репутації слідчих, прокурорів, адвокатів та інших.
Чи всі такі? Звичайно, ні. Але такою є більшість, і то настільки відчутна, що формує негативне ставлення у пересічного українця до представників всіх тих професій, з яких мала б творитись справжня національна інтелігенція. Показовим теж є факт, що ті інші – професійніші, здібніші, чесніші або просто замикаються у своїх приватних, доступних для небагатьох навчальних чи медичних закладах, або масово втікають з країни. Мова ж йде не про десятки чи сотні фахівців, а про мільйони кваліфікованих кадрів, котрі знаходять роботу за кордоном. Відтепер пенсії працюючих пенсіонерів не будуть оподатковуватись, бо якщо вони перестануть працювати, то в системі освіти та охорони здоров’я виникнуть величезні кадрові дірки. Освічена і професійна молодь не працюватиме за копійки лікарями і вчителями. Тоді з кого ж буде творитись нова інтелігенція?
Теоретично відповідь проста – з тих, хто опановуватиме інтелігентські професії в Україні не лише через захоплення улюбленою справою, не лише заради кар’єри і заробітку, але й з відчуттям місії. На щастя, для розвитку такі можливості є – різноманітні курси, ґранти, “світова павутина” тощо. Залишається тільки “засукати рукави” і братись до роботи. Кожен фахівець, щоб викликати повагу та довіру в людей і колег, мусить постійно розвиватись: бути не тільки в контексті, але й в процесі світових подій і тенденцій. Для цього вони мусять знати мови і підтримувати контакти з колегами з усього світу – їздити і запрошувати, дискутувати і виходити з ініціативами, видавати і читати, робити відкриття і “здобувати вершини”.
Звичайно, що це непросте завдання, коли не можеш сподіватись на власну державу і на її так звані “еліти”; коли не маєш високого статусу серед співгромадян, а відтак і їхньої підтримки. Але іншого шляху немає. Якщо буде почуття місії, то заради її реалізації можна досягти й всього іншого. І вже тоді не виникатимуть питання – чи національна інтелігенція нам потрібна. Вона є просто вкрай необхідною. І що швидше, то краще.
