By Наприкінці століття на Землі мешкатиме 11 млрд осіб – про це йдеться у Звіті Комісії з народонаселення й розвитку ООН. До 2050 р. частка європейців, старших за 65 років, зросте із 19% до 28%; понад 70% людей планети житимуть у країнах, де загальний показник народжуваності буде нижчим, ніж необхідний для відтворення, а кількість міського населення збільшиться із 56% до 68%. Водночас активізуються міграційні процеси. Уже зараз за кордоном постійно мешкає 100-120 млн осіб.
На тлі посилення демографічної кризи у Європі зростає потреба в робочій силі, яку залучають з-за меж континенту. Зa оцінкою Відділу народонаселення ООН, за перші п’ять десятиліть ХХI cт. в усіх європейських країнах, окрім Люксембургу, Ісландії, Албанії та Ірландії, чисельність корінного населення зменшиться на 124 млн осіб, а в державах “Старої Європи” – на 37 млн, зокрема Італії – на 25%, Великобританії – нa 1%, Німеччини – нa 14%.
Демографічні дані свідчать про швидке старіння європейців, що зумовлює збільшення витрат на утримання непрацездатного населення, а також спонукає країни до поповнення робочої сили іноземцями, а це зі свого боку стимулює міжнародну міграцію, передусім – замісну. Однак люди масово перебираються в Європу й із власних причин – як військово-політичних, так і економічних. Окрім міграції біженців із районів військових дій на Арабському Сході, пік якої припав на 2015-17 рр., переїздити людей спонукає й пошук кращих умов існування. Історик Мішель Фуше стверджує, що в Європі життєвий рівень уп’ятеро, а то й удесятеро вищий, ніж у країнах Магрибу. За таких умов до 2050 р. кількість автохтонів на Заході може зменшитися на 15%, натомість мігрантські общини – розростись до 30-50% від усього європейського населення. До слова, уже зараз у країнах ЄС мешкає понад 20 млн вихідців із мусульманських країн. І ця кількість лише зростатиме.
Однак за даними Pew Research Center, кількість мусульман у Європі збільшилось із 29, 6 млн осіб в 1990 р. до 44, 1 млн у 2010, а до 2030 р. – зросте до 58 млн. За те твердженням демографів із Pew Forum of Religion and Public, у 2030 р. частка людей, які сповідують іслам, серед усіх європейців становитиме 9%. Стівен Сміт у книзі “Втеча до Європи” пише, що Захід старіє й депопулює, натомість Африка сповнена молодості й життя. Тому, на його думку, слід чекати на нову хвилю міграції з південного континенту. Зокрема, за даними із його книги, нині у Європі мешкає 510 млн осіб, а в Африці – 1,25 млрд, 40% з яких ще не досягли п’ятнадцяти років; уже у 2050 р. європейців буде всього 450 млн, а африканців – 2,5 млрд; до 2100 троє з чотирьох осіб, народжених на планеті, мешкатимуть південь від Сахари[1].
Унаслідок масового переселення людей із різними культурними, релігійними та національними традиціями утворюються мультикультурні та мультиетнічні спільноти. Цей процес є типовим не лише для Європи – схожі явища спостерігаються в США, Австралії, Канаді – в усіх країнах із високим рівнем економічного розвитку та добробуту громадян.
Виявляючи толерантність до іншокультурних “чужинців”, частина з яких не хоче чи не може інтегруватись у нове суспільство, або ж навіть підриває стабільність такого соціуму зсередини, підживлюючи радикальні політичні рухи, у Європі загострюється проблема забезпечення політичної стабільності і високих стандартів якості життя.
На відміну від країн, населення яких формувалося із переселенців (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія), та тих, які вже мають досвід досягнення гармонійного співіснування різних громад (расових, етнічних, релігійних) чи асиміляції й натуралізації, європейські країни поки лише шукають найбільш ефективні способи культурної, політичної та соціальної інтеграції як тимчасових переселенців, так нових співгромадян. Невирішеність цих проблем несе країнам ЄС загрозу стабільності.
За цих умов важливо застосувати основні принципи мультикультурного підходу: усвідомлення того, що в політичному та соціальному житті суспільства й окремих особистостей культура відіграє важливу, але не абсолютну роль; рівноправне і пропорційне залучення різних культурних груп у суспільне життя країни, допуск до процесу формування й визначення загального суспільного блага; добровільна згода всіх спільнот на часткові суспільні трансформації заради суспільного блага; готовність як більшості, так і меншин до максимально широкого й поліформатного діалогу для досягнення мультикультурного компромісу.
Пoлiтикa, пoбудoвaнa нa цих принципaх, найперше повинна спрямовуватися на розв`язання проблем мультикультурності через всеохопний діалог, що забезпечуватиме майже безконфліктні суспільні відносини, політичну стабільність та економічне процвітання. Однак усе це лише за умови, що в країні є добровільна та повноцінна, рівноправна політична інтеграція всіх без винятку культурних груп.
[1] Stephen Smith, La Ruée vers l’Europe : La jeune Afrique en route pour le Vieux Continent, Bernard Grasset, 2018, 274 pp
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
