By 
У березні 1848 р. в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх й українському національно-визвольному рухові. 2 травня у Львові було створено Головну Руську Раду, яка займала лояльне становище щодо австрійської влади. І коли в червні на ратуші Львова з’явився синьо-жовтий прапор, члени Ради поспішили відмежуватися, заявивши, що “то не русини оучинили, й наветь не знають, кто тое оучинивь”. Однак уже в жовтні Головна Руська Рада оголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі, а прапором – синьо-жовтий стяг.
У квітні 1848 р. австрійська влада дозволила створити Національну гвардію “для підтримання порядку”. У 19-му параграфі її Статуту зазначалося, що “каждий баталіон масть корогву, а каждий швадронь штандарь, оздобленій колорами краю”. Під час слов’янського з’їзду в Празі (2-16 червня) українська та польська делегації дійшли згоди, що загони Національної гвардії в Галичині “за відзнаки матимуть герби обох народів побіч себе”.
Однак насправді почалось активне створення загонів польської гвардії. Це спричинило опір українського населення. Селяни Старого Милятина, наприклад, відмовлялися вступати до гвардії “під знаком орла єдиноглавого” й вимагали організувати “Руську гвардію”. 20 вересня Головна Руська Рада видає відозву до українського народу в справі організації загонів Національної гвардії. У Стрию, Дрогобичі, Яворові, Бережанах та інших містах і селах створюються такі загони, освячуються сині хоругви із золотим “Руським левом”. Звертаючись від сільських громад до Ради, “много депутованих просили, даби їм для села зараз штандар руський зо Львова спровадити, ібо тут нема добрих ремісльників, котрії би такий штандар чесно зділати могли”. Тому широкого вжитку набули прапори з двох горизонтальних смуг “у руських барвах” – синьо-жовті та жовто-сині.
Описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові, Я. Головацький подає: ” Красно прибраніи стены поразили сильнымъ впечатлениемъ очи всехъ присутствовавшихъ. Першій разъ Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. – Под образомъ державного монарха спочило две, хоругви синожовти… окна и столпы украшени були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы”…
На початку ХХ ст. у Галичині з’явився прапор Українських січових стрільців авторства Івана Іванця – блакитне полотнище з золотистим обрамленням. З одного боку на ньому був зображений Архістратиг Михаїл, з іншого – емблема УСС. 28 жовтня 1917 р. його освятив митрополит Андрей Шептицький.
3 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові прийняла декларацію про створення незалежної держави на теренах Східної Галичини, Буковини й Закарпаття – Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Стаття V прийнятого 13 листопада 1918 р. Тимчасового Основного Закону встановила прапором ЗУНР синьо-жовте прямокутне полотнище.
У наказі військам Галицької армії від 22 серпня 1919 р. йшлося про так звані командні хоругви. У Начальної команди Галицької Армії вона була синьо-жовтою (50 х 75 см) з тризубом посередині. Схожими були хоругви Команди етапу (запілля) армії (посередині була літера “Е”) та Команди корпусів (посередині був номер корпусу).
20 березня 1920 р. синьо-жовтий прапор був затверджений на Підкарпатській Русі.
У міжвоєнний період у Західній Україні (окупованій Польщею) почалися дискусії про порядок кольорів на прапорі. Історично склався і був визнаний синьо-жовтий, однак прихильники жовто-синього обґрунтовували свою позицію тим, що за правилами геральдики зверху розміщується барва основного символу, а знизу – тла (герб УНР – золотий тризуб у синьому полі).
Таке правило справді було в німецькій геральдиці для створення міських прапорів. Його використали поляки, узаконюючи в серпні 1919 р. біло-червоний прапор. Однак в Угорщині, Боснії та інших землях воно діяло навпаки. Оскільки українська вексилологія й геральдика з огляду на історичні обставини формувалися під різноманітними впливами й не мала (на відміну від польських) єдиних усталених правил, то не зовсім зрозуміло, навіщо було штучно переносити вимоги німецької геральдики на українських ґрунт, та ще й для національного прапора. Тим не менш, в Західній Україні у 1920-1939 рр. усюди починають уживати й жовто-блакитний прапор, яким користувалися також важливі центри українського життя в еміграції (як-от “Пласт” та уряд ЗУНР в екзилі). Такий самий прапор був у вжитку українських військових формацій 1941-1944 рр. – дивізії “Галичина”.
Коли 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України (після анексії Німеччиною Чехії й розпаду Чехословацької Республіки), Перший Сойм Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, у якому, зокрема, зазначалося: “§5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня”.
ОУН прийняла обидва варіанти прапора (ОУН-м – жовто-синій; ОУН-б – синьо-жовтий), бійці УПА воювали, використовуючи, залежно від місцевості та особистих міркувань, також обидва його різновиди (та все ж здебільшого вважали державним синьо-жовтий прапор). Та й врешті, не думаю, що вони аж надто переймалися у ті криваві часи саме кольорами. Усе було набагато прозаїчніше, ніж комусь нині хочеться це представити.
У 1945-1949 рр. в еміграції між прихильниками блакитно-жовтого і жовто-блакитного прапорів виникли непорозуміння, що закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 р., яка відзначала, що до остаточного встановлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо-жовтим.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
