By Кожна морська держава у складі національної армії обов’язково має військово-морські сили, а у їхніх лавах, зрозуміло, і підрозділи морпіхів. Народження української морської піхоти сучасного зразка відбулось 1918 року, в час існування Української Держави під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського.
Колишній бойовий генерал російської служби П. Скоропадський розумів важливість таких військ для забезпечення збройної безпеки і потужності країни. Як “Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти” в перший місяць перебування при владі звернув увагу на необхідність створення служби морської піхоти, адже Українська Держава володіла великою смугою узбережжя Чорного й Азовського морів. 23 травня 1918 року було видано наказ по Морському відомству “Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби”, яким призначено і командирів полків та начальників відділів.
Завданням морських піхотинців стала служба на узбережжі держави й у військово-морських фортецях, а також виконання десантних операцій. Згідно наказу бригада поділялася на три відділи, що виконували свої обов’язки на території від західного кордону Української Держави до Сичавки, від Сичавки до Станіславова, та від Станіславова до Перекопу. Окрім того полки морпіхів охороняли майно Морського відомства.
Першим етапом створення бригади стало формування трьох куренів морської піхоти у кожному з полків. Саме такий розвиток врегулював черговий наказ П. Скоропадського по Морському відомству: кадровий склад частин у повній кількості складався з трьох полків, кожен з яких налічував по три курені, що містили у собі по чотири чоти (сотні) морської піхоти й одній кулеметній команді. Комендантом 1-го полку призначили військового старшину Іларіона Ісаєвича. Згодом “Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ козацьких і Фльоти 24 жовтня 1918 року в присутності Своїй в місті Києві соїзволив” (так про Скоропадського згадував морський капітан Святослав Шрамченко – авт.) підвищити Ісаєвича до звання полковника із затвердженням на посаді командира 1-го полку морської піхоти.
Усіма справами, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу, відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства. Спершу ним завідував полковник Володислав Дашкевич-Горбацький, керівник збройних боївок при гетьманському перевороті 29 квітня 1918 року. З 21 липня 1918 року відділ очолив полковник Володимир Ястржембський.
Наказом гетьмана Скоропадського від 15 липня 1918 року для морської піхоти було визначено однострій – форму, подібну до частин піхоти, з додатком чорного канту навколо погонів і якоря на них: золотого для старшин і підстаршин, жовтого – для козаків. Невдовзі морпіхи, як й усі структури військово-морських сил Української Держави, отримали і новий Військово-морський стяг: “Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапора. Відступивши на 1/8 ширини хреста, проходить коло нього такої ж ширини (1/8) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж, відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків, міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого – золота печатка св. Володимира (герб Української Держави у вигляді “тризуба” – авт.) такої ж ширини, як хрест, і в 1 1/2 рази вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою”.
1 серпня 1918 року оголошено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а також персональний склад Управління суходільної оборони північно-західного району Чорного моря. Начальником останнього відомства став контр-адмірал Семен Фабрицький. Морські піхотинці, як і всі старшини і козаки, складали урочисту присягу на вірність Українській Державі (текст затверджений законом від 30 травня 1918 року), а також відповідали перед Законом про військову підсудність. Окрім того Законом “Про політично-правове становище служачих Військового відомства” (1 серпня 1918 року) їм заборонялося “входити до складу і брати участь у будь-яких спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях, що мають політичний характер”.
Диспонально-таємний наказ від 31 серпня 1918 року визначив дислокацію усіх частин оборони Чорного моря та узбережжя північно-західного району. При цьому місцями розташування штабів полків морської піхоти призначалися Одеса, Миколаїв та Херсон. Одночасно було сформовано й три ескадрони морської кінноти, що перебували в Одесі, Очакові та Перекопі відповідно. Вже в жовтні 1918 року до служби до лав Українського Війська мали призвати новобранців, однак набір відклали через внутрішньополітичну і зовнішню ситуацію.
Невдовзі Гетьманат П. Скоропадського було повалено. Однак морські піхотинці, сформовані ним в Українській Державі, продовжили вірно служити своїй Батьківщини вже під прапором Української Народної Республіки. Сьогодні морська піхота, створена ще Павлом Скоропадським, під гетьманським прапором захищає незалежну Україну.
На фото – зведений загін 36 окремої бригади морської піхоти брав під час Маршу Незалежності 24 серпня 2015 року.
