By 
Свого часу хтось із дотепників назвав Радянський Союз «країною з непередбаченою історією», що, як бачимо, не втратило актуальності й сьогодні.
Історія, як відомо, не визнає умовності, але політика і політики можуть собі умовності дозволяти, довільно коментуючи історичні події. В цьому їх перевага над історією, – вони її щоразу переписують, бо аргумент сили (фінансової, інформаційної, ядерної), як їм це здається, а ще більше цього їм хочеться, сильніший від сили словесного аргументу.
Спробуємо й ми в умовний спосіб пройтися альтернативними історичними стежками, поставивши під сумнів щколярські твердження. Підставою для виниклих сумнівів послугувало рішення патріарха Московського Кіріла, який у 2016 році визначив (!) Олександра Невського небесним покровителем Сухопутних військ Російської Федерації. Так-так… Саме тих військ, які «доблесно» нині «визволяють український край від українців.
Так от, розпочнемо з «перемоги» Олександра Невського над шведами і тевтонцями. Як стверджують хроністи, О.Невському у 1240 році мало би бути всього 8 років1.
Першу, так звану «велику перемогу» Олександр, згідно російських писань, отримав 15 липня 1240 року. Того дня на чолі власної дружини він напав на шведів, що висадилися на берег Неви, і «розбив їх в пух і прах». Здавалося б, дійсно, варто загордитися «найбільшою перемогою» князя. Аж, немає! Совість не дозволяє. Словом «битва» таку дрібну сутичку ніхто не величає. З обох боків в тій бійці взяло участь не більше 300 чоловік. І Олександр в тій сутичці не переміг з тим блиском, як нам казали. «Битва припинилася, мабуть, з наступом темноти, і шведи дістали можливість поховати загиблих. Під покривом ночі залишки ворожого війська завантажилися на кораблі і відплили геть. Втрати з російського (??) боку були невеликими – всього 20 чоловік»2.
Не варто також забувати, що князь Олександр від народження був хворобливим і до бійок просто негожий.
Майже такого ж рівня була і «битва» О.Невського з німцями і естами 5 квітня 1242 року на Чудському озері. До речі, Іпат’євський літопис просто не підтверджує її «буття». «В Лето 6750 не бысть ничтоже», – свідчить літопис. Тим часом, 6750 – це 1242 рік. То ж чи можна бійку вважати побоїщем?
За даними Тевтонського ордена, Чудська сутичка все ж мала місце і втрати Ордена склали 20 лицарів убитих і 6 лицарів полонених. Проте про розгром не йдеться. Такий масштаб «Чудської битви». Дійсно тобі, «чудна битва», як і її «чудна історія».
Здавалося б, навіщо ця брехня російської історії? І тут скринечка відкривається просто. Олександр, так званий Невський, в реальності що народився десь в 1230 році, в 1238 році був забраний ханом Батиєм в аманати (тобто в заручники), інакше його батько Ярослав Всеволодович не отримав би великокняжий стіл. Князь же Ярослав, після повернення Батия з Європи в 1242 році, був відправлений до Каракоруму на коронацію Гуюка, де, до речі, ні хан Батий, ні його син Сартак, ні Олександр Невський участі в коронації Великого Хана Гуюка не брали.
Так от, пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1249 рік, а можливо і по 1252 рік, коли був посланий на великокняжий стіл до Владимира, Олександр не брав участі ні в одній з серйозних битв. Але так вже склалося, що саме він став родоначальником московських князів. Чому і довелося шукати «перемоги», інакше предок російських государів опинявся зовсім в негожому світлі3.
Наступне. Куликовська битва – одна з найвидатніших подій російської історії. Вважається, що битва на Куликовому полі в 1380 році було першим кроком на шляху звільнення руських земель від монголо-татарського ярма. Але чи так це було насправді? Результати багаторічних досліджень російських вчених говорять зовсім про інше. Про те, що не було в той час на Русі ніяких завойовників. Що не було трьохсотрічної ярма Золотої Орди. Що на Куликовому полі війська Дмитра Донського билися не зі степовими кочівниками. У них був зовсім інший супротивник. Та й саме місце, яке вважається сьогодні Куликовим полем, носить свою назву незаслужено. Про це красномовно говорять і археологічні знахідки, і стародавні літописи.
Із ким, власне, бився князь Дмитрій у 1380-му році? З татарами? Вибачайте! До складу його війська увійшла найелітніша кіннота, надіслана союзником Дмитрія… золотоординським ханом Тохтамишем, а царевич Серкиз, нащадок Чингізхана, фактично командував цією битвою.
«Не ззовнi, а зсередини татарська стихiя опанувала Московщину i проникла її наскрiзь». Монгольська Орда надала їй головних елементiв майбутньої росiйської держави: самодержавство, централiзм, рабство в формi крiпацтва. Москвини запозичили у монголо-татар також вбрання, звичаї, тисячi слiв, спосiб життя особистого й громадського, полiтичну систему – московський цар, як i золотоординський хан, поєднав у собi всю владу – законодавчу, виконавчу й судову»4.
А хто ж такий Мамай? У його війську були чечени, осетини, черкеси, половці, печеніги, полк італійської (!!!) піхоти — і жодного татарина! Чи монгола!
Проведені в ХІХ і ХХ століттях археологічні пошуки не знайшли на тому місці, яке вважається Куликовим полем, жодного речового доказу великої битви5.
Напевно Московія без України не дожила б до згадуваних В.Путіним перемог, якби Петро Сагайдачний не зупинився біля стін Кремля під Арбатськими воротами і згодом не завернув своє військо назад (1618 р.), витримуючи геополітичну рівновагу між поляками і москалями. Не останню роль у відступі від кампанії остаточного захоплення Москви П.Сагайдачним відіграли відкупні (контрибуція) полякам.
Сьогоднішня російська (та власне й радянська) історіографія або оминає увагою московський похід П.Сагайдачного, або ж применшує значимість цієї акції, бо остання аж ніяк не вписується в маніакальну концепцію «віковічного прагнення українського народу до возз’єднання з російським».6
Потішним є факт сучасної інтерпретації подій майже 400-літньої давності. Російський кінематограф вчудив, випустивши на екран фільм з короткою назвою «1612», в якому українських запорожців зображено поліцаями при тогочасних натовцях.
Так формується громадська думка росіян.
До 1654 року Московія поступово втрачала території навіть на користь Польщі. Смоленськ був під Польщею з 1614 р. 40 років. І визволили його від поляків війська полковника Золотаренка.
Чи зміг би В.Путін говорити про перемогу росіян у ВВВ, якби українці і їх союзники правильно розпорядилися результатами Конотопської битви 1659 р.? Переможна битва української армії, очолюваної гетьманом І.Виговським, з московськими військами під командуванням О. Трубецького і Г.Ромодановського, а там були і князі Куракін, Львов, Скуратов, давала всі підстави активного наступу на Москву, яку вже не було кому захищати. Ситуація схожа на ситуацію кінця 1941 р. під Москвою, коли вся москва евакуювалася на схід.
1 Згідно з дослідженнями викладеними у Л. М. Гумельова і Записками папського посланця у Золотій Орді Плано Карпіні, Олександр, будучи заручником (з 1238 року) у ставці Хана Батия став названим (кревним) братом сина Хана Батия — Сартака. За законами Золотої Орди, кровними побратимами могли стати тільки хлопці до 16 років. Сартак народився у 1228 – 1230 роках. Таким чином, якщо Олександр народився у 1221 році, він ніяким чином не міг стати андою (кревним побратимом) хана Сартака. Це могло статися тільки якщо вони були однакового віку. Тобто, дійсний рік народження Олександра в найліпшому випадку 1228, а не 1221. Тим більше, Плано Карпіні, у своїх записках пише, що у квітні 1246 році застав Олександра сина Великого князя Володимирського Ярослава в ставці Хана Батия в якості заручника.
2 Журн. «Родина», 1993, №11, с.27.
3 H.ua/story/107018
4 Кравченко Валько. Абетка для «старшого брата»
5 Розшукується Куликове поле. www.personal–plus.net/296/4111.html
6 Доречно зауважити, що президент Росії Д.Мєдвєдєв у погрозливому листі 11.08. 2009 р. до Президента України В.Ющенка використовує цей перевірений прийом: «… политическое руководство Украины, игнорируя мнение граждан своей страны …» , «но какими бы комплексами или иллюзиями не направлялись действия некоторых украинских функционепров, мы всегда будем дорожить братскими связями с украинским народом…» і т.д.
Іван Розпутенко, доктор наук з державного управління, професор
