By 
присвячується 85-й річниці Голодомору
Чимало наших сучасників й надалі намагаються заперечувати факти, свідчення очевидців і навіть дивом вцілілу кінохроніку цілеспрямованого винищення української нації. Однак нічим не підкріплені заяви про те, що Голодомору в Україні не було дисонують з визнанням голоду, який зачепив не лише нашу країну, а й Росію. Тим часом статистичні підрахунки жертв Голодомору зменшуються з кожним роком, і сьогодні варіюються від 7-10 млн осіб[1] до 3,943 млн[2].
Багато політиків і урядовців, загалом – представників “5-ї колони”, досі стверджують, що жодного Голодомору в Україні не було. Мовляв, голод був, але голодували й інші народи “великой родины”. Яскравим прикладом цього є слова колишнього віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань, академіка НАН України Володимира Семиноженка, який стверджував, що називати Голодомор геноцидом – некоструктивно з погляду інтересів України. “Геноцид припускає, що це було зроблено кимсь над нашими людьми. Але ж я добре знаю, що це відбувалося і в інших областях, які межують з Україною. Це була спільна трагедія, яку створив сталінський режим”[3].
Дефіцит національного виховання, належної освіти, а головне – бажання відстоювати українські національні інтереси затьмарили віце-прем’єр-міністру факт того, що в 1930-тих українці жили не лише в межах сучасних кордонів, а й на території Кубані та нинішніх Курської, Воронезької, Білгородської, Ростовської та інших областей.
У 2010 році тодішній міністр освіти і науки Дмитро Табачник також сказав, що Голодомор не був геноцидом українського народу. “Вимирали українські села, російські, молдовські, грецькі і так далі. Тобто голод був, на мою думку, політичним руйнуванням селянства як соціального прошарку, як соціального класу, але він не мав етнічних характеристик”. Міністр також зазначив, що голод 1932-1933 і 1946-1947 років був до певної міри штучним через невірні управлінські рішення. “Але вони ніколи не були геноцидами, тому що однаково вмирали селяни різних національностей”. У тому ж році наприкінці квітня на засіданні ПАРЄ в Страсбурзі екс-президент України Віктор Янукович виступив проти визнання Голодомору геноцидом, назвавши таке формулювання неправильним і несправедливим.
У 1933 році Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, сказав[4]: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!”[5]
Під час Другої світової війни, перемогу у якій здобули також кривавою ціною, загибель мільйонів євреїв назвали Голокостом. Багато українців тоді долучилися до порятунку цивільного єврейського населення від їхнього тотального винищення нацистами. Наприкінці 2010-го було опубліковано список майже 24-ох тисяч осіб зі 44 країнах, які допомагали євреям під час Голокосту, з них – 2363 в Україні. А скількох українців врятували єврейські праведники під час Голодомору?
Європа не може бути справді об’єднаною, адже має неповноцінну історичну пам’ять, особливу “європейську пам’ять”, де трагічні події ХХ століття рефлектуються тільки на Голокості. Винятком є лише кілька останніх публікацій, присвячених Голодомору, що спрямовані на виправлення цієї історичної несправедливості[6].
Тема Голодомору є актуальною не лише сьогодні і не тільки для українців. Суперечки щодо істинності Великого Голоду були й 85 років тому. Такі “гуманісти” і “демократи”, як Бернард Шоу, Ромен Роллан, Анрі Барбюс тощо не визнавали очевидних фактів винищення української нації, ба більше, поширювали міфи про заможне життя у країні.
Наприкінці липня 1933 року Бернард Шоу приїздив до СРСР. Коли після подорожі журналісти запитали у нього про голод в Україні, письменник цинічно відповів, що ще ніколи не їв так смачно, як у Москві[7]. Ба більше, драматург вважав, що влада СРСР робить усе необхідне для добробуту громадян, які скоро вимагатимуть для себе “срібних годинників”. Однак нічого дивного у таких поглядах Бернарда Шоу немає, адже вже через чотири роки він запропонує застосовувати безболісний газ для знищення відсталих народів[8].
Герберт Веллс, Ерік Гобсбаум, Едуар Ерріо, Бернард Шоу та інші відомі західні діячі були лише “туристами”, яких кремлівське керівництво запрошувало для фальшування очевидних фактів штучно організованого голоду, інформація про який зрідка проникала через “металевий ковпак”. Сталінський режим і заангажовані ЗМІ європейської “вільної демократії” цілеспрямовано утверджували в свідомості мешканців заходу думки про “передовий устрій”, який не міг допустити голоду в країні. Однак саме тоді Голодомор, якого в Україні “не було”, досяг масштабів геноциду цілої нації.
[1] https://tsn.ua/ukrayina/sbu-nazvala-ostatochnu-kilkist-zhertv-golodomoru-v-ukrayini.html
[2] https://ua.korrespondent.net/ukraine/3909835-demohrafy-cherez-holodomor-zahynuly-4-mln-ukraintsiv
[3] http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?seminozhenko_vvazha_shho_nazivati_golodomor_genotsidom__nekonstruktivno&objectId=38939
[4] Сучасні українські історики ставлять під сумнів достовірність цього висловлювання, яке Орест Субтельний приписує Хатаєвичу. Уперше воно було опубліковано англійською мовою в спогадах Віктора Кравченка “Я обрав свободу”, що вийшли друком у Великій Британії в 1947 році. Можливо, тут є також неточний подвійний переклад з російської на англійську і з англійської на українську, у результаті чого слово куркулями (рос. кулаками) було перекладено як селянами.
[5] Орест Субтельний, “Україна. Історія”, Київ, 1993, С. 360.
[6] www.dw-world.de/dw/article/0,,15377568,00.html
[7] http://tyzhden.ua/History/65731
[8] https://www.youtube.com/watch?v=HWdfAUyV1gs
