“Канкан в англійському парку”: письменник і КДБ

“Канкан в англійському парку”: письменник і КДБ
Навесні 1985 року на екрани вийшов політичний детектив “Канкан в англійському парку”. Журнал “Советский экран”зробив йому промоцію (такої честі удостоювалася не кожна картина), а на Всесоюзному фестивалі в Мінську того ж року стрічку відзначили спеціальним дипломом журі.

Це був третій фільм режисера Валеріана Підпалого на Кіностудії ім. Довженка. Перший він зняв 1977-го (“Спокута чужих гріхів”, премія ім. Ярослава Галана), другий – 1981-го (“Таємниці святого Юра”). Обидві картини – історично-пропагандистські, спрямовані проти уніатської церкви.

“Канкан…”зроблений за мотивами повісті Ростислава Самбука “Гіркий дим”. І хоча письменник є співавтором сценарію (разом з режисером), сюжет фільму відрізняється від першоджерела. На початку 1980-х молодий український поет Максим Рутковський, виїхавши разом із групою туристів до ФРН, стає “неповерненцем”. З допомогою кузена-комерсанта, мешканця Мюнхена, дістає роботу на “Радіо Свобода”в українській редакції. Але насправді літератор проник у “лігво ворога”за завданням КДБ. Він – радянський розвідник.

Працівники радіостанції показані не просто збіговиськом упирів і негідників, а й військовими злочинцями, на руках яких кров часів Другої світової війни. А керує ними, ясна річ, офіцер ЦРУ. Ці персонажі – ледь не карикатури з сатиричного журналу “Перець”.

Сьогодні фільм цікавий не агітпропівським складником, а іншою темою – письменник і КДБ. Чи не вперше влада публічно визнала, що “інженер людських душ”може вирушити за кордон не з офіційно заявленою метою, а з іншою – секретною. Це наводить на роздуми. У капіталістичні країни, де є чимала українська діаспора – Німеччина, Канада, США, Велика Британія та інші – періодично їздили і титуловані класики, і представники покоління шістдесятників. Хто з творчими вечорами, хто з дипломатичною метою (наприклад, у представництво УРСР при ООН), хто за лінією Комітету захисту миру тощо.

Тож напрошується логічне питання: чи були в героїв фільму прототипи? Ось що сказав Валеріан Підпалий журналістові “Советского экрана”: “Всі переплетення і повороти гострого сюжету не вигадка, а пряме відображення реальних подій, реальних людських доль і характерів”. Режисер навів приклад: “Важлива дійова особа нашого фільму – чільний співробітник ЦРУ Лодзен, фактично ідейний керівник радіостанції «Свобода». Нам не треба було вигадувати цей персонаж, ми взяли його з життя, трохи змінивши прізвище: це Джон Лодейзен, колишній секретар американського посольства в Москві, потім шість років працював у Брюсселі в НАТО, потім у Мюнхені. Ворог сильний і досвідчений”.

Ну а Максим Рутковський мав прототипа? Буквально – ні. Українських письменників-утікачів (або “ніби втікачів”) у часи “розвиненого соціалізму”не було. Головний герой фільму – постать умовна до певної міри. Натомість сюжет з проникненням “своєї людини”до української служби “Радіо Свобода”не вигадка – тут у Максима Рутковського був прототип. І не один.

Голова КДБ УРСР Віталій Федорчук час од часу інформував очільника України Володимира Щербицького про те, що відбувається в керівних кабінетах “Радіо Свобода”: які структурні зміни заплановані, які нові передачі готують тощо. Ось кілька прикладів: “За рахунок нових співробітників ЦРУ укріплені відділ безпеки та інші підрозділи, при директорі радіостанції «Свобода» створений апарат радників. Значно посилено контррозвідувальний режим. Особливо жорсткими стали умови прийняття на роботу нових осіб – вихідців з Радянського Союзу та інших соціалістичних країн. Перед зарахуванням до штату їх піддають тривалій і всебічній перевірці”; “Керівництво радіостанції «Свобода» вживає заходів до вироблення нової політичної спрямованості радіопропаганди, особливо після XXV з’їзду КПРС. У програмних установках для відділів, що готують передачі, рекомендовано в першу чергу використовувати «недоліки» у внутрішній політиці КПРС, нібито згадані делегатами з’їзду”; “Українській редакції радіостанції на травень цього року запропоновано підготувати матеріали, присвячені т.зв. голоду 1933 року на Україні, 40-м роковинам смерті М. Хвильового, а також «українському, російському, єврейському самвидаву», включаючи трактат І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація»”.

Колишній очільник внутрішньої безпеки “Радіо Свобода” Ричард Каммінгз визнав у спогадах, що радянські агенти на радіостанції були, і багато. Хтось проник за завданням КДБ, когось завербували вже під час роботи на радіо. Не всіх вдалося викрити… Отже, в “лігві ворога”знали про шпигунів, “Канкан…”ніяких таємниць не розкрив. 

А все ж таки, для чого робили цей фільм? Навіщо привернули увагу до проникнення агентів на “Радіо Свобода”? Здається, він був реакцією на таку ситуацію. Від другої половини 1970-х почали збільшуватися спроби пересічних мешканців України втекти з Радянського Союзу. Документи КДБ УРСР містять сотні подібних випадків: тікали туристи під час закордонних подорожей, матроси і механіки кораблів далекого плавання (траплялося, і капітани тих кораблів), солдати закордонної служби; інші відвідували посольства капіталістичних країн у Москві з проханням про політичний притулок; ховалися в іноземних кораблях, що відходили з Одеського порту, або в потягах, які прямували за кордон; хтось наївно (або з відчаю) намагався пішки перетнути кордон тощо. Незалежно від результату – вдала спроба чи ні – про це дізнавалися родичі, колеги, приятелі, сусіди, і “сарафанне радіо” робило таку інформацію надбанням багатьох людей.

Ніби у відповідь на це, “Канкан…”містив два важливі меседжі. Для тих, хто збирається тікати: на Заході погано, подивіться самі. Для всіх інших: частина втікачів – не розчаровані радянським життям, а замасковані розвідники, вони виконують важливі завдання Батьківщини. Отже, не так масово тікають з країни – то тільки здається. А що пересічний глядач полюбляє детективи, то потрібний фільм зробили саме в цьому жанрі. Його подивилися понад 18 млн глядачів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Сергій Параджанов напередодні арешту Голохвостий сватався до Проні мовою оригіналу