By 
Війна в Нагірному Карабасі є початком великих геополітичних змін. Хоча Росія не була стороною сутички, саме Карабаський конфлікт розвіяв міф про її військову силу.
Не виключено, що момент для початку масштабних бойових дій Азербайджану підказали у командуванні військами НАТО, і своїм ударом Азербайджан допоміг уникнути великого збройного конфлікту в Європі, врятувавши відразу дві країни – Україну та Білорусь.
Російський удар
Про те, що Росія цієї осені збиралася завдати удару по Україні, в один голос говорили і військові аналітики, і українська військова розвідка. Навчання “Кавказ-2020” дозволили Росії акумулювати необхідні сили, не викликаючи підозри. Недокомплект в українських підрозділах, відтік з армії вмотивованих та патріотично налаштованих кадрів, а також президент, готовий закрити очі на будь-які військові провокації, аби лише виконати передвиборчу обіцянку про закінчення війни, – усе це давало хороші шанси для успішного наступу.
Події у Білорусі аж ніяк не сплутали Росії карти. Якби протести перейшли у гарячу фазу, Росія без проблем ввела б у Білорусь війська і отримала можливість вдарити по Україні ще й зі боку білоруського кордону, відправивши першою хвилею білоруську армію, яку не шкода. Використовуючи навчання “Слов’янський щит”, Путін розпочав підготовку і до такого розвитку подій.
У США та НАТО захвилювались. У Чорне море почали заходити кораблі НАТО, у небі з’явились бомбардувальники США. Демонстрація сили вражала, але Росія не припиняла підготовки до наступу. І тут, як кажуть росіяни, “грянул” Карабах.
Аперкот від Туреччини
Удар азербайджанських військ змішав Путіну всі карти та змусив відмовитись від наступу на Україну й Білорусь. Туреччина відразу заявила про підтримку та готовність надати Баку військову допомогу, якщо у конфлікт втрутиться третя сторона.
Вірменія є членом Організації договору про колективну безпеку, яким Росія зобов’язується виступити союзником Вірменії у разі військової агресії проти неї. Відкрито заявляючи про підтримку Азербайджану, Туреччина, можна сказати, кинула Росії виклик. Азербайджан пішов уперед та зім’яв вірменську оборону, а Росія заявила, що вступиться за союзника тільки у тому випадку, якщо війна буде точитись на території Вірменії.
Сталося це через не такі вже й давні події у Сирії, де турецькі безпілотники практично розчавили російські сили, що підтримували Асада, продемонструвавши всьому світу технічну відсталість російської армії. Того разу Росія викрутилась, вкотре заявивши, що “их там нет”, а розгрому нібито зазнала армія сирійського диктатора. У випадку поразки на боці Вірменії прикритись уже не було би ким, тому Путін банально здав вірменів, дозволивши Азербайджану звільнити майже весь Карабах.
Наслідуючи турків, азербайджанці збили російський вертоліт, і навіть це Кремль проковтнув, не зробивши жодної різкої заяви. Москва просто не могла воювати із Азербайджаном, розуміючи, що на його захист стане Туреччина, а Анкару зі свого боку був готовий підтримати Пакистан. Це вже не враховуючи, що Туреччина є членом НАТО. Втрутившись, Путін міг опинитись один проти всього світу. У такій ситуації про жодні активні дії в Україні чи Білорусі не могло бути й мови. Стільки воєн Росія не потягнула б економічно. До того ж про Сирію та інші “східні” авантюри можна було би відразу забути. Туреччина однозначно б завдала потужний удар в Сирії, і російське угруповання там припинило б існування.
Наслідки війн
Точаться дискусії навколо того, чому Азербайджан погодився підписати мирову угоду, маючи всі шанси на перемогу, і що ж тепер із Росією – виграла вона чи програла?
Російська сторона розганяє версію, що після збиття російського гелікоптера Путін поставив Ілхаму Алієву ультиматум: або Азербайджан припиняє війну, або Росія у неї вступає. Така версія мала б так-сяк врятувати імідж грізного Путіна, який похитнувся через невтручання у азербайджансько-вірменську війну.
Але це малоймовірно. Що це за ультиматум такий, після якого Вірменія має повернути Азербайджану майже всю територію Карабаху разом із тими областями, які ще не були під контролем азербайджанських військ?
Скоріш за все, Ілхам Алієв погодився, розуміючи, що наближається негода, а воювати взимку в горах дуже складно. Азербайджан, безумовно, дотиснув би Вірменію, армія якої, за словами самого Пашаняна, більше не могла вести бойові дії, але зимова кампанія призвела б до серйозних втрат, які і так були немалими. До того ж європейські країни не зацікавлені у великій війні, а головна мета – уникнути наступу Путіна в Європі – вже виконана. Крім того статус територій, які залишились під владою Вірменії, так і не визначений, отже, весною можна буде знову їх “звільняти”. Російські миротворці цьому не перешкода, ба більше, саме їхня присутність і може стати приводом для подальших військових дій.
Знекровлена вірменська армія не зацікавлена у провокаціях, які можуть відновити бойові дії, а от знаючи стиль Путіна та його спеціалізацію на гібридних війнах, можна передбачити, що незабаром росіяни розпочнуть на лінії розмежування провокації, які і стануть приводом для нового азербайджанського наступу.
Передбачаючи це, Ердоган не наполягав на присутності турецьких військових у зоні конфлікту, а обмежився участю у місії спостереження. Якби на лінії зіткнення були турецькі війська, Путін не наважився б їх провокувати. А от азербайджанців Росія ще не навчилась сприймати серйозно, і загострення весною слід чекати із великою ймовірністю.
До здобутків Росії зараховують присутність її військ у Вірменії та на території Азербайджану, але досягнення це дуже умовне. Контроль Москви над Єреваном був і так достатньо сильним. Але якщо раніше росіянам вірили, то тапер рівень довіри вірменів катастрофічно низький. Для того, щоб контролювати ще один фронт, треба або постійно тримати у Вірменії велике військо, або реорганізовувати та переозброювати вірменську армію. До того ж навіть переозброєна армія однаково буде технічно відставати від противника. Як перше, так і друге потягне за собою великі витрати, а економічне становище Росії зараз важко назвати міцним. Схоже, що найближчим часом Путіну доведеться згортати деякі свої воєнні проєкти, оскільки ресурсів для боротьби на стількох фронтах він просто не має.
Із перемогою Байдена можна очікувати нових санкцій проти Росії та Білорусі, режим якої тримається зараз лише завдяки російським грошовим вливанням. Економічний зашморг на горлі Путіна затягнеться, і стане актуальним питання, чи Російська Федерація взагалі здатна існувати.
