By 
Карпатська Україна – офіційна назва автономної Української республіки у складі Чехословаччини в 1938-1939 роках і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939 року. На основі рішень Сен-Жерменського (1919 рік) і Тріанонського мирного договору (1920 рік) Карпатська Україна ввійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Однак, не зважаючи на ці рішення, чехословацький уряд так і не виконав своїх зобов’язань повністю.
На автономію Карпатської України розраховували і місцеві мешканці, й українці з Галичини. Ймовірно, що й свідоме населення Великої України з надією спостерігало за розвитком подій в Західній Україні.
Змінити ситуацію Українського Закарпаття допомогла зацікавленість Німеччини в просуванні на Схід для освоєння так званих історичних територій, у захисті фольксдойче, їхньої мови та культури. Тиск Німеччини змусив уряд Чехословаччини робити певні поступки щодо німецької меншини і, очевидно, сприяти зміцненню статусу українців Закарпаття.
Зважаючи на зовнішні обставини (тиск з боку Німеччини та її тимчасового сателіта – Польщі, яка намагалася відтяти в Чехословаччини Тєшин, Богумін, Фриштат, Яблунков, а також Угорщини, що прагнула загарбати Українське Закарпаття), 11 жовтня 1938 року Чехословаччина проголосила автономію Українського Закарпаття. Новостворений уряд очолив мадярофіл Андрій Бродій, який разом з Стефаном Фенциком був вождем проугорських, “русинських” партій і своєю політичною діяльністю готував ґрунт для окупації Закарпаття Угорщиною.
27 жовтня 1938 року замість Андрія Бродія прем’єр-міністром Карпатської України став доктор Августин Волошин. За рішенням Віденського арбітражу 1938 року значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були приєднані до Угорщини. Столицю Карпатської України перенесли до Хусту.
12 лютого 1939 року відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (94%) здобули кандидати Українського Національного Об’єднання. 15 березня того ж року Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України визначила назву держави, її устрій (президентська республіка) та мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані герб (ведмідь на лівому червоному півполі, чотири сині й три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), жовто-блакитний стяг і український національний гімн “Ще не вмерла Україна”. Президентом Карпатської України обрали Августина Волошина, який призначив прем’єр-міністром нового уряду Юліяна Ревая[1].
Карпатська Україна стала повноцінною державою, а її створення відбулося не кривавим шляхом, а парламентським, мирним, без пролиття крові. Та вона пролилася пізніше. Німеччина, пасивно підтримуючи українців Закарпаття, й не думала брати на себе зобов’язання чи давати обіцянки. Підтвердженням цього є політика Гітлера після проголошення Акту від 30 червня 1941року.
Німеччина окупувала Прагу 15 березня 1939-го мирним шляхом, хоча план “Грюн” з захоплення і ліквідації Чехословаччини на той момент уже існував. Згодом Гітлер поділився з Угорщиною Українським Закарпаттям, розв’язавши мадярам руки для військової окупації.
Заручившись підтримкою фашистської коаліції, режим Міклоша Горті розпочав винищення українців і їхньої держави, зосередивши перед тим на кордоні з Україною 12 дивізій. Стратегічні можливості 15-тисячного українського війська значно посилювалися гірським ландшафтом Закарпаття. Однак зрада уряду Чехословаччини, який не тільки не надав січовикам передбаченої попереднім договором зброї та амуніції, але і вдарив разом з Польщею з кулеметів, майже не залишила шансів. Активна боротьба з регулярним угорським військом тривала ще два тижні, у результаті чого загинули понад 2 тисячі добровольців-українців та десятки тисяч мирного населення. За свідченням дослідників, окремі бої тривали аж до січня 1940 року.
Однак як кваліфікувати військові дії 15 березня 1939 року між незалежною Карпатською Україною та нацистською Німеччиною, фашистською Італією і їхнім сателітом – Угорщиною? Це була збройна боротьба кількісно невеликої, молодої держави проти коаліції, яка розпочалася ще до початку Другої Світової війни.
Ярослав Стецько, оцінюючи історичне значення 30 червня 1941 року, писав: “Карпатська Україна вчинила перший супротив в Європі, щоб збройною рукою зупинити “нове порядкування” Європи Німеччиною, це був перший стріл у “нову Європу Гітлера![2]” Натомість сьогодні на порталі Кабінету Міністрів України зазначено: “Друга світова війна для України фактично розпочалась 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території”. Однак фактично війна розпочалася раніше. Замовчування боротьби Карпатської України не сприяє об’єктивній оцінці історичних подій.
Українці співчували боротьбі угорців 1956 року, чехів у 1968 році, поляків у 1970-му, 1980-му роках, але чи підтримав хто і коли українців у їхній боротьбі за свою державу? Чи вибачилися угорці за акт наруги над Українською державою у березні 1939 року?
Цикл державницьких зрад розпочався Мюнхенською угодою 1938 року, підписаною прем’єр-міністром Великобританії Невілом Чемберленом, прем’єр-міністром Франції Едуардом Даладье, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та прем’єр-міністром Італії Беніто Муссоліні. Її результатом став розпад Чехословаччини, який певним чином стосувався й України.
Чехословацький уряд, що взяв на себе зобов’язання Карпатської України, не виконав угоди, а тому зрадив у найкритичніший історичний момент.
“Братні” сусіди зраджують нас і зараз, претендуючи на “свої історичні землі”, а ми зраджуємо самі себе мовчазною згодою на фальсифікацію історичних подій та фактів, на встановлення пам’ятних знаків з нагоди 1100-річчя угорського чобота на українських землях. Нинішні українські можновладці називають це зваженим державницьким підходом, хоча це ознака меншовартості, совкізму.
Якщо події 15 березня 1939 року не були початком Другої світової війни, хоча є всі підстави так вважати, то цією датою розпочалася Українська вітчизняна війна і аж ніяк не Велика вітчизняна, на чому наполягає більшість “об’єктивних”, “незаангажованих” істориків.
[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/Карпатська_Україна
[2] Стецько Я. 30 червня 1941. – Торонто–Нью-Йорк–Лондон, 1967. – С. 26. 1
