By Чимало українських інституцій та небайдужих громадян уже натхненно збирають докази російської вини для майбутнього судового процесу в Гаазі. Справа може й шляхетна, але чи перспективна? Щоб не плекати марних надій, нам варто більше дізнатись про діяльність Європейського суду з прав людини.
Внаслідок низки воєнних конфліктів на західних Балканах у Гаазі було створено окреме відділення Суду для розслідування злочинів щодо колишньої Югославії. Саме в його “застінках” помер сербський комуністично-націоналістичний диктатор Слободан Мілошевич; саме там було засуджено низку військових злочинців, борців за ідею Великої Сербії, а минулого року – кількох політичних та військових діячів з хорватського анклаву Боснії й Герцеговини. Їхній вирок був доволі суворим – 20 років ув’язнення. Це викликало обурення одного з генералів, котрий підчас оголошення вироку покінчив з життям, випивши отруту. Той же суд незадовго до закінчення своїх повноважень неправомочним вироком звільнив від відповідальності відомого сербського шовініста, творця парамілітарного четницького руху Воїслава Шешеля. Нещодавно ця історія отримала продовження, не менш суперечливе, ніж звільнення політика.
Під час югославських воєн початку 90-х років Шешель став засновником Сербського четницького руху – парамілітарної, націоналістичної організації, що у своїх нібито високих великосербських пориваннях відзначилась згодом дуже низькими діями, передусім щодо цивільного населення інших національностей та релігій. Шешель був натхненником, красномовним речником цих ідей, а тому він несе відповідальність і за їхні наслідки. Наприклад, в листопаді 1991 року у місті Вуковар, захопленому після кількамісячної облоги підрозділами Югославської народної армії та “шешелівськими добровольцями”, він публічно заявив, що жоден “усташ” (так вони окреслювали хорватських патріотів) не повинен покинути місто живим. У Вуковарі за час сербської окупації було вбито та закатовано тисячі людей, зокрема з лікарні було вивезено кілька сотень поранених хорватських захисників разом з членами медперсоналу і розстріляно за містом. Уже в травні наступного року на мітингу радикалів у місті Хртковці, що у Воєводині, Шешель відкрито закликав прогнати всіх мешканців хорватської національності. Послідовники Шешеля виконали вимогу лідера, виселили тисячі людей з власних домівок, супроводжуючи процес грабунками, ґвалтами та насильством.
Експерти вважають, що Шешель несе моральну (і не тільки) відповідальність за значно більше злочинів, зокрема у Сребрениці. Оскільки ці звірства стали наслідком ширення ним людиноненависницької, шовіністичної ідеології, у 2003-му році Шешеля було заарештовано і доправлено в Гаагу, де він перебував під арештом до 2014-го. Його умовно звільнили через нібито поганий стан здоров’я, але вже тоді всі розуміли, що це було політично-компромісне рішення. У березні 2016 року суд першої інстанції звільнив Воїслава Шешеля від висунутих звинувачень.
Щоправда, у квітні 2018 року суд вищої інстанції скасував попередній вирок та визнав Шешеля винним по 3-х з 11-ти пунктів звинувачення (зокрема по інциденту у Хртковіцах) та засудив до 10 років ув’язнення. Та що з того? Шешель до в’язниці вже не повернеться. По-перше, тому, що він з 2014 року перебуває на волі у Сербії і має там значну підтримку серед населення і політиків. А по-друге, він уже відсидів цей термін у слідчому ізоляторі.
Склалося враження, що суд у Гаазі, розуміючи свою неспроможність покарати Шешеля, вирішив “зробити хороше обличчя при поганій грі” – ніби й покарав, але злочинець залишився на волі. А Шешель там часом спалює публічно хорватські прапори, не визнає себе винним і заявляє, що при потребі все повторив би знову.
Єдина втіха, що на міжнародному рівні В. Шешеля було визнано воєнним злочинцем, а хорватів у Воєводині – жертвами його “політики”. Хорватам, звісно, цього замало, та вони й справді мають всі підстави бути незадоволеними рішеннями Гаазького суду. Тим паче, що в пам’яті ще живий спогад про сумнівний, але значно суворіший вирок Суду щодо хорватських діячів з БіГ, котрий призвів до самогубства одного з них.
Сьогодні світова спільнота вважає, що Суд в Гаазі сильно себе скомпрометував. Який тут урок для українців? У нас немає підстав сподіватись на те, що в конкретній чи умовній “Гаазі” колись буде справедливо покарано тих, хто анексував Крим і здійснював злочинні військові дії на Донбасі. Найперше тому, що докази, накопичені українцями, можуть для Європейського суду виявитися недостатньо переконливими. А ще тому, що Гаага продемонструвала, що політичні компроміси є для неї важливішими, ніж справедливе правосуддя. Особливо, якщо потенційним підсудним є представник великої і міцної держави – однаково небезпечної та важливої для Заходу. Тому, якщо українці й справді мріють справедливо відплатити своїм кривдникам, то повинні покарати їх власноруч.
