By 
У лютому цього року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі презентували Індекс інклюзивного розвитку – альтернативну систему оцінювання економіки, котра враховує не лише розмір ВВП, але й десяток інших параметрів. Україна посіла 49-те місце із 74 країн, потрапивши у категорію держав зі швидкою негативною динамікою. Найближчі сусіди України у рейтингу – Танзанія та Йорданія.
Детальніше про проблеми України йшлося у звіті “Готовність до майбутнього виробництва”, що також був укладений для Форуму. У документі проведений детальний аналіз та оцінка готовності країн до Четвертої індустріальної революції, осердям якої будуть кіберфізичні та цифрові технології.
Щоб перейти на цей етап розвитку, країни повинні мати не лише розвинену виробничу базу, але й умови для її адаптації до прийдешніх змін. Аналітики виокремили 5 основних параметрів: людський капітал, технології та інновації, якість інституцій, участь у світовій торгівлі та інвестуванні, а також споживацький потенціал. Україну автори звіту віднесли до категорії країн, котрі до майбутнього не готові.
Оцінюючи людський потенціал, експерти поставили Україну на 34-те місце серед 100 країн, а за здатністю виготовляти складну продукцію ми посіли 41-ше місце. За якістю інституцій (рівень корупції, дотримання законності, ефективність регуляційних органів тощо) Україна опинилась на 94-му місці, поміж Киргизстаном та Камеруном. За наявністю стійких ресурсів ми на 88-му місці, а за розвитком технологічно-інноваційної сфери – на 74-му. Трохи краща ситуація зі споживацьким потенціалом, а також міжнародною торгівлею та інвестиціями – тут Україна посідає відповідно 58-ме та 59-те місце. У підсумку Україна посіла 67-ме місце, між Колумбією та Єгиптом.
Однак чи все так погано в Україні? Між проблеми, що їх визначає державна політика, та цілями, які вона для себе окреслила, існує тісний зв’язок. Зміст державної політики – це досягнення цілей і подоланням суспільних проблем, про які йшлось зокрема й на Форумі.
Цілі – це кінцевий стан, якого прагнути досягти державні органи; державна політика охоплює стратегію, тактику, етапність, джерела і засоби, інструменти такого досягнення. Цілі, як правило, викладають у загальніших термінах, ніж пов’язані з ними проблемами, бо вони відповідають не окремим політичним проблемам, низці суспільних.
Існує багато способів оцінювання державної політики, та найголовнішим є її успіх у досягненні визначених цілей. Запроектований кінцевий стан, який державна політика має створити, стає опорною відміткою, від якої відмірюється успіх або невдача. Ціль може бути нечіткою і непослідовною, але вона має передбачати певні норми.
Про ступінь ефективності/неефективності державного управління можуть свідчити узагальнюючі індикатори стану і розвитку економіки – темпи економічного зростання, ВВП, рівні інфляції і безробіття тощо. Ефективність управління може визначатись шляхом порівняння динаміки розвитку з іншими країнами, які мали схожі стартові умови. Концентрованим показником ефективності державного управління може бути зведений індекс конкурентоспроможності країни, який використовується у світовій практиці при визначенні рейтингу.
При побудові індексу комбінувалося два основних види даних. Перший – кількісні дані: вони є індикаторами економічного становища країни, технологічних можливостей та інфраструктури, які зібрані у широкому колі виданих джерел. Другий вид – дані спостережень: вимірюють сприйняття ситуації провідними представниками ділових кіл. Інформація від цих спостережень охоплює такі факти щодо кожної країни, які не вимірюються добре кількісними даними.
Зведений індекс конкурентоспроможності – це середнє число із восьми груп чинників: відкритість, уряд, фінанси, інфраструктура, технологія, менеджмент, праця й інститути. Вони охоплюють більше 200 індикаторів, найважливіші з яких ілюструють ефективність державного управління.
Існують й індикатори неефeктивності. Одним з них є індекс охоплення влади корупцією. Добре управління допомагає політичній стабільності, а відтак стає критичним чинником у міжнародній конкурентоспроможності. Є достатньо емпіричних свідчень про те, що глибоко поширена корупція перешкоджає спроможності країни до залучення прямих іноземних інвестицій і взагалі підвищує витрати ведення торгівлі в країні.
Для ефективної реалізації державної політики має бути проведений належний її аналіз, який передбачає: альтернативні цілі політики (виробнича ефективність, ефективність у споживанні, ефективність в обміні), що зводиться до досягнення оптимальної ефективності; обґрунтування втручання держави у формування ринкового середовища і державного сектору (неспроможність ринку, неповна конкуренція, природні монополії, суспільні блага, зовнішні ефекти, негативний та позитивний вплив, зовнішні вигоди споживачам, асиметрична інформація, регулювання та дерегулювання цін, аналіз надходжень і видатків).
Відповідно до основних економічних індикаторів можна судити й про ефективність державного управління в Україні. Зокрема серед них такі: очікувана рецесія (падіння), реальний дохід на душу населення, розрив у доходах найбагатшого і найбіднішого населення, урядова політика і конкурентоздатність, ВВП та його зростання.
Основні індикатори при визначенні ефективності державного управління мають доповнюватися додатковими показниками з узагальнюючим характером відкритості: квоти і тарифи, приховані бар’єри для імпорту, іноземна валюта, експорт, відповідність обмінного курсу, доступ до зарубіжних ринків капіталу, доступ іноземців до ринків капіталу, спільні підприємства, захист іноземних інвестицій, корпоративний контроль з боку іноземних інвесторів, контракти державного сектору, середня тарифна ставка, індекс контролю за капіталом.
Не менш важливим є й стан самої державної влади, яку можна визначати за допомогою таких показників: інституційна стабільність, адміністративне регулювання, державні субсидії, компетентність, бюрократія, незалежність державної служби, податкова система, ухилення від оподаткування, структура державних видатків, екологічне законодавство, прозорість законодавства.
Перехід до стратегії держави-реформатора суттєво підвищує вимоги щодо кваліфікованості та оперативності дій органів державної влади. Неминучий конфлікт інтересів, який виникає під час здійснення економічної політики, мінімізується, якщо владна система здатна вірно збирати й переробляти інформацію про передумови та наслідки управлінських рішень і виробляти адекватні засоби координації інтересів.
Конструктивність державної влади полягає як в її здатності розробити напрями і завдання економічної стратегії, так і в спроможності їх реалізувати. Тому єдність та співпраця законодавчої та виконавчої гілок влади є критично важливими для успіху стабілізаційних стратегій.
Отже, оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то система державного управління повинна: сприяти реалізації політики реформ, відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни, організовувати свою діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві та забезпечувати підготовку управлінських кадрів з максимальною ефективністю.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
