Кінець світу

Пригадуєте, як ми чекали кінця світу у 2012 році? Усю ту істерику, що тоді панувала? У вікіпедії це навіть окреслюють як “феномен 2012 року” – сукупність есхатологічних пророцтв, головною ідеєю яких була глобальна подія, здатна змінити весь світ або частково вплинути на нього. Люди вірили, що має відбутися глобальна катастрофа чи навіть кінець світу, і ці пророкування викликали резонанс у ЗМІ. Найпоширенішими були страхи, пов’язані з датами в проміжку між 21 і 23 грудня, себто в передчутті Нового року й Різдва. Але кінець світу не наступив.

Уся та істерика була зумовлена тим, що грудень 2012-го вважали кінцевою датою 5125-річного циклу в календарі мая, точніше в його різновиді, який називають довгим рахунком. З огляду на це, було запропоновано чимало нумерологічних формул і сценаріїв астрономічних катастроф, пов’язаних із цією датою. І хоч наш світ не зник, грудень 2012-го також інтерпретували як початок нової ери, день, коли Земля та її жителі можуть “пройти через позитивне фізичне або духовне перевтілення”. Кінець великого циклу календаря мая передбачав початок нового, і дехто навіть казав, буцім нарешті завершується епоха заліза і світ поринає в нову еру, у якій інформація та “зомбування” людини через неї стануть важливішими, ніж інші засоби, як-от природні ресурси. Особливо стурбовані астрологічними передбаченнями громадяни чекали, що грудень 2012-го мав знаменувати собою кінець старого ладу і появу нового справедливого світу, що почнеться через глобальну катастрофу. Себто далі буде мир і спокій, але спочатку війна.

Як ми тепер знаємо, катастрофа таки сталася. Зараз Україна перебуває в самому епіцентрі цієї історичної трансформації. У 2013-му (можливо, древні мая трішки помилилися?) відбулася Революція гідності, унаслідок якої президент Янукович, якого наші вороги завбачливо “обклали” російськими шпигунами та зрадниками, втратив владу в країні. Розлючена ворожа федерація, яка через це криваве повстання більше не мала прямого впливу на українське керівництво, вирішила грати ва-банк і відібрала в України Крим, створивши на додаток повстання на Сході та Півдні країни. Звичайно, не правдиве повстання, а щось у формі спецоперації ФСБ, унаслідок якої українці знов-таки багато втратили. Усе це нагадувало війну імперії та республіки, яка всіма засобами хотіла відірватися від імперії й стати частиною вільного світу, а сонні європейці (нібито отой вільний світ) укотре спостерігали за історією, яка розгорталася в Східній Європі, як за кіно. Ніхто не хотів війни, але нам її таки нав’язали у 2013-му. Більш глобальна катастрофа витала в повітрі, а такі важливі гравці західного світу, як Франція та Німеччина, і далі вдавали, що “усе гаразд”, та замирювали тирана грошима і преференціями, заплющуючи очі на кривавий конфлікт в Україні. Логічно, що така ситуація спричинила ще більшу катастрофу, пряму військову агресію Кремля проти України у 2022 році.

Можливо, ці давні мая таки щось вгадали? Сьогодні, через десять років від пророкованого кінця старого світу, ми бачимо, що планета справдішвидко змінюється. “Вічно нейтральна” Швейцарія вкусила тирана-агресора, а фіни хочуть вступити в НАТО. Осторонь не може стояти ні Орбан, ні китайці. Навіть індуси, які відмовчувалися довший час, потрохи відмовляються купувати прокляту російську нафту. США ведуть розмови про те, щоб збільшити присутність на ринку нафти природних ресурсів із Венесуели, Алжиру та інших країн, що їх вони раніше обмежували – усе для того, щоб позбавити російського агресора економічного впливу. Можливо, це й не станеться завтра чи через 5 років, але цілком ймовірно, що в осяжній перспективі імперія, чия могутність трималася на радянській зброї та природних ресурсах, буде покарана економічно. А це точно глобальна трансформація, яку реально почав у 2013 році Майдан.

Есхатологічні прогнози постійно циркулюють мережею і випливають у медіа. Олексій Арестович узагалі фантазує, що місце “покараної імперії” згодом дістанеться Києву. “Свого часу північно-східні князівства Русі, запліднені Ордою та її інтелектуальною надбудовою – китайськими мудрецями, створили «ДНР» 14-го століття – маріонеткову державу «І-го», вона ж «князівство Московське»”, – пише цей чоловік. Бачите, як далеко в історію він заходить! “Поступово московські князі самі поставили в залежність ординських ханів, як ставить рекетирів у залежність від себе багато років бізнесмен, який їм платить”, – розмірковує людина, яка посідає важливе місце у владній ієрархії країни, що воює. На думку пана Олексія, Москва ще в середньовіччі опинилася в розтяжці: релігія – від Візантії, політика – від Орди, а родова лінія – від Києва. Падіння Візантії дало змогу закріпити за собою православ’я, падіння Києва – первородство, а Орди (Казані, Кримського ханства) – політику.

Сьогоднішня війна, вважає наш “київський утопіст”, показує, що Київ повертає собі первородство, а отже, ламає диявольський план ворожої федерації-імперії. Тому події, що відбуваються на наших очах і з нашою активною участю, “не просто історичні, а метаісторичні”. Москва зламалася об Україну – і негайно почали рухатися титанічні історичні плити, які, здавалося б, заклинили навіки. На нас чекають подальші конфлікти та переформатування Східної Європи. Це тривалий процес, унаслідок якого безперечним регіональним лідером стане Україна. А в Москви попереду ізоляція, кавказька війна, поразка на Близькому Сході, проблеми в Центральній Азії та на Поволжі. Як бачите, глобальні трансформації, спричинені катастрофою, яку передбачив календар мая і яка почалася у 2012–2013 роках, уже в дії.

Знаний галицький “політичний астролог” Євген Глібовицький теж твердить, що “ми вийдемо з цієї війни абсолютно іншим суспільством”, яке “буде дуже по-іншому дивитися на себе та на владу”. Він та інші спостерігачі твердять, що ми також бачимо справжню суб’єктність держави, яка проявилася на міжнародній арені. Це уперше коли український політичний голос є таким артикульованим, виразним і не тільки дружньо-партнерським, а й так само критичним та дуже вимогливим. Пан Євген також пише, що “ми опинились в унікальному моменті історії, адже вперше за всю історію, відколи це московське царство з’явилося, можемо вийти з-під його впливу”. Тож історія знову постає перед нами не як абстракція, а як живий феномен, який розгортається перед нашими очима – ми стаємо свідками “метаісторичних процесів”!

Хай чим завершиться ця війна – ще більшими жертвами та втратами чи перемогами, конфігурація стосунків на планеті набуватиме нових рис, адже старий світ швидко змінюється. І в епіцентрі цих змін ще довго перебуватиме наша країна.