By 
Це кінець того світу, який ми знаємо, але я не почуваюся добре від цього факту. У мене є таке відчуття, і я не знаю, як це назвати. Я не думаю, що це навіть має назву, бо це такий собі коктейль, суміш. Кілька частин страху, купа тривоги, трохи гіркоти – усе це доповнюється їдкою сумішшю відчаю. Це не крик про допомогу. Ми часто думаємо про все це: вимирання, депресію, економіку, політику, демократію. Але відчуття від усього цього погане. Що це? Це кінець світу, яким ми його знаємо.
Та частина чоловіків, яка називає таких, як ми з вами, алярмістами та песимістами, буде насміхатися. “Той чувак сказав, що це кінець світу”. “Нарешті він це сказав!” “Я знав це! Ха-ха!” “Біжи, курочко маленька, біжи”. “Небо падає? Гей, Петре, ти чув, що птахи справді падають із неба?” Це не “кінець світу”. Люди, які називають таких, як ми з вами, алярмістами, завжди починають із того, що перебільшують і перекручують. Ніхто не каже, що це кінець світу в дитячому, абсолютному сенсі. Звичайно, “світ” триватиме. Але як саме?
З кожним днем те, що ми бачимо навколо, щораз більше схоже на кінець світу. Дозвольте мені сказати це ще раз, тому що це усвідомлення, це жахливе прозріння лежить в основі того, про що я намагаюся говорити. Це важко висловити, тому дозвольте мені почати з цього найосновнішого моменту, який пояснює те жахливе й дивне відчуття, яке я маю. З кожним днем це все більше схоже на кінець світу, щодня! Не минає дня, щоб заголовки не були абсолютно апокаліптичними. О, крижані щити тануть у дванадцять разів швидше, ніж ми думали? Чудово! Гей, якийсь божевільний сьогодні знову намагався вбити хмару людей? А ось ця країна знову потрапила під авторитаризм? Тут хтось у гарячці націоналізму й популізму? Зачекайте, чому зараз закінчується вода? Якою має бути максимальна температура на планеті? Чому великі держави дозволяють Путіну творити зло? Для захисту дітей “дамбаса” вбили майже 400 дітей…
Щодня. Ми з вами прокидаємося, і ми стикаємося з цим абсолютним, суцільним запаморочливим жахом. І я це теж відчуваю, бо щодня о 5 годині ранку в голові вмикаються “новини”, які рапортують про смерть. Подумайте про біблійний апокаліпсис. Які його частини ще не на порозі? Ми маємо пандемії, повені, пожежі, винищення націй, люди масово вбивають себе навзаєм, тварини гинуть, планета вигасає. Це не означає, що вам слід відправитися до найближчої каплички й вклонитися. Зробіть це, якщо хочете, якщо вам потрібно. Я просто вказую, що реальність буквально стає апокаліптичною, перетворюється на класику горору.
Перше, що я відчуваю – це пригнічення. Нумо, виберіть свій присмак колапсу. Теократія? Фашизм, авторитаризм, націоналізм, ненависть, злоба, ідіотизм, самознищення, надмірне споживання, зубожіння, війна, конфлікт? Це наче чорт влаштовує вечірку цими днями, а ми всі є почесними гостями й проклятими, які вічно горітимуть у вогні. Як я вже сказав, у біблійному вогні.
Світ, який ми знаємо, відчуває, що наближається до кінця. Демократія “відступає”, як кажуть політологи, або, як це називають інші, руйнується. Це відбувається в усьому світі. Економіка руйнується – і вона ніколи не “відновиться”. Спосіб життя, що ґрунтується на надмірному споживанні викопного палива, щоб дати нам усе, нам – ходячим мавпам, які хочуть грати в статусні ігри, битися в груди, мати більше речей, ніж інші, здійматися над іншими в ієрархіях домінування, символічно вбиваючи наступну мавпу. Усе це закінчується нестачею, інфляцією, бідністю, відчаєм, фашизмом, ненавистю та розоренням! Але деякі з нас ставляться до цього по-різному, вміють ховати ці почуття, брехати собі про це. Ми продовжуємо рутину нашого повсякденного життя. Ми прикидаємося, що все добре, тоді як світ, яким ми його знаємо, наближається до швидкого, певного, остаточного кінця.
Ми знаємо, що наші онуки не зможуть вести спосіб життя, пов’язаний із надмірним споживанням вуглецю, із масштабною експлуатацією та забрудненням, вбиваючи планету та посміхаючись, як ми це робили й робимо. Це дійсно кінець світу, яким ми його знаємо в економічному сенсі, тому що економіка, як кажуть марксисти, є всім – як політично, так і соціально, культурно.
Новий світ, кажуть, ще не народився. Немає політики, “що є протилежністю вимирання”. Жодної нової економіки. Немає культури цього нового світу. У нас навіть слів немає для цього – жодного слова про те, якими ми маємо стати. Не дивно, що всі, кого я бачу, ходять сьогодні так, наче прокляті зомбі. Коли ви це розумієте, усе стає на свої місця. Ми всі знаємо, що світу кінець. Відчуваєте це? Ця пустота? Ця раптова… порожнеча? Глухе мовчання? Час зомбі. Ось де ми як людська раса?. Ніхто й гадки не має.
Зрозуміло, що ми всі знаємо, що потрібно робити: ми повинні зберегти все, що можемо. І хоча це переважно марна справа, ми однаково мусимо спробувати. У нашому випадку ми маємо спробувати зберегти все, що в наших силах: життя на планеті, цивілізацію, мистецтво, культуру, науку, літературу, порядність, добро, правду, красу, справедливість, свободу. Це так просто, але водночас і важко, бо проти нас виступають сили людського ідіотизму. Легіони людиноподібних істот, які посміхаються. Ми точно знаємо, що потрібно робити, але сили людського ідіотизму твердо стоять проти нас. І тому ми не можемо подолати розрив, щоб потрапити на інший бік. Ми тут просто в пастці. У фіналіпроклятого світу. Бо ми просто мавпи, не зовсім благородні створіння. Ми навіть не добрі, як, скажімо, дерева. Ми просто тупі зомбі. Вбити планету, зійти в бідність, яка приносить фашизм, божевілля, теократію, ненависть, злобу та розорення як безсумнівний результат? Ми зробили це самі для себе. Ми завдали болю світу, і ми це чуємо! Ми завдали болю Всесвіту тим, що зробили з життям. Воно поранене нами, ухиляється від болю, згортаючись, як ембріон. І, можливо, воно також має своїх емісарів, завданням яких є знищити нас. І це не демони й не ангели, це просто (вірусні) сили. Вони кажуть нам зупинитися. В ім’я життя й любові, і правди, і справедливості.
Тож що ми відчуваємо сьогодні? Що існує душа світу, серцебиття якоїсь свідомості. Але ми це “щось” пошкодили нашою жагою до смерті, жадібністю, пихатістю, безтурботністю, байдужістю, егоїзмом. Це “щось” не хоче зашкодити нам у відповідь, але “воно” хоче чогось навчити нас. Щоб ми росли, зріли, розвивалися. Поїдьте на природу, доки не пізно, дослухайтеся до цього “щось”!
