By 
13 липня 1890 року в Станіславові (зараз – Івано-Франківськ) народився кінорежисер Арнольд Володимирович Кордюм. У дитинстві він пішов із дому та приєднався до мандрівного цирку, де змінив звичне ім’я Андрій на ефектніше для артистичного життя Арнольд. Свою творчість у галузі кіно розпочав в 1911 році в Катеринославі (тепер – Дніпро).
Багато років по тому Кордюм згадував: у Катеринославі мешкав його вітчим, художник Ялисей Шаплик, поряд із його садибою була розташована контора “Південноруського синематографічного акціонерного товариства Сахненка, Щетініна та Ко”. Режисер Данило Сахненко запросив Шаплика будувати та малювати декорації до одного з перших українських фільмів “Запорізька Січ”. Ялисей Шаплик розповів Сахненку, що до нього в гості прибув син, вправний хлопець, добре вміє їздити верхи. Для зйомок епізоду стрічки якраз був потрібен хлопець, який верхи тікає від татарської кінноти.
Розпочалася Перша світова війна, Арнольда Кордюма мобілізували до армії Австро-Угорщини, він потрапив до російського полону, у роки Громадянської війни воював у Червоній армії, служив начальником агітаційного потяга, а потім командувачем агітаційно-пропагандистського відділу.
У 1924 році Кордюма призначали ідеологічним директором Ялтинської кінофабрики, яка тоді підпорядковувалася ВУФКУ, а через рік перевели на аналогічну посаду до Одеської студії. Там у 1926 році відбувся його режисерський дебют. Кордюм зняв короткометражну стрічку “За лісом”. До речі, на цій картині вперше в кіно (як член знімальної групи) працював Олександр Довженко, який нещодавно переїхав із Харкова до Одеси.
Керівництво студії визнало дебют успішним і наступного року Арнольд Кордюм зняв дві повнометражні картини: “Справа №128” про передреволюційну боротьбу 1917-го та “Непереможні”, присвячений боротьбі італійського робітничого класу із фашистами. У стрічці “Непереможні” Арнольд Кордюм уперше був ще і співавтором сценарію. Згодом він часто буде співсценаристом своїх картин.
1928 року в Києві почала працювати нова, потужна кінофабрика ВУФКУ. Арнольд Кордюм вирушає до Києва, де знімає стрічку “Джальма” (1929 р.), сценарій до якої написав у співавторстві із журналістом та прозаїком Вадимом Охременком. Головну роль у “Джальмі” зіграла актриса Лідія Островська, яка незабаром стала дружиною режисера.
У 1929 році Кордюм починає роботу над картиною “Вітер із порогів” про будівництво Дніпрельстану, із корифеєм українського театру Миколою Садовським у головній ролі, паралельно знімаючи замовний “культурфільм”, документальну стрічку “Дніпро в бетоні”, яка вийшла під назвою “За порогами”.
Наступного року Арнольд Кордюм зняв фільм “Мірабо” про події в Одесі під час Громадянської війни. “Мірабо” вирізняється авангардним монтажем і, безумовно, є однією із важливих українських картин періоду ВУФКУ. Стрічка вважалася втраченою, але на початку 2000-х її копію на одному із блошиних ринків Франції віднайшов кінознавець та дослідник українського походження Любомир Госейко. Віднайдену копію фільму Госейко передав Україні, “Мірабо” реставрували і вперше показали глядачам із новим музичним супроводом на фестивалі “Німі ночі” в Одесі. Цьогоріч картині “Мірабо” виповнюється 90 років.
У 1931 році Арнольд Кордюм, на той момент – визнаний майстер гостросюжетного пригодницького кіно, зняв картину “Полум’я гір”.
Наступним і останнім київським фільмом Кордюма стала картина “Останній порт” (1934). У джерелах радянського періоду здебільшого зазначено, що “Останній порт” є екранізацією п’єси “Загибель ескадри” радянського драматурга та вельми впливового політичного діяча Олександра Корнійчука. У довідниках ідеться про двох авторів сценарію – Корнійчука та Кордюма. Однак у цій історії все не так просто.
У книжці Станіслава Цалика та Пилипа Селігея “Таємниці письменницьких шухляд” висувається інша версія створення фільму. Кінооператор Юрій Тамарський, який знімав картину Кордюма, згадував, що насправді режисер розробив сюжет разом із Вадимом Охременком. Корнійчук, призначений редактором фільму, просто вкрав сюжет “Загибелі ескадри” та подав на конкурс нових театральних п’єс як свій. Про плагіат відкрито говорили й у кінематографічних колах. Є ще одне важливе свідчення: із книжки спогадів Кордюма “Минуле, яке залишається з нами” (1965 р.) дізнаємося, що ідея належала йому, в основі лежали розповіді його товариша, який був учасником подій і заповідав Кордюму зняти про це фільм. Згодом Кордюм розробив сюжет разом із Вадимом Охременком, який був надто обтяжений обов’язками кореспондента газети, тому відійшов від справи. Арнольд Кордюм вимушено звернувся до редактора Корнійчука з пропозицією доопрацювати сценарій.
У 1933 році зйомки фільму були у розпалі, під час роботи кілька разів змінювалася назва стрічки: спершу – “Загибель ескадри”, потім – “Незабутні сигнали”. Саме тоді в Москві оголосили Всесоюзний конкурс на нову театральну п’єсу. Корнійчук на основі готового сценарію написав свій твір і подав його на конкурс, де виграв другу премію. Першу не присудили нікому. Того ж року п’єсу-переможця в київському театрі ім. І. Франка поставив режисер Гнат Юра. Відомо, що вистава особливого успіху не мала, а перший “авторський” примірник не зберігся. Згодом у творчих колах пліткували, що остаточний варіант п’єси допомагав Корнійчукові доробляти мало не особисто “червоний граф” – письменник Олексій Толстой. Та попри те, саме із “Загибелі ескадри” починається майбутня слава та карколомна кар’єра радянського класика драматургії Олександра Корнійчука. Стрічку Арнольда Кордюма “Останній порт” завершено у 1934-му, у прокат фільм вийшов наступного ж року. У титрах не зазначено, що картина “знята за п’єсою Корнійчука”. Зрозуміло, що на ті часи заявляти про плагіат переможця всесоюзного конкурсу було справою марною, можливо, і небезпечною.
У 1935 році Арнольд Кордюм переїхав працювати до Ташкенту. На кіностудії в Ташкенті в 1939 році Арнольд Кордюм зняв свою останню художню стрічку “Азамат”, у якій йшлось про хлопкоробів Ферганської долини. Прем’єра картини відбулася 1940-го в Москві. Того ж року в Києві застрелився Вадим Охременко, із яким Кордюм разом написав сценарій “Джальми” та починав роботу над фільмом “Останній порт”.
Під час Другої світової війни Кордюм працював заступником начальника шпиталю в евакуації. Після закінчення війни з дружиною та сином повернувся до Києва. Із 1947 року працював режисером на студіях “Укркінохроніка” та “Київнаукфільм”, знімав документальні та науково-популярні стрічки.
У радянському кіно почався період “малокартиння”. Партія та уряд прийняли рішення скоротити виробництво фільмів. На думку влади, це мало б сприяти підвищенню якості картин. Така “мудра стратегія” партії себе не виправдала й у середині 1960-х випуск фільмів збільшили. Проте з огляду на вік у Арнольда Кордюма шансів повернутися в художнє кіно вже не було. Він пішов із життя 29 серпня 1969 року.
