By Мова в нас піде переважно про державу. Просунуті філософи вже начебто списали її з рахунків. Ще за тих далеких часів, коли Ґіґер малював Чужого, а Фуко практикував анонімний секс в каліфорнійських лазнях, просунуті філософи колективно визнали, що держава як стрижнева форма організації громади застаріла. І проспівали тій стрижневій формі “амінь”.
Просунуті філософи спрогнозували, що на зміну державі йдуть нові форми організації суспільства. Що ті форми базуються на принципах ризоми, тобто мережевої структури, здатної реплікувати себе без наказового вольового імпульсу, сформованого на верхівці ієрархії. Що функції державних інституцій поступово, крок за кроком, перейдуть самокерованим громадам, корпоративним структурам та клубам за інтересами.
Пройшли десятиліття. Історія, з одного боку, підтвердила прогнози просунутих філософів – традиційна держава справді деградує у всіх своїх аватарах. Громіздкі й неповороткі бюрократичні агрегати не здатні контролювати та організовувати суспільство в епоху глобальних соціальних мереж і блокчейну. Вони не те, щоби припинили відповідати на поточні виклики. Ні. Вони просто не встигають за подіями.
Але з іншого боку – ці старі, наче лайно динозаврів, агрегати влади не збираються мирно здохнути. Вони хочуть жити. Вони, мов ті потвори-уїцраори з видінь автора “Рози Миру”, демонструють дивовижну (й ніким не передбачену, будемо відверті) волю до виживання.
Азійські олігархії відчайдушно намагаються йти в ногу з часом, протиставляючи глобальній інформаційній ризомі нові технології централізованого контролю, побудовані на штучному інтелекті. Більш примітивна російська ерзац-імперія марить тотальною ізоляцією від решти світу, провокує нові перегони озброєнь та створює на своїх кордонах мілітаризовані заповідники радянської архаїки, хоча на це і йде левова частина її бюджету.
Та й в англосаксонському світі держава не спішить до труни. Ризома громадянського суспільства там поки надійно ізольована від істеблішменту, який зробив ставку на штучну “пролонгацію у невідоме” кризи демократії. Та, відповідно, на консервацію державних інститутів “до кращих часів” як гарантію суспільної безпеки. При тому і британському, і канадському, і американському істеблішменту добре відомо, що кращих часів людству не дочекатися.
На цьому тлі Україна демонструє свій особливий шлях. Стрижневі державні інституції в нас прогнозовано вироджуються та миршавіють. Тут ми в глобальному тренді. Водночас у нас розвивається своя “владна ризома”.
На жаль, вона не має нічого спільного з тими версіями громадянського суспільства, які виросли на занепаді європейських держав. Вона вийшла не з міської цивілізації Заходу з її традиціями цехового устрою та магістратами. Вона виросла як гібрид архаїчного українського хутору та спального району, хаотично збудованого навколо радянського підприємства.
Хтось може подумати, що хутір і спальний район настільки несумісні, що не здатні породити гібрида. Насправді це не так. Їх багато що єднає. Зокрема:
- онтологічна байдужість до всього, що “за бугром”;
- культ сили – колективна безпомічність перед жорстким лідером патріархально-кримінального або феодального типу;
- нерозуміння інтелектуальних потреб (свободи мислення, смакових пріоритетів, незалежної креативності, критичного погляду на соціальні феномени, ревізію традиції тощо);
- кланово-родинний спосіб згуртування перед соціальними викликами;
- “жлобство” як абсолютне домінування матеріальних критеріїв успіху;
- ненависть до правоохоронних органів, якщо вони не включені у систему родинно-феодальних зв’язків.
Фактично в нас виростає потужна та ефективна кланово-феодальна мережа, яка бере на себе функції занепадаючої держави. Підґрунтям подій 2014 року на сході України був саме тотальний саботаж вимог української державності тамтешніми феодальними кланами.
Що таке український клан? Якби хтось мав амбіцію написати неакадемічну (себто правдиву і стьобну) енциклопедію сучасної української політики, то стаття “Клан український”могла б виглядати так:
Клан є органічною і традиційною основою українського суспільства. Ніхто не пам’ятає, коли в Україні виникли перші клани. Радше за все, вони тут були завжди. Спроби боротися з ними ні до чого доброго ніколи не приводили. Наприклад, у 944 р. князь Ігор загинув у боротьбі з древлянськими кланами за право другого оброку. А у ХХ-ХХІ ст. клани успішно поховали всі спроби створити українську державу сучасного типу. Дослідники налічують в Україні біля 13 тисяч кланів, які реально здійснюють владу як на місцях, так і на загальнодержавному рівні. У кожному клані є представник силових структур (навіть якщо це лише дільничний, відставний вєртухай або працівник охорони торгового центру). 70% первинних ядер кланів в Україні сформовані родинами правоохоронців. Тому клани часто ділять на ментовські, есбеушні, прокурорські, суддівські, набуїнські, прикордонні, ветеранські та податкові. Є ще також більш екзотичні клани: чисто кримінальні, депутатські, барижні, сільські, мистецькі, активістські, волонтерські, антикорупційні, закарпатські, бурштинові, припортові, видавничі, університетські, шкільні та відьмацькі. У правильному первинному клані має бути визнаний лідер, кілька досвідчених бійців, вправна кухарка, шофер, красиві дівчата, вуличний шнирь (для потреб щоденної розвідки), айтішник традиційної орієнтації, дід-дегустатор, придурок для щоденних знущань і продажний журналіст (варіант – успішна журналістка). Клан має бути готовим не лише вправно бикувати на районі та на фейсбуці, але й вести гібридні війни з іншими кланами, відбивати інформаційні напади, кібератаки та прицільно збивати безпілотники, якщо ті критично наближатимуться до схованок з горілкою та їдлом. А ще клан може делегувати свого представника до тих виборних органів, які створюватимуть ілюзію демократії та місцевого самоврядування (себто бикуватимуть в міжрайонному просторі). Там представник буде голосно репетувати та клястися усіма богами, що не здасть Україну (варіанти: регіон, рідне місто, ріднесенький хутір, наливайку) без бою. А в кінці каденції придбає собі будинок з лазнею та джипа, а найкрасивішій дівчині клану – “короллу”.
Зрештою, українські клани – неозоре поле для досліджень, монографій і дисертацій. Враховуючи, що епоха їхнього розквіту лише на самому своєму початку, автор цього допису вангує, що невдовзі Україна втішить народи світу не лише товстезними монографіями, але й геніальними мистецькими творами на тему незнищенних та непереможних українських кланів.
І тоді усі ті “хрещені батьки” усіх тих П’юзо нагло зблякнуть. Наче пуста сицилійська міль.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
