By 
Наприкінці 1945 року на Київській кіностудії з’явився незвичайний сценарист. Бородань, генерал-майор, на грудях – зірка Героя Радянського Союзу. Петро Вершигора до війни з Німеччиною працював на цій студії режисером. А тепер писатиме сценарій про свій воєнний шлях.
Власне, події, свідком і учасником яких він був як командир Першої української партизанської дивізії імені Сидора Ковпака, Вершигора уже описав – об’ємистий рукопис під назвою “Люди з чистою совістю”лежав у редакції літературного журналу. Автор вважав той твір “нотатками-спогадами”.
Директор студії Олександр Горський поставив умову – сценарій має бути готовий не пізніше кінця травня 1946-го. Пояснив: фільм плануємо до 30-річчя Жовтневої революції (осінь 1947-го). Вершигора знав, як писати для кіно – все-таки кінорежисер за фахом. У призначений термін студія отримала сценарій “Люди з чистою совістю”.
Відтоді почалося ходіння пекельними колами – зауваження редакторів, вимоги дописати одне, підсилити інше. Сценарист не був у захваті. Він правдиво зобразив реальні події, будні побратимів по зброї, навів їхні прізвища. Навіщо приписувати людям те, чого вони не робили, і видумувати те, чого не було?
Студія пояснювала: інакше Москва не затвердить сценарій. Натомість Вершигора терпіти не міг будь-якої фальші, брехні. Зрештою, домовилися змінити прізвища персонажів. Ковпак став Ковалем, Руднєв – Рудим тощо. У жовтні Вершигора надав другий варіант сценарію.
На той момент уже побачили світ його “нотатки-спогади”. Твір оперативно вийшов окремою книгою у видавництві “Московский рабочий”, далі – в Держлітвидаві у серії “Роман-газета”(№ 11-12, 1946 рік). Генерал став популярним письменником. Це полегшило долю другого варіанту сценарію: в грудні сценарна комісія в Москві рекомендувала запустити його у виробництво. Режисером призначили Бориса Дмоховського, художнього керівника Школи кіноакторів при Київській кіностудії. Консультуватиме фільм Сидір Ковпак.
Шанси встигнути до річниці революції ще були. Проте ідеологічні настанови в Кремлі змінювалися швидше, ніж тривало виробництво фільму. В лютому 1947-го Москва надіслала наступну порцію вимог – тепер уже до режисерського сценарію: підсилити зв’язок партизанського загону з народом, виразніше показати керівну роль партії, прибрати епізоди, що демонструють хаотичність і безплановість дій партизанів, брак у них затверджених центром директив тощо. Це означало відкласти зйомки на невизначений термін.
Аж тут 1 березня газета “Правда” надрукувала урядову постанову про присудження книзі “Люди з чистою совістю” Сталінської премії 2 ступеня. Вершигора став “недоторканним”, а книга – класичною. Тому худрада кіностудії, висунувши деякі претензії до режисерського сценарію, допустила його до зйомок. Сценарій відправили до Москви – там швидко затвердили на всіх рівнях.
У середині серпня почали знімати в такому складі: режисер Борис Дмоховський, оператор Михайло Чорний, художник-постановник Олексій Бобровников, асистентка режисера Суламіф Цибульник. У ролі Коваля (прототип Ковпака) – Амвросій Бучма.
Протягом кількох місяців робота просувалася в ударному темпі. Щоправда, до 30-річчя не встигли, але напередодні свята міністр кінематографії УРСР запевнив у газетній статті, що картина вийде на екрани наступного року.
Раптом Москва наказала негайно зупинити зйомки. Мовляв, сценарій позбавлений драматургічного сюжету, головні герої невиразні, діалоги так собі, персонажі розмовляють суржиком… Що ж сталося? Адже нещодавно ці самі чиновники затвердили сценарій і відкрили фінансування. А що відзнятий матеріал “нікуди не годиться”, то режисеру Дмоховському закинули розтрату мільйона рублів. І відсторонили від роботи.
Справжня причина: Ковпаку спорудили бронзовий бюст у селі на Харківщині, де він народився. Нещодавній партизанський вожак “забронзовів” у прямому сенсі. Тож і фільм, який вийде незабаром, має показати його у відповідному статусі супергероя, продемонструвати вигадані подвиги тощо. Вершигора, людина принципова, заявив, що не має бажання брати участь у відвертій брехні. Оці його слова про брехню передали Сталіну (добрі люди постаралися). Вождь був злопам’ятний.
Тим часом кіностудія запросила іншого сценариста – Георгія Мдівані. Він не став виправляти роботу попередника, а написав інший сценарій за книгою Вершигори – “Рейд на Карпати”. Серед діючих осіб з’явився Сталін. Режисером призначили Бориса Барнета, який щойно одержав Сталінську премію за “Подвиг розвідника”. У середині квітня він розпочав підготовчий період.
11 червня 1948-го Політбюро розглянуло план виробництва фільмів. “Скільки тут нісенітниці всякої намічено, – кипів Сталін. – Ось хочуть робити «Рейд на Карпати». Навіщо? Вершигора брехатиме”.Так він оцінив письменника, якому лише рік тому присудив премію свого імені. Пригадав, отже, відмову “покращити” сценарій через небажання брехати (вимога тих змін надходила, схоже, від самого Сталіна).
Фільм закрили. Барнет виїхав на Свердловську кіностудію, Дмоховський – до Ленінграда, де працював у театрі. А письменника атакувала газета “Культура и жизнь”. Далі підключилася “Литературная газета”. Починалася опала…
Кіностудія повернулася до екранізації книги Вершигори лише в 1970-ті, коли режисер Тимофій Левчук узявся за двосерійний фільм “Від Бугу до Вісли”. То була заключна частина його військової кіноепопеї “Дума про Ковпака”. Ідею він анонсував 1974 року в книзі “С любовью к зрителю”, де написав: “Свого часу робилися спроби екранізувати відому книгу П.Вершигори «Люди з чистою совістю».Передчасна смерть письменника-героя перервала ці плани”. Насправді смерть письменника в 1963-му жодним чином не пов’язана із закриттям картини 1948-го, але, імовірно, Левчук хотів бодай у такий спосіб нагадати про історію, яку замовчували протягом чверті століття.
Сценарій написали Ігор Болгарин і Віктор Смирнов, одним з персонажів фільму став сам Петро Вершигора (актор Міхай Волонтир). Прем’єра відбулася 12 лютого 1981-го. Від першого договору на сценарій у грудні 1945-го минуло понад 35 років.
