Колишній військовий і митець про українців

Колишній військовий і митець про українців

Новина про те, що художник Бенксі відвідав Україну й залишив свої рисунки-стінописи, сколихнула не лише мистецьку спільноту країни. Пригадую, як восени приятель надіслав мені в месенджер фотографії графіті на бетонних блоках, які стоять на Майдані в Києві, і я подумав, що хтось намагається, як тепер кажуть, косплеїти, себто симулювати авторську техніку скандального художника. Рисунки з’явилися і в Бородянці та Ірпені, проте певності не було, чи це твори саме “того автора”. Але після того, як 14 листопада Бенксі визнав, що це його роботи, митці й навіть вітчизняні злодії оживилися.

Наступного дня УНІАН повідомило, що художник створив в Україні сім стінописів. Це вперше його твори були зроблені в контексті справжньої війни. Не встигли роботи митця “пожити” і двох тижнів, як 2 грудня “Форбс” написав, що вандали вирізали одну картину художника в Гостомелі. Ігор Абрамович, відомий український артдилер, який успішно продає твори українських художників на міжнародних аукціонах, озвучив можливу ціну такого стінопису – мільйон доларів, проте уточнив, що на якомусь благодійному аукціоні вартість цієї роботи могла б вирости й до 10 мільйонів. Недешевий художник-вандал цей ваш Бенксі.

Богу дякувати, злодіїв спіймали. “Суспільне” розповіло українцям, що крадії походять із різних міст України, така собі експертна група із восьми осіб. Вони зняли зображення разом зі штукатуркою будинку, перенесли його на спеціально підготовлений дерев’яний лист і, за інформацією правоохоронців, мали намір продати. Тепер злодіям світить від 3 до 10 років тюрми, хоча фахівці здебільш кажуть, що цим горе-знавцям мистецтва інкримінується пошкодження майна – козаки зрізали чийсь гіпсокартон чи пінопласт, словом, зіпсували євроремонт. Мені взагалі здається, що їх оштрафують і відпустять, бо, згідно з українським законодавством, якщо твір мистецтва не є на чиємусь балансі й не перебуває в списку якихось пам’яток, то він нічий. Взагалі, за логікою якого-небудь слідчого нашої славетної системи правопорядку, сам Бенксі є злочинцем, бо зіпсував людям майно. Хіба б його викликали знову до України й попросили написати заяву про те, що твір передається на баланс якогось музею, а він кається за вчинений акт вандалізму. Ну, але ви розумієте перспективність цього…

Бенксі став відомим у світі через свій вандалізм і мистецьке хуліганство, тому інформацію про можливе покарання чоловіків, які вчинили акт вандалізму над його вандалізмом, суспільство сприйняло по-різному. Крім того, що він не бере погодження в людей і малює свої стінописи на їхніх євроремонтах, Бенксі більше відомий тим, що є політичним художником і пацифістом. Він попзірка й має силу привертати своїм мистецтвом увагу до світових проблем. Мені здається, що це краще, ніж обливати картини супом чи бігати із голими грудьми, як багато хто чинить, щоб привернути увагу медіа. Дехто припускає, що художник піариться на війні, але я більше схильний вважати, що він так декларував свою підтримку українцям. Усе-таки він чоловік знаний і медійно впливовий.

Але не лише такі анонімні попзірки сучасного мистецтва підтримують Україну. Нещодавно у Нью-Йорку відбулася виставка Теодора Хартлі, військового пілота, інвестора, актора й кінопродюсера, а до того ж ще й художника. Йому майже сто років, проте він досі творить. У 1964 році Хартлі потрапив у аварію на літаку, тож військова кар’єра раптово припинилася. Але в США відставним військовим держава оплачує додаткову освіту, щоб після виходу на пенсію можна було освоїти іншу професію. Я бачив такого відставного полковника на курсі з історії французького живопису, він вивчав історію мистецтва у Вашингтонському університеті. Так от, Тед Хартлі пішов вчитися на фінансиста в Гарвард, потім почав освоювати акторську професію, а  згодом став власником кіностудії. Хартлі є членом низки кіно- і телевізійних гільдій та асоціацій, входить у правління Дослідницького інституту Стедмана Філіппона (стосується спортивної медицини), а також є директором Асоціації Гарвардської бізнес-школи Південної Каліфорнії.

Перед Днем подяки Хартлі відкрив у Keyes Gallery, що в Саг-Гарборі (Нью-Йорк), виставку картин, яку присвятив Україні. На експозиції, яка діяла до 5 грудня, була представлена українська серія Хартлі – колекція з трьох яскравих абстрактних робіт у синьому, червоному, чорному та жовтому кольорах, що поєднують впливи постімпресіонізму та абстрактного експресіонізму. Центральним твором виставки стала картина “Київ: Pro Patria”, на якій шматки червоного, жовтого та синього кольорів мчать до центру картини і стикаються, відскакуючи один від одного, перш ніж фрагментуються і перетворюються на клапті кольору. Барви спочатку здаються розділеними, верхня частина картини складається переважно з відтінків червоного, тоді як нижня половина – здебільшого із синього та жовтого. Але якщо поглянути уважно, то можна розгледіти, що жовтий і синій повзуть вгору. Вони ніби завойовують позиції. Картина є абстракцією битви за Київ, яка розпочалася наприкінці лютого 2022 року, коли російські війська атакували київський аеропорт “Гостомель”, і завершилася 29 березня українським контрнаступом, який змусив росіян відступити. На думку Хартлі, українці побачили свою стіну (як метафору обмеження), а потім прорвали її. До речі, картини продавалися за добрі гроші, а вторговані кошти передали у фонд Олени Зеленської.

Такі люди, як Хартлі чи Бенксі, не мають жодного стосунку до України, але мужність української армії і виграна битва за Київ впливають на уяву людей в усьому світі. “Я з великою повагою ставлюся до них в Україні, я дуже за них переживаю”, – сказав Хартлі про українців і додав, що, якби ця війна була 30 чи 40 років тому, він був би десь там, у літаку над Києвом, і воював би поруч з українцями проти ворога. Часто художників запалює відвага наших воїнів і небажання коритися обставинам. Розповідаючи про своє доволі пізнє звернення до живопису, Хартлі часто говорить про страх: “Усе зводиться до страху. Страх присутній у кожному рішенні, яке ми приймаємо. Що, якщо я помиляюся? Що, якщо це так не спрацює? Що, як я матиму нерозумний вигляд?” У свої 98 років він залишається оптимістом. Хартлі впевнений, що якщо ми зможемо відмовитися від страху невдачі, то зробимо кращі речі.

Російсько-українська війна – це історія не лише про розпач, втрату цінностей і людей, але також і про героїзм, бажання долати перепони. У західному світі, де все тримається на розрахунку й люди бояться втратити набутий комфорт, наш чин спротиву є актом непокори, і кожний може сприймати таку непокору по-своєму, привласнити її. Це може бути небажання коритися знищенню нашої планети, небажання бути пасивним спостерігачем; це заклик до життя, жест волі й сили. Мистецтво показує, що боротьба українців дарує світові надію.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Мистецтво і сміття Зло як кітч