“Коливо” – елемент традиційної культури українців, актуальний до сьогодні

“Коливо” – елемент традиційної культури українців, актуальний до сьогодні
У традиційній духовній культурі побутувало уявлення стосовно того, що смерть людини є лише переходом з одного світу в інший. Українці вірили, що в різний час впродовж року померлі родичі повертаються у дім, що “свої” померлі оберігають дім, захищають живих від “чужих” померлих, від усяких незгод і нечистої сили. Тому для них відкладали символічну частину їжі, яку споживала сім’я за столом, частинку врожаю, що знайшло вияв у присутності на покуті снопа-діда.

Чимало дослідників намагалися з’ясувати подібності у приготуванні та функціях поминальних страв і куті. На тотожність колива та куті звернув свою увагу дослідник Дмитро Зеленін, цю думку згодом розвинув Володимир Пропп. Згідно ж з концепцією Альберта Байбурина, різдвяна вечеря – це вечеря в “іншому” світі: “Використання архаїчної обрядової їжі (сита, кутя) і сама назва снопа “дід”, дають підставу вважати, що такі самі засоби використовувалися для відтворення простору смерті”. До цієї ж проблеми зверталося багато українських дослідників: Федір Вовк, Микола Сумцов, Лідія Артюх, Василь Скуратівський та інші.

Влітку 2009 року автор цієї статті здійснив експедицію на Тернопільщину, де намагався з’ясувати функції та призначення двох страв, які населення с. Сороцького означувало, як “кутя” та “паляниці з маком”. Функціонально вони багато в чому подібні до традиційної поминальної страви українців – “колива”, і виконують ту ж функцію посередника-зв’язківця між світом мертвих і “цим” світом.

То що ж таке “коливо”? Л. Артюх виділяє три різновиди цієї страви: сита, варена крупа із медовою ситою, печений пшеничний хліб, политий медовою ситою. Колись ситу готували із стільникового меду, який закладали у дерев’яну діжечку і заливали крутим окропом. Віск із стільників розтоплювався і спливав, а мед розчинявся”. Отож, сита – це мед, розбавлений водою, підсолоджена вода.

Інший варіант колива готували на території України по-різному: з цілих зерен товченої пшениці, з недробленої ячмінної крупи, з рису. Завдяки інгредієнтам круп’яне коливо дуже схоже на кутю.

Фото: eparhia-salavat.ru

Ще одна форма колива, як зазначає Л. Артюх, поширена на більшості території Полісся, є хліб, накришений (не різаний, а ламаний) у ситу. Цей варіант дуже подібний до приготування  “паляниць з маком”.

У дослідженому населеному пункті на поминках не споживали колива у жодному з трьох варіантів, а також не вживали термінів “сита” та “коливо”. Натомість, як стверджували інформатори, тоді готували все так, як готують на весілля. Про “коливо”, як поминальну страву, більшість інформаторів знають: Я знаю, як була моя цьоця померла в Хмельницьку, татова сестра, то їздили на похорон, то там таке було, але то було з рису. Таке як кутя, але з рису. А в нас такого я не пам’ятаю.

У с. Сороцьке кутю готували двічі – на переддень Різдва і переддень Водохреща. Варили її з пшениці з медом і маком. Готувала кутю господиня, але перед тим хтось із сім’ї обчищав пшеницю від лушпиння. Це було так: Товкли, трошка пшениці всушили, змочили і в мішочок, і праником товкли, шоб тая лушпа відтовклася. Іншим способом очистити пшеницю від лушпиння, було товчіння пшениці в ступі. Потім обчищену пшеницю варили, вимішували, додавали мак, цукор, хто мав додавав мед, горіхи чи родзинки.

Кутю господиня несла на стіл, і ставила її біля колача. Найперше на стіл клали колач, його ставив один із синів або господар. Коли ставили колач, то промовляли: На щастя, на здоров’я, на той рік Коляда!. Тоді вже можна було на стіл ставити кутю. Потім господар заносить до хати пшеничний, житній або вівсяний сніп (“дідух”), віншуючи: Віншую вас з тими святами, з Рождеством Христовим, дай вам Боже ті свєта відпровадити, до Нового року дочекати, від Нового року до Богоявлення, від Богоявленія до Воскресенія, від Воскресення до ста літ, поки нам пан-Біг назначив життя і вік. Христос ся рождає. Після того, як господар поставив на покуті снопа, всією родиною колядували.

Коли усі зібралися, спочатку помолилися, а вже тоді розпочинали вечерю. Вечеряли при світлі свічки, стоячи навколо столу. Спершу кожен мав скуштувати куті, яку їли з однієї миски однією ложкою. Опісля кожний присутній брав окрему ложку і так продовжували трапезу.

Фото: ucfamilymagazine.com

Обов’язком господаря було “нагодувати дідуха”: Брав ложку з кутею і йшов до дідуха, сипав на нього і казав – Їжте діду! …потім вже діти так бавилися – годували дідуха. Варто зауважити, що мешканці села розуміли, що годуючи дідуха кутею годують померлих родичів. Після вечері кутю, що залишилася, а також ложки, якими її їли, залишали на ніч, бо прийдуть померлі їсти кутю. Було зафіксовано три варіанти: 1) ложки ставили у миску з кутею випуклою стороною доверху; 2) ложки зв’язували ниткою докупи і клали біля миски з кутею (сучасний варіант), – оскільки давніше їли кутю однією ложкою; 3) ложки запихали в дідуха за перевесло. На Щедрий вечір перед Водохрещам обряди з кутею повторювались.

Іншою стравою, в якій помітний поминальний контекст, були “паляниці з маком”, які робили лише декілька разів у році. Більшість інформаторів зазначила, що ця страва була лише на свято Преображення Господнього (Спаса – 19 серпня), зустрічалися свідчення, що їх могли готувати також до дня семи мучеників Маковеїв (Маковея – 14 серпня) та в день Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (Чесного Хреста – 27 вересня). Один з інформаторів зазначив, що їх могли зробити будь-коли у році, але лише в пісний день.

Паляниці з маком робили за таким рецептом:

Півлітра молока солодкого, а можна і кислого, трошки соди – пів ложки, дві ложки цукру, трошки солі. То на кілограм муки. Замішують все зразу, муку сиплять по трошки, щоб тісто не було дуже тверде. Там на півгодини чи годину залишають. Потім печуть, то в печі колись пекли. В бляшках печуть. Беруть тісто, відрізають трохи, розкачують такі невеликі сім на десять чи п’ятнадцять сантиметрів, товщина до двох сантиметрів, і воно печеться.  Ще можна олію додавати. Коли вже готові, то складаєм в миску і накриваєм рушником, і так стоять.

[Про мак], берем, наприклад, два стакани маку. Заливаєм окропом і варимо на маленькому вогні хвилин десять. Потім розтирали мак у макітрі, додаєм цукру, можна ще горіхів або ізюму, хто хоче.

[Спосіб приготування], паляниці кришимо чи нарізаємо ножем на маленькі кубики, додається мак, солодка вода з цукром, хто має мед, може давати мед. Залишаєм при кімнатній температурі на пару годин, а тоді вже можна їсти.

Поданий опис дозволяє зробити порівняння способу приготування та інгредієнтів колива та “паляниць з маком”. І тут, і там присутній покришений хліб, розбавлений підсолодженою водою або ж ситою. Відмінним у способі приготування є лише те, що до колива не додавали маку.

Як уже було зазначено вище, українці вірили, що померлі родичі у певні дні, впродовж року, відвідують своїх живих родичів. У весняно-літньому сезоні календарного року таких днів було три: Страсний четвер, Зелені свята і Спаса. По всій Україні 19 серпня вважали днем поминання мертвих родичів. В минулому українці збиралися на цвинтарі, клали на могилки свячені яблука та груші, священики відправляли панахиду. Обрядовою стравою цього дня були коржі – “шулики”, “шуляки” з розтертим маком і медовою ситою. Тісто на коржі робили пісним і прісним, в зв’язку з чим навіть побутувала приказка: Із води та муки пече баба шулики.

Докладний опис приготування шуликів знаходимо у Зіновії Клиновецької: Добре вибить цілу крашанку з цукром і замісить на ній тісто, доливаючи водою і посипаючи перемитим маком. Розкачати тоненькі коржі і підпекти в духовці. Тим часом розтирають в неполивяній макітрі мак, досипаючи цукром і доливаючи потрошку водою, поки не візьметься молоком. Тоді розводють холодною водою, можна з медом, заправляють цукром до смаку, ламають дрібно коржики й розмішують з маковим молоком. – Пісні замішуються на самій воді

Розглянутий опис шуликів майже не відрізняється способом приготування та інгредієнтами від “паляниць з маком” у с. Сороцьке. Відповідно, спираючись також і на матеріали, зібрані у сусідніх селах (Білоскірка, Грабовець, Козівка Тернопільського р-ну, Ілавче Теребовлянського р-ну, Криве, Магдалівка, Митниця, Поділля Підволочиського р-ну Тернопільської обл.), де теж поширений звичай готувати на Спаса “паляниці з маком”, можна зробити висновок, що це одна і та ж страва, але з різним найменуванням і деякими локальними особливостями у приготуванні.

Страва, яка цікавить автора, в літературі знайшла відображення в контексті запису рецепту приготування, аналізу інгредієнтів та простої констатації поширення цієї страви на цій чи іншій території. Рідко хто із дослідників робив спробу з’ясувати поминальну функцію цієї страви. Можливо це пов’язано з тим, що самі інформатори, не вважали її поминальною. Але, як часто буває, суть звичаю і його призначення з часом забувається, але сам звичай залишається. Можливо саме це сталося із “паляницями з маком”? Інформація про те, що день коли готували цю страву був поминальним наштовхує на думку, що мала б бути якась поминальна страва, якою, на думку автора, були саме “шулики” або “паляниці з маком”. Ще одним аргументом на користь цієї думки, виступає віра місцевого населення, що на Спаса потрібно під час трапези, згадувати померлих родичів, а також залишати їм на підвіконні чи деінде склянку свяченої води накриту кусочком хліба.

Отож, опрацьовані матеріали наводять на думку, що можна погодитись з міркуваннями дослідниці Л. Артюх стосовно того, що кутя була відповідником поминального колива. Іншим відповідником, на думку автора, виступають “паляниці з маком”, але повністю стверджувати це не можна, детальніші висновки, можна буде зробити, дослідивши більшу територію.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ