Кораблі, дірки й безперспективність

Кораблі, дірки й безперспективність

У ніч із середи на четвер 15 грудня в паблікахіз космічною тематикою з’явилося повідомлення: “Наземні служби Роскосмосу виявили значний витік невідомої речовини з агрегатного відсіку корабля «Союз МС-22», що його пристикували до модуля «Рассвет» Міжнародної космічної станції”. На світлинах, що супроводжували повідомлення, була хмара блискучих крижинок, які вилітають із невидимої дірки в металевому корпусі російського корабля.

Любителі й мережеві стейкхолдери космонавтики не забарилися з коментарями: “Двадцять другий впісявся”, “Нові пригоди русокорита”, “А батут знов порвався”, “Техніка русні пробиває дно”. І це далеко не найзліші з відгуків.

Вранці того самого четверга російські спеціалісти із Центру керування польотами повідомили, що, за даними телеметрії, порушена герметизація системи забезпечення теплового режиму “Союзу”. Витік теплоносія, згідно з попереднім аналізом, відбувся в зовнішньому контурі системи, де циркулюють 33 літри охолоджувача — ізооктану ЛЗ-ТК-2. Однією з головних версій того, що його спричинило, спеціалісти назвали аварію, викликану порушеннями на етапі виробництва космічного апарата.

Ну й, зрозуміло, росіяни до того всього додали припущення про мікрометеорит, що теоретично міг пробити корпус злощасного корабля. Більшість експертів переконана, що ймовірність метеоритного ураження радіатора “Союзу” десь у 50–100 разів нижча за ймовірність банального виробничого браку, але, як полюбляють казати в московських краях, “не пойман — не вор”.

У зв’язку із цим можна було б згадати й ту таємничу дірку, що з’явилася в борті “Союзу МС-09” у 2019 році. Росіяни й досі не визнали, що її зробив, а потім заклеїв гумкою “на авось”їхній монтажник. Натомість — зрозуміло, що суто неофіційно — вони натякають на “диверсію”, здійснену вже під час польоту, і на “психічні розлади” одного з тих американських астронавтів, які тоді перебували на станції.

Але повернімося до “Союзу МС-22”. Відомо, що за програмою польоту МКС саме на цьому кораблі 28 березня наступного року мають повернутися на Землю двоє росіян та американськийастронавт Френк Рубіо. Якщо корабель буде визнано непрацездатним, йшлося в повідомленні, то Роскосмосу для гарантованої евакуації цих трьох доведеться відправити до станції додатковий “Союз” в автоматичному режимі.

Ще пізніше з’явилася інформація, що температура всередині “Союзу” піднялася до 50 °C. І що росіяни намагаються охолодити пілотовану капсулу, аби там, серед іншого, не почалося руйнування матеріалів внутрішнього оздоблення. Руйнування з виділенням в атмосферу станції отруйних речовин.

Тож, найімовірніше, корабель із фатальним (як ми тепер знаємо) для росіян номером 22 таки буде визнано непрацездатним. І не факт, що рятувальне судно з іншим номером не матиме технічних дефектів.

Ненадійність і непередбачуваність російської космічної техніки давно є темою як для серйозних інженерних досліджень, так і для анекдотів. Можна згадати й демарші західних космічних агенцій щодо цього й попередження безпосередніх учасників програми МКС. А ще пам’ятаємо фільм-катастрофу кінця 1990-х “Армагедон”, у якому на брудній, напіврозваленій і доведеній до критичного аварійного стану російській станції “Мир” герої фільму зустрічають колоритного довбня в ушанці, якого американські сценаристи, недовго думаючи, назвали Левом Антроповим.

У фільмі аварійна російська станція безславно й люто гине, проте без людських жертв і наслідків для земної поверхні. Реальність, як ми знаємо, зазвичай жорстокіша та вигадливіша за кінематограф. Можна лише здогадуватися, як почуваються тепер семеро мешканців МКС, які залишилися без достатньої кількості евакуаційних можливостей. Та ще й по сусідству зі зламаним космічним кораблем, що поступово, повільно, проте невідворотно розжарюється під променями Сонця, силу якого не стримує ані земна атмосфера, ані достатня кількість термічної ізоляції.

Небезпека щодня буде зростати. Варто лише нагадати, що в агрегатному відсіку “Союзу” все ще багато палива, яке також потребує охолодження. Отже, перспектива сумна.

Мені, серед іншого, здається, що ми є свідками настання історичних сутінків російської пілотованої космонавтики.

Сім десятиліть тому радянська імперія почала створювати свою ракетно-космічну галузь. У неї були вкладені державні зусилля, кошти та прямі людські жертви, обсяг яких буквально виходить за межі уяви не лише пересічної людини, але й більшості спеціалістів із космонавтики. Травмована війнами та людожерськими соціальними експериментами країна-жебрак не була здатна заповнити товарами першої необхідності полиці харчових і побутових крамниць. Проте довгі десятиліття відчайдушно змагалася за панування в космосі з наймогутнішою та найбагатшою силою світу — Атлантичним союзом, на чолі якого стояли США.

І не лише змагалася, але й вряди-годи здобувала те, що радянські пропагандисти полюбляли називати “пальмою першості”. Перший в історії людства штучний супутник Землі, перший пілотований космічний корабель із Гагаріним на борту, перші фотографії зворотного боку Місяця, перший вихід у скафандрі у відкритий космос, перші м’які приземлення автоматичних станцій на Місяці й Венері, перша відвідувана людьми орбітальна база. Це неповний перелік тих “пальм”, за які дорого заплатили народи СРСР.

Водночас правителі імперії добре усвідомлювали розміри плати. Недарма один із чільних партійно-урядових наглядачів за радянською космічною програмою так прокоментував невдалий запуск велетенської, фантастично дорогої та інженерно невдалої “місячної” ракети Н-1: “Ми ж оце цілими містами в космос стріляємо”.

Росія, проголосивши себе спадкоємицею радянських космічних досягнень, з перших своїх кроків почала розбазарювати накопичений потенціал. Розбазарювати швидко та бездарно. Деградація російської космічної галузі у 90-ті була такою блискавичною, комплексною та загрозливою для тодішньої глобальної науково-технічної кооперації, що американцям довелося терміново підставити плече спадкоємиці-інваліду. Серед іншого — профінансувати побудову двох опорних російських модулів Міжнародної космічної станції. А ще завантажити транспортні кораблі — “Союзи”і “Прогреси”— своїми добре оплаченими замовленнями.

Це не дуже допомогло. Галузь і далі втрачала. Керівна російська олігархія напівсонно спостерігала занепад виробничої культури на заводах, технологічну відсталість, що зростала з року в рік, тотальну корупцію, некомпетентність і неспинну брудну гризню в керівній ланці. Панівна олігархія стрепенулася лише тоді, коли одна за одною почали вибухати й падати ракети-носії з військовими супутниками. Але рятувати космічну галузь відправили не досвідченого менеджера, а професійного політикана Рогозіна.

Професійний політикан добив її остаточно. Після чого був відсторонений від керівництва, відправлений на Донбас під обстріли “Хаймерсів” і майже зник там із медійних радарів.

Тепер маємо право констатувати: російська пілотована космонавтика не має притомної перспективи. Рогозінські прожекти на штиб майбутнього “важкого” космічного корабля “Орел” і майбутньої “національної” орбітальної станції РОСС поки що не просунулися далі пропагандистських картинок і макетів для фотографування. І не просунуться в умовах тотальних санкцій, занепаду російської економіки та подальшої деградації виробництва.

Корабель “Союз”, що працює і нині, був спроєктований ще в першій половині 60-х років для радянської місячної програми. За 55 років експлуатації він морально та технологічно застарів і перетворився, як бачимо, на потенційну загрозу для своїх екіпажів. Американці вже припинили фрахтувати “Союзи” для перевезення своїх астронавтів, на черзі — Європейська космічна агенція. Якщо “Союз МС-22” буде визнано втраченим, кораблям цієї серії може бути заборонено стикуватися зі МКС. І навіть якщо така заборона не набере чинності, довіра до основного і єдиного російського космічного транспортного засобу буде фундаментально підірвана.

І керівництву Роскосмосу залишиться, либонь, вишикуватися в колону, урочисто прокрокувати з вінками до пам’ятника Гагаріну й хором там прокричати: “Юра, мы всё просрали!”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.