By Нещодавно з уст Ярослава Качинського пролунало провокативне “з Бандерою Україні в Європу – зась!” Хочеться відповісти на цю репліку виважено та ґрунтовно, без образ і гніву, проте правдиво та щиро, розкрити в історичних фактах обличчя тогочасної Польщі, аби зрозуміти чи личить їй бути в ЄС з історичною спадщиною часів діяльності ОУН, якщо того не варта Україна!?
Хочеться нагадати, що в 1930-тих роках польським націоналістам вдалося ввести в університетах так зване “лавочне гетто” для єврейських студентів. А у 1937 р. правлячий режим Польщі уклав союз із п’ятитисячним Націонал-радикальним рухом Фаланга та поставив фалангістів керувати проурядовим Союзом молодої Польщі. То хіба польський терор чинився не польськими нацистами і фашистами? Адже їх не бракувало: Організація фашистів Чорна Фаланга, Польська націонал-соціалістична партія, Польська націонал-соціалістична партія Варта, Націонал-соціалістична партія міст і сіл, Національно-радикальний табір Фаланга тощо.
Чи можна в ЄС країні, що не покаялася за терор і геноцид українців під час пацифікації та санації?! Чи пам’ятає Варшава про її урядові плани знищення євреїв, українців, німців!? Чому замовчує про концтабори і винищення українців, терор полонізації східних кресів? То хто породив симетричну відповідь з боку ОУН? Адже лише на невеличких українських етнічних землях Холмщини у 1942-1944 рр. поляки знищили 53 села й до 5 тисяч українців! Чи вибачилась Польща за депортаційну акцію “Вісла”? Дивно, що для такої Польщі місце у нинішньому ЄС, якщо для “України із Бандерою” його немає?!
Разом з тим зауважу, що у нашій недавній історії були й спільні перемоги. Згадати хоча б українсько-польський похід і визволення Києва від російських військ, спільну й переможну оборону Варшави від більшовицького наступу тощо… Тож у дзеркалі українсько-польських взаємин ХХ ст. є не лише тіні, а проблиски світла. Слід пам’ятати, що поляки – теж слов’яни найближчої до українців гілки й, відтак, ми є народами-братами. А щодо деяких історичних моментів у взаєминах під час Другої світової війни, зокрема і згадуваних волинських проблем, мушу нагадати, що ніщо не виникає з нічого й у всього є свої причини. Тож польським адептам однобічного обвинувачення українців у “волинській різні” не варто забувати про її предтечі: польську політику пацифікації українців і способи її проведення, процеси над громадськими організаціями і політичними партіями (наприклад процес “56” у Луцьку 1934 р.), політичні репресії й релігійні утиски у міжвоєнний період (зокрема заперечення повернення владики УГКЦ А. Шептицького до Львова у 1920-х рр.) й врешті про польський терор щодо українців під час Другої світової війни. Разом з тим, вважаю, що це питання багатогранне і складне, й надто заполітизоване.
Водночас сучасній Польщі новітня Україна потрібна як спільна страховка і запорука безпеки від впливів та тиску Росії, і це польський істеблішмент чудово розуміє та усвідомлює. Українці теж повинні цим користатися й розвиватись у взаємній співпраці, незважаючи на те, які уряди за партійною складовою та ідеологічною ознакою керують в цей момент як у Польщі, так і в Україні.
Щодо питання пошанування Бандери, переконаний, що це внутрішня справа України. В іншому разі так само можна по різному оцінювати діяльність багатьох видатних постатей, того ж таки Хмельницкого чи, скажімо, Костюшка, який для одних є борцем за незалежну Польщу, для інших – ворогом. У кожного народу, що має непросте державотворче минуле та складну історію, що особливими жилами вплітається в історію сусідніх народів, завжди будуть контроверсійні питання. І дослідження та розв’язання подібних вузлів з минулого потрібно адресувати фаховим історикам, що дотримуються відповідного рівня наукового вивчення та аналізу, уникають їх розрубання з огляду на політичну доцільність, та загравання з національними чи іншими почуттями сучасного суспільства.
Стосовно ж українсько-польських стосунків, я певен, що наші країни очікує ще щільніше зближення й попереду видніється якісно новий рівень співпраці, особливо з огляду на перспективу можливих політичних і економічних негараздів для європейської спільноти років за 7-10. Гадаю, що співпраця України і Польщі буде взаємовигідною зв’язкою, як щодо забезпечення різнобічних аспектів проблем державної безпеки, так і щодо урегулювання прагнень тотальних апетитів Росії та імовірних ускладнень у західному напрямку для обох країн.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій.
