By Відчуття захвату від роботи у сфері біології чи фізики пов’язане із вищим рівнем задоволення від праці та кращим психічним здоров’ям дослідників. Але не всі однаково оцінюють задоволення. Про це йдеться в статті, опублікованій польським науковим інтернет-порталом Pulsar.
Брендон Вайдянатан, соціолог із Католицького університету Америки, що у Вашингтоні, та його співробітники розіслали анкети до понад 3 тис. науковців – здебільшого біологів і фізиків – з Індії, Італії, Великобританії та Сполучених Штатів. Вони запитували про задоволення від праці, культуру робочого місця, досвід, пов’язаний із пандемією COVID-19, і роль естетики в науці. Відповіді продемонстрували, що оцінювання науковців як повністю раціональних осіб, які керуються логікою, – помилкове. “Краса для них насправді є важливою, – сказав Вайдянатан часописові Nature. – Вона впливає на наукову практику та пов’язана із добрими результатами”.
Дослідження Work and Well-Being in Science показало, що 75% респондентів вбачають красу в тих явищах, які досліджують, а для 62% це було навіть мотивацією для того, щоб розпочати наукову кар’єру. Половина анкетованих заявила, що краса допомагає витримати труднощі та пережити поразки, а 57% завдяки їй краще розуміють науку. “Науковий погляд ініціює в мозку такі самі процеси, як сприйняття гармонії в музиці”, – підкреслює Вайдянатан.
Дезіре Дікерсон, академічна консультантка з питань психічного здоров’я із Валенсії, каже, що вона, як і її чоловік-фізик, не була здивована значенням краси при наукових дослідженнях. “Це їхня справжня рушійна сила, – коментує вона. – Відчуття захвату в щоденній праці змушує нас почуватися здоровішими й щасливішими”.
І хоч спостереження краси в роботі може допомогти науковцям переживати труднощі, є чимало чинників, які це ускладнюють. “Клопоти з адміністративними обов’язками, написання заявок на гранти й тиск необхідності довершення праць”, – перелічує Вайдянатан.
Дослідження показало, що 72% науковців є “швидше” або “повністю” задоволені своєю роботою. Водночас серед жінок виявився вищий рівень професійного вигорання, а 25% студентів післядипломного навчання мали високий рівень психічних проблем, тоді як серед старших академіків із цими розладами зіткнулися лише 2%. Вайдянатан каже, що очікував відмінностей щодо стану психічного здоров’я між викладачами та студентами, але не аж на такому рівні. “Студенти в дуже поганій ситуації, – визнає Дікерсон. – Не треба цього легковажити”.
