Криївка майбутнього

Криївка майбутнього

Зараз важко повірити, що якихось три роки тому значна частина мешканців так званого цивілізованого світу бачила своє найближче майбутнє в повністю глобалізованому життіз умовними кордонами, дешевими авіалініями, доступними апартаментами коло моря чи в європейських столицях, захопливими подорожами по екзотичних закутках планети тощо. Але несподівано головні флагмани глобалізму – ліберальна демократія разом із ринковою економікою – здулися, як повітряні кульки біля входу до нового магазину “європейського” секондхенду відразу після відкриття. Спочатку прийшла пандемія коронавірусу, а потім повномасштабна російсько-українська війна. Більшість із нас зараз слабо собі уявляє, що з нами буде після завершення воєнної агресії, якщо виживемо. Інша річ – меншість, яка, на відміну від більшості, завжди була краще поінформована. Виявилося, що коли бідніші й романтичніші марили опинитися в гущі світового party за принципом “де попало, з ким доведеться, як вийде, коли вдасться”, то багатші й прагматичніші вже планували своє елітарне усамітнення за програмою all exclusive. Простіше кажучи, готували собі “криївки” для багатих і впливових.

Проблема в тому, що старі виклики, як-от кліматичні зміни, збільшення прірви між багатими й бідними, питання Глобального Півдня, перенаселення планети тощо, не тільки нікуди не зникли, але й суттєво зросли. Зокрема, і через нашу війну: вибухи десятків мільйонів бомб, мін, ракет та інших боєкомплектів; мільйони гектарів спаленого лісу, отруєння і пошкодження великих водойм, “фарширування” мінами неозорих просторів сільськогосподарських земель; перервані глобальні ланцюжки доставлення товарів і продовольства, “відродження” вугільної промисловості, нові “перегони озброєнь” – усе це вже суттєво погіршило екологічну й економічну ситуації у світі й ще довго матиме руйнівний вплив на планету. Війну колись таки вдасться зупинити, але не наслідки, скажімо, глобального потепління, яке, на думку фахівців, уже незабаром принесе людству масштабні стихійні лиха, проблеми з водними й харчовими ресурсами, а потім і наступні велетенські міграційні хвилі, а також, цілком можливо, локальні війни за здобуття чи захист наявних природних і цивілізаційних благ. Під час цього, імовірно, багато людей загине, а життя інших стане нестерпним чи щонайменше нещасливим. І лише невеликій частині осіб вдасться захиститися від багатьох цих лих у завчасно приготованих надійних криївках.

Різного типу місця тимчасового чи й постійного перебування щонайдалівід усіх “інших” заможні й передбачливі люди почали створювати давно, принаймні задовго до пандемії й війни. Драматичні події останніх кількох років лише актуалізували й прискорили їх зведення. Такого типу криївки кожен планує розбудовувати з огляду на власну фантазію і наявні ресурси – на землі чи на воді, під землею чи в космосі. Найбільш, мабуть, відомим із цього типу “фантазій” є проєкт Ілона Маска з переселення вибраної кількості землян до колоній на Марсі чи на Місяці. Ця ініціатива ніби ще не реалізовується, але потрібно зважати на те, що ми – прості їдці інформаційного хліба – дізнаємося про деякі проєкти вже після їхньої реалізації.

Щоправда, усіх нас зараз більше захоплює “сенсація” про розгалужені й численні підземні сховища для російської еліти, так звані бункери путіна. Днями в телемарафоні опозиційний російський політик Геннадій Гудков повідомив: “Секретні бункери – це цілі підземні міста… Там є підземне метро, є пункт ведення ядерної війни на глибині 150–170 метрів, ну може бути на глибині 200 метрів типу бетонного такого гігантського виду яйця, підвішеного на амортизаторах, щоб у разі ядерного вибуху зберігав свою функціональну здатність управління військами… Звичайно, усі ці бункери існують, вони досить укріплені, там є система автономного очищення повітря, автономного подання води, якісь захисні механізми, там обладнані медичні пункти, лікарні. Тобто це такі собі підземні селища, які здатні захистити на роки десятки тисяч людей”.

Однак це є сенсацією – нагадаю ще раз – лише для людей слабо поінформованих. Про довжелезні підземні бункери з сотнями комфортабельних квартир для багатіїв на території Німеччини, у яких можна пересидіти умовну ядерну війну, преса повідомляла вже кілька років тому. Фотографії містечок на штучних островах, які можуть автономно дрейфувати водами океанів, теж уже з’являлися в інтернеті. А скільки із цього не стає та й не стане відомим?

Та річ навіть не в цьому, адже пошук власної криївки, найімовірніше, стане незабаром навіть серед не найбільш заможних одним із найпоширеніших світових трендів. Маріан Зальцман, людина, прогнозам якої багато хто довіряє, уже попередила: “Не дивуйтеся, коли апартаменти чи окремі житлові поселення на ринку незабаром почнуть змагатися запасами чи готовністю до екстрених випадків, а не відмінними спортзалами чи клубами. Мій приятель сказав, що недавно оглянув люксусове «містечко» з резиденціями, яке могло похвалитися складом дворічних запасів речей першої потреби та своєю «швидкою» медичною службою з респіраторами та кисневими балонами”.

Отже, як кажуть, процес пішов. Залишається питання, що робити всім тим, які не матимуть змоги зафундувати собі хоч би якийсь куток в елітарній криївці? Можна повернутися в село і відновлювати покинуту хату. Або купити ділянку десь у глушині, посеред лісу чи боліт, і там облаштовувати власний “схрон”, наприклад, за бандерівським проєктом. У містах приватизовувати підвальні приміщення в багатоквартирних будинках чи організовувати оборонні стартапи в занедбаній промисловій зоні. Та найкраще все ж творити малі, міцні й надійні спільноти однодумців, нормальних людей, з якими завжди вдасться щось придумати. Недарма ж кажуть, що “гуртом і батька легше бити”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.