Культура як досвід поколінь

Культура як досвід поколінь
Дискусії навколо культури в нашому суспільстві то розгоряються, то затихають. Зазвичай акценти в них скеровані на дії (чи бездіяльність) органів влади, депутатів, керівників, міністрів, начальників тощо. Під час таких обговорень наші заклади культури часто порівнюють із закордонними, мовляв усе там краще, ніж у нас. Однак загалом такі порівняння поверхневі, а дискусії мають реактивний, а не проактивний характер.

Сьогодні Україна переживає затяжну системну кризу сфери культури, вихід з якої потрібно шукати через системні скоординовані дії на різних рівнях влади. Окремі запозичення із зарубіжних практик, наприклад, добір керівників закладів культури на конкурсній основі, не дають бажаних результатів, а виявляють цілу низку проблем. Хоча й такий результат може стати матеріалом для подальших роздумів і пошуку глибших причин.

Насамперед треба осмислити, що таке культура. Чіткої дефініції цього поняття нема і не може бути. Тлумачення його залежить від часу і місця, від роду занять і освіти, від етичних, естетичних, політичних й ідеологічних уподобань, від рівня розвитку економіки і політики у суспільстві тощо. Поняття “культура” є мультидискурсивним, воно, як і решта понять, у яких семіотично об’єднується цілісний процес, не підлягає дефініції.  Культура – це складний суспільно-історичний процес формування смислів. Парадигми культури як соціальної сфери змінювалися в різні епохи в кожній країні. З кінця 40-х років тлумачення культури в державах Європи змінювалось кілька разів, що відповідним чином впливало на формування моделей культурної політики.

Системні зміни в сфері культури можливі тільки при осмисленні її сутності, при розумінні її значення як ресурсу розвитку і модернізації суспільства. Особливо таке розуміння потрібне суб’єктам, які безпосередньо чи опосередковано впливають на сферу культури.

Колись на зустрічі Ангели Меркель з представниками федерального уряду, науковцями і діячами культури Німеччини відбулось обговорення шляхів подолання кризи 2008 року й подальшої модернізації країни. Головною темою дискусії було те, що піднесення держави найперше залежать від розвитку науки і культури. З цією тезою погодяться й українські політики, однак, щоб від слів перейти до справи, треба розуміти сутність і значення культури, збагнути її соціальний і економічний аспекти.

Пропоную поглянути на культуру як на досвід поколінь. Культурою можна вважати все те, що створила людина, істота, яка має здатність осмислювати і змінювати себе та оточуючий світ, керувати своєю діяльністю, співпрацювати з іншими, організовувати спільноти тощо. Для цього людині власного досвіду недостатньо, їй потрібна мудрість багатьох поколінь. І це не тільки практичні навички виготовлення, будування, вирощування тощо, а й теоретичні знання, перевірені часом традиції, а також помилки і невдачі. Це досвід морально-етичний, вміння різних людей жити разом.

Культура – це не тільки накопичення і фіксація досвіду, але й форми, методи і засоби його осмислення, інтерпретації, верифікації і передачі, адаптації до сучасних умов. Колективний досвід – це важливий суспільний ресурс, який потрібно вміти використовувати.

Використання досвіду залежить від організації та управління культурною діяльністю заради розвитку суспільства, спільноти, громади, окремої людини. Цей процес складний, бо він не дає прямих обчислювальних результатів, а має віддалену, приховану ефективність. Культура, формуючи спільні цінності, морально-етичні правила і норми, міри споживання, суттєво впливає на рівень розвитку суспільства. Глобальну кризу 2008 року Пол Круґман, аналітик “The New York Times”, вважає помстою надмірностей. Застереження від надмірностей споживання бачимо і в натюрморті з вудилом голландського художника ХУІІ століття Торентіуса, де він поруч з алегоріями різних мір використав цитату з церковного гімну “Хто нехтує мірою, той згине від надмірностей”.

Досвід творить основу пам’яті. Використання досвіду забезпечує збереження традицій, вкоріненість людини в свій соціокультурний простір, стає предметом критичного осмислення і оцінювання напрямів розвитку суспільства, допомагає запобігати загрозам і використовувати нові можливості, а тому є важливою опорою, що походить з глибини віків. На основі мудрості роду, громади, спільноти, народу твориться новий досвід для прийдешніх поколінь.

Нехтування досвідом розриває зв’язки між поколіннями, сприяє різним популістським маніпуляціям,  фрагментує суспільство на антагоністичні групи. Особливо ці загрози загострюються в епоху домінування цифрових технологій.

Отже, щоб знайти вихід із кризи української культури, треба ставити правильні запитання, які розкриють взаємозалежність різних сторін суспільного життя, покажуть важливість культури як інтеграційного ресурсу і допоможуть сформувати таку культурну політику, яка сприятиме впровадженню реформ і модернізації нашого суспільства. Тому сьогодні важливо активно розвивати гуманітарні науки, дослідження, менеджмент та економіку культури, створювати інститути й центри культурної політики. Це дасть змогу використовувати людські ресурси, підвищувати професіоналізм і творити наукові засади осмислення значення культури як важливого ресурсу для розвитку суспільства.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ