By В умовах глобалізації поширеним є тлумачення навколишнього світу як ойкумени, що має низку характеристик не тільки як система, але і як простір.
Наприклад, у неї є центр, що відтворює і транслює сенси, прицентрова й периферійні підсистеми (регіональні культурні простори), пов’язані між собою. Ойкумена динамічна та нестабільна, вона постійно трансформується, але не втрачає смислової цілісності, хоча всі її підсистеми зберігають унікальну специфіку. Її ключовою ознакою є культура, де формуються головні сенси й міфи, які об’єднують ойкумену. Світовий культурний простір визначається єдністю знаково-символічного, ціннісно-нормативного та обрядово-ритуального рівнів, складається з підсистем, що перебувають у динамічній супідрядній рівновазі.
Одним із ключових процесів, який сьогодні відбувається в ойкумені, є культурна глобалізація. Замислюючись над її майбутнім, дослідники (Р. Робертсон, Н. Ноєль-Нойман, С. Айзенштадт, У. Ганерсон) визначили чотири ймовірні варіанти розвитку сучасного світу: культурна поляризація –передбачає формування культур і ідентичностей, які протиставляються одна одній і спричиняють формування певних регіональних утворень; культурна асиміляція – базується на формуванні універсальних правил і норм, активному поширенні гомогенної масової культури; культурна гібридизація – передбачає формування певних локальних культур, які взаємодоповнюють і взаємозбагачують одна одну та протистоять масовій глобальній культурі; культурна ізоляція – певні культури ізолюють себе від глобальних процесів.
Серед цих трендів найбільш потужними є культурна асиміляція та культурна поляризація. Перший із них спостерігається в розвинутих країнах зі жорсткою міграційною політикою (США, Канада, Австралія), де переселенці поступово асимілюються, переймаючи традиції і спосіб життя приймаючої держави. Натомість культурна поляризація притаманна європейським країнам, куди масово емігрують мусульмани, що не прагнуть “змішатися”із місцевими.
Вони навпаки жорстко обстоюють свою культуру й традиції, іноді нав’язуючи їх європейцям. У Німеччині, Франції та інших країнах, де багато мігрантів, це спричиняє посилення протистояння з місцевим населенням чи навіть його витіснення. Відбувається “повзуча ісламізація” європейських держав. Значне зростання чисельності мігрантів у ЄС набуває ознак гуманітарної кризи, що базується не лише на економічних та політичних чинниках, але й на ціннісних позиціях мігрантів і європейських громадян.
В Україні, де мешкають представники понад 140 етносів, відбувається культурна гібридизація, коли різні народи намагаються співпрацювати і обмінюватися культурними зразками. Однак представники деяких етнічних груп (угорці, румуни, поляки) не прагнуть вивчати українську мову, а тому не можуть реалізувати себе в Україні. Це також призводить до напружених відносин із сусідніми країнами – Угорщиною, Румунією, Польщею, які звинувачують Україну у порушенні свобод національних меншин, зокрема щодо користування рідною мовою. Насправді ж право на навчання і спілкування мовою нацменшин закріплене у законодавстві, а знання української як державної є обов’язковим для всіх.
Також в Україні спостерігаються асиміляційні процеси: з одного боку, посилюється вплив масової культури, відбувається вестернізація, поширюються цінності західної цивілізації, зокрема ідеї свободи, демократії, приватної власності, захисту прав людини; з іншого – на нас впливає Російська Федерація, що, спекулюючи спільною історією, намагається нав’язати нам патерналізм, авторитаризм, етатизм. Та як би росіяни не наполягали на ідеях “слов’янської єдності”чи “братніх народів”, вони завжди бачили нас “меншими братами”, формували в нас комплекс меншовартості.
За цих умов ми маємо чітко визначити, які ціннісні є для нас важливішими – західні чи російсько-євразійські. Ми повинні протидіяти російській інформаційній агресії, адже кремлівські пропагандисти досі намагаються поширити міф про те, що Україна є штучним утворенням, а ми ніколи не мали своєї культури, мови й історії. Насправді ж у XVII-XVIII ст. українці суттєво вплинули на формування російської культури, освіти й науки. Наприклад, українець Ф. Прокопович був радником Петра I, українець С. Яворський розвивав Російську православну церкву, українець К. Розумовський очолював Російську академію наук. Випускники Києво-Могилянської академії фактично започаткували російську освіту і науку: у XVIII ст. із 22 ректорів Слов’яно-греко-латинської академії в Москві 15 були вихованцями КМА, а з 27 професорів філософії 20 були українцями.
Одним із найоптимальніших напрямів співпраці різних культур і цивілізацій є мультикультуралізм, що проголошує перехід від політики включення індивідуальних і групових відмінностей у більш широкі структури до визнання їхнього права на існування як інших.Мультикультурна свідомість заснована на діалозі, взаємообміні та взаємозбагаченні різних культур і світоглядів. Це особливо необхідно країнам, що приймають іммігрантів і потребують розв’язання проблем міжкультурної співпраці без силового втручання чи економічних санкцій.
Нині ключовим механізмом міжнаціональної взаємодії є толерантність, основні принципи якої затверджені резолюцією Генеральної конференції ЮНEСКО 16 листопада 1995 року. У декларації зазначено, що ескалація нетерпимості й конфліктів потенційно загрожує всім частинам світу, а тому порозуміння необхідно знаходити не тільки на рівні політичного спілкування, а й у повсякденному житті, формуючи шанобливе ставлення до самобутності представників різних культур. Отже, мультикультуралізм повинен базуватися на загальнолюдських гуманістичних принципах і повазі до кожної національної культури.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
