By Приблизно пів року тому на мою поштову скриньку прийшов лист про те, що французький нобелівський лауреат Люк Монтаньє “відкрив”, що коронавірус SARS-CoV-2 з’явився унаслідок маніпуляцій в лабораторії в Ухані та що в нього закладено сегмент ВІЛ. Відразу ж до мене звернулося кілька людей, адже твердження відомого вірусолога звучали привабливо, а до того ж мали ще й додаткову вагу, бо Люк Монтаньє у 2008 році отримав Нобелівську премію за те, що на початку 1980-х він першим зумів ізолювати ВІЛ – пише хорватська науковиця Таня Рудеж у часописі Jutarnji list.
Я відразу ж відповіла, що Монтаньє не навів жодного доказу на підтвердження своєї теорії. “Як ти можеш щось таке казати. Адже він все ж нобелівський лауреат, мабуть, знає, що говорить”, – сердито зреагувала одна з моїх знайомих на Facebook.
Але докази з’явилися дуже швидко: вчені, які досліджують коронавірус, спростували заяви Монтаньє. Вони не тільки не знайшли ніяких закладених секвенцій ВІЛ, але й дізнались, що обидва віруси майже неможливо порівняти за їхнім походженням, біологією, клітинами, що атакують, і симптомами, які викликають. Єдиною подібністю є те, що обидва є РНК-вірусами.
Люка Монтаньє (88) я зустрічала два рази й проводила з ним інтерв’ю: спочатку у Парижі у 2001 році, а потім у Венеції у 2005-му, коли брала участь у конференції, присвяченій майбутньому науки, яку на острові Сан-Джорджо Маджоре організовував покійний італійський онколог Умберто Веронезі. У тих розмовах Монтаньє був раціональним, дещо скупим на слова. Та після того, як він отримав Нобеля, то звернув на псевдонаукові води й почав робити дивні заяви.
Багато хто почне говорити, що Монтаньє страждає на “Нобелівську хворобу”. Це феномен, яким описують поведінку вченого, нагородженого премією Нобеля, який у свій подальший період підтримує чи й бере участь у псевдонаукових “дослідженнях”. “Нобелівську хворобу” приписують низці лауреатів, які раніше прислужилися людству, наприклад, Лайнусу Полінгу, який отримав дві Нобелівські премії: за хімію і мир.
Цей епізод із Монтаньє я описала, щоб нагадати, що в науці немає “священних корів”, а єдиною святістю є докази для тверджень, які виголошуються. Свою першу науково-популярну статтю на тему високотемпературної надпровідності я написала як випускниця фізики у 1987 році для газети Studentski list. За останні 33 роки я зрозуміла, що найбільшим джерелом науки є динамічний процес пізнання: як тільки хтось оголосить, що щось відкрив, то науковці з цієї сфери відразу ж захочуть це перевірити. Якщо ти щось накрутив або ж несвідомо помилився, то це раніше чи пізніше буде викрито, найчастіше – швидко. І це постійно підштовхує науку вперед: наука не є узаконена межа догми, а звивистий шлях індивідуальних пізнань до цілісного образу якогось явища і феномена.
У тому, що наука звивистим шляхом просувається вперед, ми могли переконатися упродовж останніх 10 місяців пандемії. Коли в Ухані з’явилася нова хвороба Covid-19, чимало вчених вважало, що коронавірус не пошириться світом або ж зникне навесні, у найгіршому випадку – літом. Такі думки базувалися на основі знання про респіраторні недуги, як-от грип і SARS (важкий гострий респіраторний синдром), які були викликані “старшим братом” нового вірусу. Як відомо, SARS з’явився у 2003 році в Китаї й після того, як убив 750 з майже 8000 заражених людей, зник.
Але виявилося, що коронавірус SARS-CoV-2 багато в чому є іншим, а відомості про нього ми отримували так, як це відбувається в науці: методом спроб і помилок. Пригадайте тільки, що на початку ми й не знали про всі способи його поширення. Наприклад, деякі дослідження показували, що вірус затримується на поверхнях. Багато хто через це перестав купувати газети або ж після повернення із крамниці всі продукти занурювали у відро з водою, а упаковки ретельно дезінфікували. Та через кілька місяців ми дізналися, що вірус в основному шириться крапельно-повітряним шляхом, а у закритих і слабо провітрюваних приміщеннях – аерозольним.
Змінювалося і ставлення до масок. Як на початку пандемії була небезпека їх нестачі, бо головне їхнє виробництво концентрувалося у “зачиненій” провінції Хубей, то позиція Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і нашого Штабу була такою, що маски мусять носити особи на першій лінії фронту, як-от медичні працівники. Тим часом виробництво масок стабілізувалося, вони стали доступними, а численні експерименти показали, що засоби суспільного дистанціювання приносять захист. Як я й казала, наука є динамічним процесом пізнання: в наступні місяці бережіть себе і своїх близьких. Одного дня ви будете розповідати наступним поколінням, що упродовж пандемії ви дізналися, як функціонує наука.
