Культурний мізантроп або “Нобелівська хвороба”

Культурний мізантроп або “Нобелівська хвороба”
Приблизно пів року тому на мою поштову скриньку прийшов лист про те, що французький нобелівський лауреат Люк Монтаньє “відкрив”, що коронавірус SARS-CoV-2 з’явився унаслідок маніпуляцій в лабораторії в Ухані та що в нього закладено сегмент ВІЛ. Відразу ж до мене звернулося кілька людей, адже твердження відомого вірусолога звучали привабливо, а до того ж мали ще й додаткову вагу, бо Люк Монтаньє у 2008 році отримав Нобелівську премію за те, що на початку 1980-х він першим зумів ізолювати ВІЛ – пише хорватська науковиця Таня Рудеж у часописі Jutarnji list.

Я відразу ж відповіла, що Монтаньє не навів жодного доказу на підтвердження своєї теорії. “Як ти можеш щось таке казати. Адже він все ж нобелівський лауреат, мабуть, знає, що говорить”, – сердито зреагувала одна з моїх знайомих на Facebook.

Але докази з’явилися дуже швидко: вчені, які досліджують коронавірус, спростували заяви Монтаньє. Вони не тільки не знайшли ніяких закладених секвенцій ВІЛ, але й дізнались, що обидва віруси майже неможливо порівняти за їхнім походженням, біологією, клітинами, що атакують, і симптомами, які викликають. Єдиною подібністю є те, що обидва є РНК-вірусами.

Люка Монтаньє (88) я зустрічала два рази й проводила з ним інтерв’ю: спочатку у Парижі у 2001 році, а потім у Венеції у 2005-му, коли брала участь у конференції, присвяченій майбутньому науки, яку на острові Сан-Джорджо Маджоре організовував покійний італійський онколог Умберто Веронезі. У тих розмовах Монтаньє був раціональним, дещо скупим на слова. Та після того, як він отримав Нобеля, то звернув на псевдонаукові води й почав робити дивні заяви.

Багато хто почне говорити, що Монтаньє страждає на “Нобелівську хворобу”. Це феномен, яким описують поведінку вченого, нагородженого премією Нобеля, який у свій подальший період підтримує чи й бере участь у псевдонаукових “дослідженнях”. “Нобелівську хворобу” приписують низці лауреатів, які раніше прислужилися людству, наприклад, Лайнусу Полінгу, який отримав дві Нобелівські премії: за хімію і мир.

Цей епізод із Монтаньє я описала, щоб нагадати, що в науці немає “священних корів”, а єдиною святістю є докази для тверджень, які виголошуються. Свою першу науково-популярну статтю на тему високотемпературної надпровідності я написала як випускниця фізики у 1987 році для газети Studentski list. За останні 33 роки я зрозуміла, що найбільшим джерелом науки є динамічний процес пізнання: як тільки хтось оголосить, що щось відкрив, то науковці з цієї сфери відразу ж захочуть це перевірити. Якщо ти щось накрутив або ж несвідомо помилився, то це раніше чи пізніше буде викрито, найчастіше – швидко. І це постійно підштовхує науку вперед: наука не є узаконена межа догми, а звивистий шлях індивідуальних пізнань до цілісного образу якогось явища і феномена.

У тому, що наука звивистим шляхом просувається вперед, ми могли переконатися упродовж останніх 10 місяців пандемії. Коли в Ухані з’явилася нова хвороба Covid-19, чимало вчених вважало, що коронавірус не пошириться світом або ж зникне навесні, у найгіршому випадку – літом. Такі думки базувалися на основі знання про респіраторні недуги, як-от грип і SARS (важкий гострий респіраторний синдром), які були викликані “старшим братом” нового вірусу. Як відомо, SARS з’явився у 2003 році в Китаї й після того, як убив 750 з майже 8000 заражених людей, зник.

Але виявилося, що коронавірус SARS-CoV-2 багато в чому є іншим, а відомості про нього ми отримували так, як це відбувається в науці: методом спроб і помилок. Пригадайте тільки, що на початку ми й не знали про всі способи його поширення. Наприклад, деякі дослідження показували, що вірус затримується на поверхнях. Багато хто через це перестав купувати газети або ж після повернення із крамниці всі продукти занурювали у відро з водою, а упаковки ретельно дезінфікували. Та через кілька місяців ми дізналися, що вірус в основному шириться крапельно-повітряним шляхом, а у закритих і слабо провітрюваних приміщеннях – аерозольним.

Змінювалося і ставлення до масок. Як на початку пандемії була небезпека їх нестачі, бо головне їхнє виробництво концентрувалося у “зачиненій” провінції Хубей, то позиція Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і нашого Штабу була такою, що маски мусять носити особи на першій лінії фронту, як-от медичні працівники. Тим часом виробництво масок стабілізувалося, вони стали доступними, а численні експерименти показали, що засоби суспільного дистанціювання приносять захист. Як я й казала, наука є динамічним процесом пізнання: в наступні місяці бережіть себе і своїх близьких. Одного дня ви будете розповідати наступним поколінням, що упродовж пандемії ви дізналися, як функціонує наука.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *