У релігійному житті ранньокласових спільнот і давніх держав поширюються культи земних смертних воїнів, вождів, царів, а також культурних героїв, що навчають свій народ землеробства, будівництва, ремесел, писемності та багатьох інших досягнень цивілізації.

В аккадській та вавилонській міфології ІІ-І тисячоліття до н.е. описуються герої-переможці, які своєю силою, розумом і сміливістю завзято змагаються з богами і встановленими ними законами. Наприклад, герой Етана (дванадцятий правитель міста Кіш) врятував орла і злетів на ньому в небо, щоб здобути траву народження для своєї дружини, яка не могла розродитися. Згодом у нього народився син Баліх[1]. Мудрець Адапа насмілився обламати крила південному вітру за те, що той перевернув його човен. Цим вчинком він викликав гнів, а потім милість верховного бога Ану[2]. Атрахасіс, якого називали “переважаючий мудрістю”, єдиний врятувався від потопу на човні, що “зберігає життя”, коли Енліль вирішив знищити людство.

Улюбленим героєм шумерського та аккадського епосу був четвертий правитель міста Урука – Гільгамеш[3]. В “Епосі про Гільгамеша” він разом з другом Енкіду переміг охоронця гірських кедрів – лютого бика Хумбабу. Цей сюжет часто зображувався на печатках того часу (рис. 1).

У центрі композиції умовне зображення гори, на якій росте кедр. Біля гори двічі зображений бик Хумбаба. Енкіду та Гільгамеш представлені у симетричних позах: однією рукою вони тримають бика за хвіст, а іншою встромляють ніж у його спину.

Гільгамеш переміг ще одного “небесного” бика, посланого богинею Інанною на Урук, коли герой відмовився розділити запропоноване нею кохання (рис.2). Бик випив всю воду Євфрату. Перемігши його, Гільгамеш повернув воду людям. Своїми подвигами він довів, що не потрібно боятися богів і схилятися перед їхньою владою, значно краще – жити, не боячись смерті, і присвятити свою силу не для слави, а на користь людям[4].

Універсальна категорія героїчних особистостей отримала найбільш чіткий вияв у греків. “Грецька міфологія, – пише О. Ф. Лосєв, – в її найбільш розвинутому, так званому класичному стані, є міфологією героїчною, а не стихійно-фетишистською і не стихійно-демонічною”[5]. Міфи про героїв Еллади виникли переважно в “олімпійський період”, тобто на поч. – сер. ІІ тис. до н.е., що було пов’язано з укріпленням патріархату і розвитком полісів Давньої Греції. Релігійно-культовий героїзм, освячений полісним ладом, відігравав значну роль у політичному житті Греції. Герой уявлявся як захисник поліса, посередник між богами і людьми.

Згідно з міфами, вступаючи у шлюби зі смертними людьми, олімпійські боги створили напівбогів-героїв[6]. Ахілл (син царя Пелея і богині Фетиди) та Еней (син Анхіса і Афродіти) стали прославленими героями Троянської війни. Персей (син Зевса і Данаї) переміг чудовисько Медузу Горгону, яка вбивала людей своїм поглядом (рис.3).

Прометей (син титана Іапета і Феміди-Геї) здобув вогонь для людей. Геракл (син Зевса і Алкмени) здійснив 12 подвигів, зокрема приборкав могутнього критського бика (рис.4). Племінник Геракла – Тезей (син Ефри і Посейдона) переміг чоловіка-бика Мінотавра, якому приносили в жертву юнаків та дівчат Криту (рис.5).

Отже, характерною особливістю героїчних сюжетів ІІ-І тисячоліття до н.е. є перемога людей над тваринами чи чудовиськами, пов’язаними зі стихією землі. Головна ідея таких міфів – показати, що в земному світі немає нікого сильнішого, ніж людина, вона може досягнути рівня божества. Як стверджував Софокл: “Дивних багато в світі див, найдивніше із них – людина”[7]. Поклоніння землі і тваринам, пов’язаним з природним світом, поступалось уславленню чоловіка-героя і антропоморфних божеств. Цей якісно новий етап у духовному розвитку людства відобразився у характеристиці домінантного на той час зодіакального знака Овна, доба якого вважається часом героїв. Кінець доби Овна ознаменувався народженням жертовного героя, який переміг смерть і своїми муками викупив усі гріхи світу – Христа.

 

 

[1] Афанасьева В. К. Этана // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2 т. /Под ред. С.А. Токарева. – М. Большая Российская энциклопедия, 2003. – ISBN 5-85270-240-0 (т.2). – Т. 2. – С. 671.

[2] Мифы народов мира. – Т. 1. – С. 44.

[3] Афанасьева В. К. Гильгамеш // Мифы народов мира. Т. 1 С. 302 – 304. С. 302.

[4] Бухарин М. Д., Ладыгин И. А., Ляпустин Б. С., Немировский А. А. История Древнего Востока

[5] Лосев А. Ф. Греческая мифология // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2 т. Т.1./ Под ред . С.А. Токарева.– М. : Большая Российская энциклопедия, 2003. Т.1. С. 321 – 335. – С. 325.

[6] Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. – М. : Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1954. 450 с. – С. 85.

[7] Софокл. Антігона

 

 

 

 

 

 

 

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com». 
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.