By Відображення культів сил природи у культурі Кукутені-Трипілля V – III тисячоліття до н.е. Частина 3. Культ сонця і неба
Як і в інших культурах осілих землеробських народів неоліту, в культурі Кукутені-Трипілля культ Богині-Матері семантично пов’язується з фалічним культом Бога-Чоловіка, зародження якого відбувалось паралельно з культом Великої Богині. У пантеоні трипільців було принаймні два чоловічих божества. Зважаючи на значення символів, з якими вони зображені, це були Бог-Творець (можливо, він же і Бог Сонця) і Бог Неба (можливо, він же і Бог Води). Зображення божества, що творить Всесвіт, розміщено на ритуальній посудині з Петрени (рис. 1).
На посудині намальовано надприродну гігантську істоту. Її ноги входять у землю, голова досягає неба, у неї 2 торси, 4 ока і 4 руки. Борис Рибаков слушно зауважує, що цього гіганта можна порівняти з описаним у Рігведі першим чоловіком – Пурушею, що буквально перекладається як “людина”.[1] Проте, як випливає з ведійських текстів, за своїм призначенням цей гігант не людина, а швидше антропоморфне божество, Бог-Творець, який, поєднуючись з божественною жіночою енергією (початковою матеріальною субстанцією – пракриті) із самого себе творить елементи космосу і весь Всесвіт: голова його – небо, ноги – земля, дихання – вітер, пуп – повітряний простір, око – сонце… Характерною ознакою Пуруші є його величезні розміри: чверть його була на землі і три чверті – на небі. У Рігведі (Х, 90) сказано, що він мав тисячу очей, тисячу голів, рук і ніг.[2] У зображенні божества на трипільській посудині ті ж принципи гігантоманії, багатоскладовості і “всюдиприсутності”, хоч у значно менших масштабах. У нього 2 тіла, 4 ока, 4 руки. Ноги впираються у лінію землі, а голова – у лінію неба. З обох боків від нього зображені елементи космосу, які він створює. З-під ніг плавною дугою підіймається смуга – лінія творення, яка переростає у спіраль (символ розгортання Всесвіту), зі спіралі утворюється коло з вписаним у нього хрестом (символ сонця). Від нижньої частини спіралі проливаються смуги дощу, торкаючись лінії землі. Художник зумів передати одну з головних ідей релігійного світогляду трипільців. Космос постає як результат дії єдиного божества. Бог-Творець сам із себе створює новий тип організації Всесвіту, впорядкований космос, який витісняє хаос.
На ритуальній посудині зі села Ржищева, як це видно з символів, швидше за все, зображений Бог Неба і Води (рис. 2). Варто підкреслити, що воді в усі часи історії людства надавалось величезне значення, її завжди сприймали як дар небес, джерело життя. Вона об’єднувала небо з землею, вважалось, що струмені живильної небесної вологи – це потоки божественних вібрацій, які пронизують людей по милості Божественної Матері.
На посудині з Ржищева чоловіча постать вписана в утворений потоками води овал, який можна трактувати як яйце, пуп’янок, зерно, зародок, що символізувало народження божества. Важливо, що стінки овалу утворюють 7 ліній води. Сакральна символіка числа “7” традиційно була пов’язана з магією зачаття і народження. Зверху овалу, над головою божества, чітко прокреслені лінії, які позначають кордон верхнього і нижнього неба. У верхньому небі зображено двох вужів, які згідно з уявленнями трипільців, випрошуючи у богів живильну небесну вологу, з’єднували земний і небесний світ або видиме і невидиме небо. Під овалом – знак землі – пряма лінія, під нею нижня частина світобудови – підземний світ із зображенням змії.
Борис Рибаков трактує цей малюнок, як народження Бога Неба і Води, який у Ведах мав ім’я Варуна (від “warga” – небо), і вважався сином Адіті, “вседержителем”, царем над всіма. Головна його риса – зв’язок з космічними водами у всій їхній різноманітності. Він виливає космічні води у вигляді дощу, прокладає шляхи потокам, наповнює океани, моделює космос, охороняє світовий порядок, істину та закони.[3]
Висловлюючи думку про подібність релігійно-світоглядних уявлень представників трипільської культури і насельників давньої Індії, Борис Рибаков спирався на теорію індійського вченого Бала Гандхара Тілака (1856 – 1921). Вивчаючи описи зоряного неба у Ведах, цей вчений дійшов висновку, що воно описане так, як його можна було бачити лише за Полярним Колом, в Арктиці 8 000 р. до н.е. Згідно з його гіпотезою, приблизно 14 000 – 13 500 р. до н.е. в арктичну зону переселились деякі мезолітичні племена, які керувались не економічними, а духовними чинниками, не хотіли полегшувати собі життя, щоб не знижувати високу планку своєї релігійності. Найбільше потепління в Арктиці продовжувалось від 11 500 до 8 000 років до н.е. Коли умови існування у полярній зоні значно погіршились, 8 000 – 5 500 р. до н.е. племена покинули свою давню батьківщину Айрану Ваейю і переселились в Європу і Азію. Арії, котрі заселили північ Індії, втілили у Ведах міфи, що були створені під час перебування їхніх пращурів у Арктиці.[4]
На нашу думку, подібність релігійно-світоглядних уявлень трипільців та насельників Давньої Індії (аріїв) обумовлюється не лише тим, що вони могли мати спільне коріння на своїй давній прабатьківщині за Полярним Колом. Міфи про створення Всесвіту, які з’являються у IV – III тисячолітті до н.е., були наслідком усвідомлення Землі як частки космосу в релігійних системах різних народів, і втілювали спільну фазу духовної еволюції людства, що проходила під знаком Тельця та знайшла відображення у характерних особливостях цього знаку, що вважався символом Землі.
Релігійно-світоглядні уявлення трипільців проявлялись не лише у зображенні божеств, але й у абстрактних символах декору їхньої кераміки. Хоча за способом виконання трипільська кераміка поділяється на два види: з заглибленим орнаментом та розписну, її сюжети були подібними. Кожний з символів базувався на якомусь природному образі: хрест у колі (сонце), косі паралельні та хвилясті лінії (вода), горизонтальні лінії (земля)…
На посудинах трипільці зображували свої уявлення про 3 частини Всесвіту. Саме це у своїй монографії “Язичництво давніх слов’ян”[5] проаналізував Б. Рибаков. Як пише вчений, трискладовій структурі світобудови відповідало розділення площини посудин по вертикалі на три яруси. У нижньому ярусі, що означав підземний світ, найчастіше не намальовано нічого, рідко зустрічається зображення зерен у вигляді крапок, з яких виростають пагони, подібні на ноти або на траву, як її малюють діти. Нижче лінії ґрунту немає майже жодних зображень, оскільки у людей не було чіткого уявлення про підземний світ. На одній з моравських посудин біля лінії ґрунту зображено дві ступні. Так художник хотів підкреслити, що він намалював поверхню землі, по якій ходять люди.
Найбільше розмальовувався середній ярус, що означав землю з рослинами і видиме небо з сонцем, місяцем, зірками і дощем. Тут малювали солярні знаки у вигляді кола, часом з хрестом всередині, спіралі, як знаки розгортання та згортання світових процесів (сонячної та місячної активності), хвилі води і косі лінії дощу, а також знаки води у вигляді овів; іноді зображали тоненькі вертикальні рослини. Крім землі та видимого нижнього неба, на думку трипільців, існує верхнє невидиме небо, в якому зосереджені запаси води. Тому у верхньому ярусі посудин, тобто на горловині, як правило, виписували хвилясту лінію або ови – символи води. Верхнє небо відділялось від нижнього неба перегородкою – твердю, яку в церковнослов’янській мові називали словом “хлябі”, у Біблії є вираз: “…розверзлись хлябі небесні”.
Борис Рибаков наводить характерні зразки трипільських посудин, на яких зображено 3 яруси Всесвіту (рис. 3).
На посудинах намальовано пагорби з тоненькими рослинами та хвилясті навкісні смуги дощу, які сходять з верхнього неба, переданого паралельними хвилястими лініями. Півколо або дуга, зображена під пагорбом на кожній з посудин, очевидно, означає сонце, нижня частина якого ще схована у підземному світі, а верхня – вже над лінією горизонту, здається, ще мить, – і сонце підійметься над землею у небо.
Варто підкреслити, що трипільські художники малювали не статичну картину Всесвіту, а сповнену руху: сонце оберталось по небу, проливався дощ, виростали із землі рослини. Особливо поширювався мотив спіралі – складний символ згортання і розгортання будь якого процесу: руху Сонця, Місяця і всього Всесвіту.
Кераміка трипільців відобразила не лише культи Сонця, Неба, Великої Богині-Матері, що був тісно пов’язаний з культом Землі, але й культи тварин. У попередній статті вже розглядались різноманітні зображення змії, яка вважалась духом землі та подателькою дощу, дуже необхідного для врожаю. Не менш цікавим є відображення у мистецтві трипільців культу бика, чому присвятимо наступну частину нашої праці.
[1] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст]. – Б.А.Рыбаков. – М.: Наука, 1994. – Российская академия наук. Отделение археологии. – 608 с. – ISBN 5-02-009-585-0/ – C. 201– 202.
[2] Мифы народов мира. Энциклопедия в 2т./ Под ред. С.А. Токарева. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2003 (Репринтное издание “Мифов народов мира” 1988). – Т.2. – 719 с. ил. ISBN – 5-85270-242-0 (т.2). – С.351.
[3] Мифы народов мира. Энциклопедия в 2т./ Под ред. С.А. Токарева. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2003 (Репринтное издание “Мифов народов мира” 1987). – Т.1. – 671 с. ил. ISBN – 5-85270-241-2 (т.1). – С.217 – 218.
[4] [5] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст]. – Б. А. Рыбаков. – М.: Наука, 1994. – Российская академия наук. Отделение археологии. – 608 с. – ISBN 5-02-009-585-0/ – C. 201– 202.
