Культи сил природи у Трипільців: Культ Великої Богині-Матері (Ч.2)

Культи сил природи у Трипільців: Культ Великої Богині-Матері (Ч.2)

Частина 1.

Відображення культів сил природи у культурі Кукутені-Трипілля V – III тисячоліття до н.е. Частина 2. Культ Великої Богині-Матері

Одну з провідних ролей у релігійному житті трипільців відігравав культ Великої Богині-Матері. Є вагомі підстави вважати, що йому передував культ двох Великих Богинь, який зародився з культу обожнених тварин-близнят. На ранній фазі культури Кукутені-Трипілля, яка припадає на VI – V тисячоліття до н.е. (добу Близнят) вважалось, що світом править двійня небесних лосиць-олениць. Це було пережитком архаїчних уявлень мисливців. Схематичні зображення лосиць-олениць часто розміщувалися на посудинах-чарах, призначених для гадання на священній воді (рис. 1).
Рис. 1. Священні посудини-чари для гадання культури Кукутені-Трипілля. VI – ІІІ тис. р. до н.е.

У них чітко вимальовані розгалужені роги, а тулуби передані широкими смугами, так само, як трипільські художники зазвичай передавали дощ. Пари олениць-лосиць ніби летять по небу, їхні постаті вигинаються, неначе хвилі в якомусь вихорі. Іноді між ними намальовано пари маленьких тварин або знаки жіночої статі (крапка в овалі або три крапки). Це мало велике значення, вказуючи, що зображені саме олениці (самки), ті самі володарки неба, в яких мезолітичні мисливці і скотарі прохали приплоду оленів, а трипільські землероби – ще й води для майбутнього врожаю. Невипадково зображення двох олениць-лосиць розміщувалися на внутрішній стороні посудин-чар, які дотикалися до води. У посудини наливали воду з 12 криниць і ставили їх під зорі, промовляючи над ними заклинання та молитви, і прохаючи у небесних володарок дощу.

Обожненими парами могли бути не лише лосиці-олениці, але й інші тварини. Зокрема, на посудинах культури Кукутені-Трипілля початкового періоду (5 300 – 4000 р. до н.е.) зустрічаються зображення двох змій-близнюків, у яких, як і в небесних олениць, традиційно просили дощу (рис. 2).

Рис. 2. Ваза Кукутені-Трипілля та фрагмент трипільської посудини з зображенням пари змій-близнюків. VІ тис. р. до н.е.

З розвитком землеробства, коли найважливіша проблема плодючості пов’язується з жіночим началом, жінка ототожнюється із землею, а її вагітність уподібнюється процесу визрівання зерна у ґрунті, принцип парності переноситься на головне божество неоліту – Велику Богиню-Матір. За словами Б. О. Рибакова, обожнені “олені та корови перетворюються на двох Матерів Світу”.[1] Культ антропоморфної пари Богинь-Матерів відсуває на другий план поклоніння парам божественних тварин. У різних частинах світу з’являються жіночі фігурки-близнята, що ставились одна біля одної, та здвоєні фігурки з двома головами і двома парами грудей, спільна нижня частина яких роздвоюється вище поясу.

Перераховуючи різні типи жіночих скульптурок неоліту, Б. О. Рибаков згадує парні скульптурки жінок, які ніби зрослися між собою (рис. 3).

Рис. 3. Ритуальна посудина зі скульптурками двох богинь-близнят та здвоєна жіноча скульптурка Трипільської культури. Реконструкція Людмили Смолякової.

“Важко сказати, – пише Б. О. Рибаков, – чи маємо тут справу з відголосками недавнього мезолітичного культу двох володарок світу (олениць), чи із зародженням культу близнят-діоскурів. Можливо перше припущення надійніше. На його користь свідчить ще один вагомий факт: від неоліту до бронзового віку включно надзвичайного поширення набули посудини з рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей. Сталість форм свідчить про довгу тривалість уявлень про двох богинь”.[2] На одній з таких посудин чітко видно, як із грудей розкручуються чотири спіралі – символ розгортання всесвіту, який творять Великі Богині-Матері. Подібні посудини з двома парами грудей зустрічаються у китайській культурі Яншао, що свідчить про подібність релігійно-світоглядних уявлень різних народів IV – III тисячоліття до н.е. (рис. 4).

Рис. 4. Ритуальна трипільська посудина та ритуальна посудина культури Яншао із зображенням чотирьох жіночих грудей. IIІ тис. р. до н.е.

Культ двох богинь, що взяв свій початок від пар обожнених тварин, існував відносно невеликий проміжок часу, поступово витісняючись культом однієї Великої Богині-Матері, яку вшановували не лише як помічницю жінок та подательку врожаю, але і як космічну істоту, прародительку Всесвіту. Про переростання Великої Богині-Матері у космічне божество свідчать зображення на жіночих скульптурках спіралей, які символізували згортання та розгортання активності Сонця, Місяця, зірок та інших космічних структур.

На посудині з с. Петрени (Молдова) постать Великої Богині представлена в оточенні знаків сонць та небесних лосиць-олениць, подібних до тих, що зображувались на чарах для гадання (рис. 5).

Рис. 5. Зображення Великої Богині в оточенні небесних лосиць-олениць на посудині з с. Петрени (Молдова). IV – III тис. р. до н.е.

Зображення Богині займає собою майже всю висоту середнього ярусу посудини. Величезні ступні її ніг розходяться у сторони на лінії землі, а голова майже впирається у небо (верх посудини). Руки розведені в сторони в ритуальному жесті. Від розчепірених пальців відходять лінії, які можуть означати потоки води. Щоб показати масштабність її постаті, художник розмістив біля її ніг дві маленькі у порівнянні з нею пари небесних лосиць-олениць, зображених у позах обертання в космічній круговерті, як їх малювали на трипільських мисках для гадання. За парами лосиць-олениць зображено два “сонця”, створені з семи концентричних кіл; 7 – сакральне число, яке ще від часів палеоліту було пов’язане з магією плодючості.

На одній з посудин зі с. Траяна Велика Богиня зображена в оточенні символічних знаків води. (рис. 6).

Постать богині з надзвичайно звуженою талією нагадує пісковий годинник, довгі руки вигинаються до поясу плавними дугами і опускаються донизу, завершуючись круглими дисками. Зліва і справа богиню омивають потоки води, символічно представлені сімома лініями. Цей числовий ритм “7”, як магічний знак розмноження, плодоносності жінок і родючості землі, найбільш часто зустрічається у розписах посудин.

На одній з трипільських посудин бачимо зображення жіночого божества з пташиними руками, на яких три пальці (рис. 7). Подібним до нього є одне з найоригінальніших зображень Великої Богині, створене наприкінці V тисячоліття до н.е. представниками культури оцієрі на кістяній пластині, виявленій у поселенні Конка-Іллоніс у Сардинії (рис. 8).

 Тіло богині, зображеної на кістяній пластині з Сардинії, як і на трипільських посудинах, нагадує пісковий годинник, голова подібна до сонця з 24 променями. Ліва рука, як пташина лапа з 4 пальцями, піднята вгору. Над нею гілка, на якій по 12 відростків з кожного боку, над головою богині 12 кіл. У правій руці вона тримає гілку, на якій по 9 відростків з кожного боку. Над гілкою коло з 21 променем. Числа елементів цієї композиції пов’язані з сонячним та місячним календарями: число 12 та кратне йому 24 пов’язані з річним шляхом Сонця, а число 21, що кратне семи, та чисто 9 (термін вагітності жінки) – з Місяцем. Отже, у цій композиції богиня є володаркою сонячного і місячного календарів.

Як видно з проаналізованих артефактів, за своїми обрисами зображені на посудинах жіночі постаті нагадують піскові годинники. Можливо, вони служили зразком для виготовлення парних бінокулярних ритуальних посудин без дна (рис. 9), які нерідко зустрічаються у поселеннях трипільської культури і, очевидно, використовувались у обрядах, пов’язаних з водою: викликання дощу, вшанування небесної вологи, що мали величезне значення для трипільців. У випадку наслідування у формах бінокулярних посудин зображень божества, ці посудини можна трактувати як узагальнене символічне зображення постатей двох жіночих божеств. На користь використання посудин у магії плодоносності свідчать паралельні горизонтальні нарізки на деяких з них, зібрані по 7-9 у три групи, подібно тому, як вони наносились колись на палеолітичні жіночі скульптурки, пов’язані з магією розмноження.

Рис. 9. Бінокулярні посудини трипільської культури з села Шкарівка. IV – III тис. р. до н.е. Для порівняння: умовна скульптурка жінка з паралельними нарізками з Дольни Вестоніце 29, 8 тис. р. до н. е. (Чехія).

 Наслідування у формах ритуальних посудин сакральних образів божеств можна спостерігати у кераміці багатьох землеробських народів неоліту. Так посудини з близькосхідних поселень Хаджилар і Хасуна мають антропоморфні форми жіночого божества (Великої Богині-Матері) (рис. 10). 

У ранньому Трипіллі (4 000 – 3 600 р. до н.е.) з’являються подібні ритуальні посудини, що зображували постать без голови, але з ознаками жіночої статі. У середній фазі Трипілля (3 600 – 3 100 р. до н.е.) цей тип посудин поєднується з покришками, тобто “отримує” голову.[3] Також на вінцях або на тулубі трипільських посудин зустрічаються зображення лика (обличчя) Великої Богині-Матері (рис. 11).

Зображення ликів космічної богині займає іноді майже всю поверхню посудин (рис. 12). Очі божества утворюються зі спіралей, брови – із струменів дощу, ручки посудин нагадують вуха. Лики богині підіймаються над умовною лінією землі (обрієм), займаючи весь простір видимого і невидимого неба, та дивляться у чотири сторони світу. Так художники виявляли ідею “всюдиприсутності” богині, котра є на землі і на небі, на півночі і на півдні, на сході і на заході. [4]

 

Рис. 12. Посудина культури Кукутені – Трипілля з зображенням чотирьох ликів богині.

У монографії “Язичництво давніх слов’ян” Б. О. Рибаков висловлює думку, що таке зображення відповідає ведійській космічній богині Адіті (онуці бога Брахми) – прародительці всесвіту і всіх богів. На думку вченого, трипільська міфологія та мистецтво були частиною індоєвропейської землеробської культури, що знайшла своє відображення у гімнах Рігведи.[5] Там Адіті характеризується дуже широко : вона – небо, повітряне царство, мати, батько, безмежність, у якої немає кордонів.[6]

У 70 – 80-ті роки минулого століття у Молдові, в районах Джелаєсті (Ghelaiestі), Бужнеа Сілісте (Buznea Siliste), та у місті Доместі (Domesti), в окрузі Васулюі (Vasului) були виявлені артефакти, які дозволяють припустити, що у релігійному житті трипільців жіночі скульптурки Великої Богині, крім надання плодючості жінкам, родючості зерну, небесної вологи для землі, сприяли відродженню життя померлих у новому вимірі буття та були захисницями храму.

У 1973 р. археолог Стефан Кукос (Cucos) недалеко від м. Нямц у районі Джелаєсті, у центрі трипільського поселення, виявив будівлю, яка мала очевидні ознаки святилища. У південно-східному боці, під підлогою, була знайдена посудина, накрита, як кришкою, перевернутою догори дном іншою посудиною. У внутрішній посудині було розміщено 4 жіночих фігурки, які стояли на дні по чотирьох сторонах глечика, утворюючи хрест і дивлячись на чотири сторони світу. Дві статуетки були пофарбовані чорними лініями і мали чорні голови та ноги, а на двох інших були залишки червоної вохри (рис. 13).[7]

 

Аналіз цього артефакту породив низку інтерпретацій. Стефан Кукос, розглядаючи жіночі фігурки у зв’язку з іншими артефактами, знайденими у районі Джелаєсті, а саме, з фігурками змій, хрестоподібними вівтарями і символами свастики, дійшов висновку, що фігурки були присвячені культу богині родючості (Матері-Землі). Чорний колір скульптурок асоціювався з кольором землі, а червоний – традиційно вважався кольором життя. Таке трактування підтримав угорський археолог Янош Маккау (Makkay).

Авторка книги “Цивілізація богині” Марія Гамбутас інтерпретувала фігурки як символічні зображення зими і літа – циклів життя і смерті у природі.[8]

Альтернативну версію висунула Марина Хоті. “Ні С. Кукос, ні Я. Маккау, ні М. Гамбутас – пише дослідниця, – не взяли до уваги того, що посудина з фігурками була покрита іншою, подібно, як мертві покриваються кришкою у гробових раках. Це надає їй особливого значення і свідчить, що вона була задіяна у поховальному ритуалі і ніяк не зв’язана з ритуалом плодоносності”.[9] Марина Хоті дійшла висновку, що під підлогою розкопаного трипільського храму було поховане зло, назавжди зачинене у посудині і таким чином не здатне нанести ніякої шкоди. На думку дослідниці, це свідчить, що у культурі Кукутені була небезпечна (чорна) магія, а її об’єктами були глиняні антропоморфні фігурки. За словами М. Хоті, “зло проектується на фігурку, яка закривається у землі. Таким чином зло переможене, відсторонене та ізольоване від світу”.[10] У цій версії незрозуміло, чому зло потрібно було ховати саме під храмом, а не десь подалі від поселення, чому фігурки, які є вмістилищами злих духів, пофарбовані по-різному – дві у чорний, а дві у червоний колір. Проте, Марина Хоті має рацію у тому сенсі, що цей артефакт міг бути пов’язаний не лише з магією плодоносності, як вважають С. Кукос та Я. Маккау, але й з поховальним ритуалом.

На наше переконання, фігурки, поховані у посудині, логічно пов’язати з душами померлих або істотами підземного світу за аналогією зі скульптурками, виявленими у похованнях VIII – V тисячоліття до н.е. у близькосхідних неолітичних поселеннях: Єрихон, Невали Чорі, Айн Газаль, Чатал Хююк, Лепенські Вир, Хірокітія та ін. Чорний колір пов’язує фігурки з Джелаєсті з землею і смертю, а червона вохра була накладена на ті частини тіла фігурки, які у погребальних обрядах культури Кукутені-Трипілля фарбували померлим перед похованням для подальшого їх воскресіння. Варто згадати, що ритуал посипання небіжчика червоною вохрою, скерований на подальше воскресіння померлого в іншому вимірі буття, існував ще з часів найдавніших палеолітичних поховань (Кафзех 110 – 100 тис. р. до н.е., Дедеріх Кейв 70 – 50 тис. р. до н.е., Ла Феррасі 48 тис. р. до н.е., Мустьє 38 300+–2 600 р. до н.е. та ін.). Отже, чотири фігурки з Джелаєсті, поховані під підлогою храму, швидше за все були вмістилищами не зла, а душ небіжчиків або духів підземного світу мертвих і могли виконувати роль захисниць святилища від злих сил, створюючи особливу магічну структуру захисту, подібно до того, як фігурки богинь-охоронниць з чотирьох сторін оберігали саркофаг фараона Тутанхамона.

Важливою деталлю в описі артефакту з Джелаєсті є те, що посудина була наповнена ґрунтом і соломою. У ґрунті могли бути залишки попелу померлих, підданих обряду кремації. Хоча посудина лежала під підлогою храму на глибині 50 см, очевидно, існував ритуал, коли її виймали на поверхню для магічних дій з фігурками. Про їх неодноразове використання свідчать сліди сколів та зносу. Поховання чорних фігурок означало смерть, а поховання фігурок, пофарбованих червоною вохрою, означало майбутнє воскресіння. Після проведення магічних обрядів фігурки знову вставлялися у ґрунт всередині глечика для подальшого депонування під підлогою храму.

У своїй праці Марина Хоті описує ще два подібні артефакти, які також можна пов’язати з обрядом родючості землі або з ритуалом поховання, що передбачав відродження померлих у іншій реальності.[11] У 1971 – 1973 рр. у районі Бужнеa Сілісте, округ Яс археологи Богхіам і Міхай при дослідженні поселення культури Кукутені виявили культову будівлю, відокремлену від інших. У ній розкопали відкритий вівтар та один ритуальний комплекс. Чотири глиняні антропоморфні фігурки (одна чоловіча і три жіночих) лежали одна навпроти одної, головами всередину, утворюючи хрест (рис. 14).

Рис. 14. Чотири глиняних фігурки з храму культури Кукутені з округу Бужнеа Сілісте (Яси, Молдова). IV тис. р. до н.е.

Округла посудина з отвором у дні, характерна для фази Кукутені В 1, прикривала середню частину скульптурок, а голови їх були відкриті. Навколо центральної посудини було розміщено 6 менших посудин, зорієнтованих на північ, південь, південний та північний схід і південний та північний захід. Чоловіча фігурка була орієнтована на схід, а жіночі – на північ, південь і захід, причому фігурка, орієнтована на захід, була без голови і ніг, які були відірвані перед тим, як її покласти під посудину. Дослідники цього артефакту Димитр Богхіан та Костянтин Міхай, наслідуючи С. Кукоса, пов’язали фігурки з культом плодоносності. Проте важливі деталі комплексу свідчать про його зв’язок з поховальним ритуалом. Вірогідно, безголова і безнога жіноча скульптурка, повернута на захід, який у давніх народів вважався царством мертвих, символізувала собою смерть, а чоловіча фігурка, повернута на схід – життя. Отже, у цій композиції втілювався складний комплекс ідей про смерть і відродження людини.

Подібну композицію було виявлено у 1987 р. у м. Доместі (Domesti) в окрузі Василюі (Vasului) при розкопках ритуального об’єкту Кукутені фази А 3. Тут знайшли розміщені на підлозі по колу 12 глиняних фігурок (6 чоловічих та 6 жіночих), які швидше за все були пов’язані з ритуалом розмноження і продовження життя.

Джерела:

[1]Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.alleng.ru/d/relig/relig042.htm. – Заголовок з екрану.
[2] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст] : [моногр.] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, Российская академия наук, Отделение истории, Институт археологии, 1994. – 608 с. ISBN 5-02-009585-0. – С. 108.
[3] Археологія Української РСР у трьох томах. Т. 1. (відп. ред.. Д.Я. Телєгін). – Київ : “Наукова думка”, 1971. – 448 с. – С. 175.
[4] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст] : [моногр.] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, Российская академия наук, Отделение истории, Институт археологии, 1994. – 608 с. ISBN 5-02-009585-0. – С. 131.
[5] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст]. – Б.А.Рыбаков. – М.: Наука, 1994. – Российская академия наук. Отделение археологии. – 608 с. – ISBN 5-02-009-585-0/.– С.201 – 202.
[6] Мифы народов мира. Энциклопедия в 2т./ Под ред. С.А. Токарева. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2003 (Репринтное издание “Мифов народов мира” 1987). – Т.1. – 671 с. ил. ISBN – 5-85270-241-2 (т.1). – С. 45.
[7] Cucuteni-Trypillan _culture [Електронний ресурс]/ – Режим доступу: https // en. wikipedia. org/wiki/ Cucuteni-Trypillan _ culture/. – Заголовок з екрану.
[8] Религия и ритуал культуры Кукутень-Трипольськой [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Religion_and_ritual_of_the_Cucuteni%E2%80%93Trypillian_culture. – Заголовок з екрану.
[9] Marina Hoti. Vucedol–Streimov vonograd:magucki ritual i dvojni grob vucedolske culture [Електронний ресурс]. – Режим доступу: M. Hoti: Vucedol – magijski ritual i dvojni grob…, opvsc.arhael.17. 183 – 203 (1993). 1994. – C. 192. – Заголовок з екрану.
[10] Marina Hoti. Vucedol–Streimov vonograd:magucki ritual i dvojni grob vucedolske culture [Електронний ресурс]. – Режим доступу: M. Hoti:Vucedol – magijski ritual i dvojni grob…, opvsc.arhael.17. 183 – 203 (1993). 1994. – C. 194. – Заголовок з екрану.
[11] Marina Hoti. Vucedol–Streimov vonograd:magucki ritual i dvojni grob vucedolske kulture [Електронний ресурс]. – Режим доступу: M. Hoti:Vucedol – magijski ritual i dvojni grob…, opvsc.arhael.17. 183 – 203 (1993). 1994. – C. 194. – Заголовок з екрану.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ